ОСОБИСТІСТЬ
Це запитання талановитого драматурга Миколи Куліша, 120-річний ювілей якого ми відзначаємо, стосується кожного, кому болить доля рідного краю
Так само, як російська література за всім відомим образним висловом «виросла із «Шинелі» Гоголя», вся драматургія радянської доби веде свій початок від п’єси «97» Миколи Куліша. Її автора виважений в оцінках Юрій Смолич згодом назвав «талантом світового масштабу», рівного якому на той час не було на теренах СРСР.
«Он же хохол!»
Залишається хіба дивуватись, як рано осиротілому й фактично покинутому напризволяще п’яничкою-батьком сільському хлопчакові вдалося завдяки таланту і небайдужості місцевої інтелігенції здобути освіту, а найважливіше — не озлобитись на весь світ. Тим більше, що підстав для цього у юного гімназиста з «мужиків» вистачало. Так, під час навчання у восьмому класі музично обдарованому юнакові запропонували керувати хором у жіночій гімназії, оплатою за що стали обіди в родині директриси. Її мати саджала хлопця за окремий стіл, а якось на зауваження доньки з цього приводу відповіла:
— Ах, Анічка, что ти волнуєшся, он же хохол!
Утім, з початком Першої світової війни «хохольське» походження Миколи Куліша не стало перешкодою для направлення освіченого солдата до школи прапорщиків. Поранення, контузія, чин поручика — ось послужний список майбутнього драматурга за три роки війни.
З розвалом Російської імперії Микола Куліш повернувся до Олешок, де колись навчався у гімназії. 25-річного юнака земляки обрали головою міської управи. Ще зовсім молодий керівник береться насамперед за налагодження міського господарства, опікується створенням української «Просвіти», більше симпатизує есерам, ніж більшовикам.
Із приходом у місто німців колишнього царського офіцера кинули до в’язниці. Наступ денікінців, які нещадно розправлялися зі свідомими українцями, не залишає іншого виходу, як знову взятися за зброю.
Відомо, що Куліш у 1919 році був організатором Дніпровського селянського полку, який у складі армії під командуванням Якіра здійснив легендарний 400-кілометровий рейд ворожими тилами на з’єднання з основними силами Червоної армії в районі Києва — Житомира. У романі Юрія Яновського «Вершники» образ комісара Данила фактично змальовано з майбутнього драматурга.
Однак досі залишаються напівзабутими події літа 1920 року, коли у боях під Херсоном і Каховкою вирішувалася доля наступу врангелівців із Криму. Миколі Кулішу довірили посаду начальника штабу групи військ Херсонського напрямку. Для оборони майже стокілометрової ділянки фронту поспіхом сформованих кількох піхотних підрозділів було замало. Та вміле використання загону плавучих батарей, кораблів Усть-Дніпровської флотилії та літаків гідроавіазагону дало змогу добитися неможливого — не допустити прориву противника у напрямку Одеси. Зрозуміло, що це вимагало неабиякої оперативної майстерності та непересічного військового таланту.
Драматург Микола Куліш і актор Гнат Юра. 1926 рік. Фото надане автором
З губвно — у драматургію
Не менш значущим у біографії Миколи Куліша став післявоєнний період роботи в Одеському губернському відділі народної освіти. Враження від інспекційних поїздок вимираючою від голоду 1921 року Одещиною майбутній драматург виклав у програмній для його творчості книжці нарисів «По весям и селам». У гіркому визнанні, що «венец Соцвоса (у приватних листах він вживає влучнішу українську абревіатуру «Соцвих» — відділ соціального виховання губвно) — детский дом, но благодаря голоду возник новый тип детучреждения — это детское кладбище», вже явно відчутний гіркий сарказм.
Навіть після написання і тріумфу п’єси «97», яка, за визнанням сучасників, стала першою у пореволюційній літературі психологічною драмою, Микола Куліш ще довго залишався інспектором народної освіти. Змінилося лише місце роботи — з Одеського губвно на Харківський наркомат. Мандрівки Шепетівщиною, Коростенщиною, прикордонною Олевщиною дають багатющий матеріал про реальну ситуацію в країні та більшовицьку бюрократію і новий побут. Усе це драматург не побоявся відобразити у своїй творчості.
Отож не дивно, що із 13 п’єс драматурга лише шість за його життя допустили до глядача. Зокрема драму «Хулій Хурина», де зображено переполох радянського чиновництва через приїзд самозванця-журналіста, заборонило вище партійне керівництво України. До речі, коли знімали з посади керівника театру «Березіль» Леся Курбаса, одним із головних звинувачень на його адресу став намір поставити п’єсу «Хулій Хурина», «яку заборонив ЦК, навіть ГПУ». Як бачимо, ГПУ вже стоїть вище за ЦК лише формально української компартії.
Залишається тільки дивуватися пророчому дару митця, який у знаменитій п’єсі «Мина Мазайло» вустами одного з героїв нібито заперечує можливість масового геноциду в Україні: «Хто стане нищити двадцять мільйонів самих лише селян-українців, хто?» Відповідь на поставлене ще у 1928 році запитання не забарилася…
Розплата не забарилася
Кожному відома знаменита фраза з «Мини Мазайла», що «прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі украінізірованной», хоч творчість Миколи Куліша напрочуд далека від навішуваних йому звинувачень у «махровому націоналізмі» та «ура-патріотизмі». Поставлене ним запитання — «Ви серйозно чи по-вкраїнському?» — стосується кожного, кому болить доля рідного краю. Навіть у вже незалежній Українській державі ми не спромоглися дати достойної відповіді на гіркий закид Миколи Куліша, кинутий ним у розпачі після з’ясування стосунків своїх зі своїми:
— Не має майбутнього Україна. Бандити ми й отамани. І не прийде після нас нащадок прекрасний… і ляжемо ми трупом безславним і загородимо двері в Європу.
Та головним гріхом Куліша перед радвладою стали не національні, а політичні запитання. «Боролися, кров лили, а вилили що? Бюро?кратичного слона, що трощить гарячу думку, жує і ковтає всяку надію?» — озвучує свою думку літератор вустами одного з героїв забороненої п’єси «Зона».
Розплата за це не забарилась. Однак, на відміну від більшості арештантів, Микола Куліш не крився зі своїми переконаннями. Збережений в архівах звіт сусіда по камері про розмови з драматургом точний і лаконічний, а тому його краще цитувати, ніж переказувати: «Куліш висуває теорію існування радянського фашизму»; письменники «не можуть творити повноцінні речі, позаяк змушені замовчувати найважливіші проблеми»; «ми не пережили щасливої пори демократії, а перескочили із царської деспотії до нової, радянської».
…Вирок Кулішеві винесли стандартний для тих часів: 10 років таборів. Але на Соловках він провів усього 2 роки — в листопаді 1937-го цвіт української інтелігенції на честь 20-річчя Жовтня розстріляли в урочищі Сандармох.
ВШАНУВАННЯ
Віддайте йому заслужене ним
Галина ЦИМБАЛ
для «Урядового кур’єра»
Пам’ятається, що в Херсонському обласному музично-драматичному театрі, який з 1990 року має ім’я Миколи Куліша, одна з його п’єс — «97» — ішла із назвою «Віддай їм заслужене ними». І щодо самої долі Куліша, перефразовуючи ці слова, постійно хочеться говорити: «Віддайте йому заслужене ним».
Видатний український письменник, драматург, педагог, редактор, громадський діяч Микола Куліш прожив усього 45 років, бо на злеті його вбила куля в соловецьких таборах. Ця сама куля обірвала життя і його друга й однодумця — режисера світового рівня Леся Курбаса. Їх привезли в урочище Сандармох (Карелія) під № 174/175, зв’язали спинами і вистрелили один раз. Але й досі цю кулю згадує і відчуває все українське мистецтво. За 1923—1934 роки Микола Куліш встиг написати 15 п’єс. А Лесь Курбас у театрі «Березіль» поставив його п’єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Маклена Граса». А ще за його підтримки ставили «Комуну в степах» і «97». Аби не заборони реперткому, в цьому театрі були б втілені комедії «Отак загинув Гуска», «Хулій Хурина», драми «Зона», «Закут», «Вічний бунт», «Патетична соната».
Відзначили 120-річний ювілей видатного письменника Миколи Куліша на його батьківщині — Херсонщині. Микола Гурович народився у селі Чаплинці Таврійської губернії. А навчався і починав творчу діяльність спочатку у восьмикласному училищі, а потім і в прогімназії містечка Олешки (тепер Цюрупинськ). Саме тут він почав формуватися як літератор і редактор. А згодом для малечі навіть написав перший буквар.
Ми часом не замислюємося над значенням слова «земляк». Насправді це своєрідний стимул для тих, хто там живе: наша земля народжує такі особистості, зрештою, і ми можемо. Тож до ювілею Миколи Куліша херсонці готувалися неформально давно. За точним висловом народної артистки України Лариси Кадирової, вийшов своєрідний «кулішівський заколот» на всю Україну. Кілька днів у стінах Херсонського обласного музично-драматичного театру говорили про Куліша і показували його твори. Обласна наукова бібліотека ім. О. Гончара, краєзнавчий музей та державний архів Херсонської області у фойє театру змонтували цікаву виставку «Життєвий шлях і творчість Миколи Куліша». Двом книжкам, спеціально виданим до ювілею — «П’єсам» Миколи Куліша в серії «Літературні скарби Херсонщини» і книжці Наталі Кузякіної про самого драматурга «Траєкторія долі», була присвячена велика презентація із цікавим обміном думок, зокрема доктора мистецтво?знавства Неллі Корнієнко, професора Києво-Могилянської академії Володимира Панченка, народної артистки України Лариси Кадирової.
Центральною подією ювілейних заходів став мистецький вечір «Розстріляна доля». Таку назву має і театральна композиція. Її автор і режисер 25-річна Влада Бєлозоренко розповіла: «Цю інсталяцію створено за п’єсою Гарольда Бадикіна про життя Куліша. Ми взяли її фрагменти і доповнили своїми знаннями й емоціями. Я йшла до Куліша через Курбаса, якого краще знала ще із свого студентства. Дуже перейнялася і цим матеріалом, і цими людьми. Думаю, це потрібно не лише мені, а й глядачам і моїм друзям-одноліткам».
А директор-художній керівник Херсонського театру Олександр Книга зазначив: «Коли я побачив, що зробила Влада, здивувався, як молода дівчина змогла відчути події й долі 1930-х років. Те, що народилося в нашому театрі, спонукає нас до створення власної великої вистави про Куліша. Також ми прагнемо поставити якщо не всі, то кращі п’єси Миколи Гуровича».
Своєрідною інтригою в Херсоні була вистава студентів-режисерів кафедри телевізійної режисури Київського університету ім. І. Карпенка-Карого «Мина Мазайло». Їх художній керівник режисер Василь Вітер зізнався: «Куліш для нас не новий автор. Торік грали «Отак загинув Гуска». А нині вже ці студенти підготували два фрагменти з «Мини Мазайла». І ми побачили, що вони почали розкриватися. Я зрозумів, що це саме той драматургічний матеріал, на якому може відкритися максимальна природа акторів».