За час карантину, що вже триває ледь не рік, у Тернопільському академічному драматичному театрі імені Тараса Шевченка все-таки вдалося запросити глядачів на прем’єрні покази вистав. Цікаво, що за жанром вони комедійні. Заслужений діяч мистецтв України В’ячеслав Жила поставив типову комедію «Естроген», а народний артист України Олег Мосійчук запропонував «страшно смішних» «46 моментів щастя». Страшно смішна комедія аж ніяк не означала, що пануватиме в ній безтурботність, веселість, регіт. Навпаки, постало життя у всьому драматизмі.
І ось нова робота, яку вперше мають показати шанувальникам Мельпомени 6 лютого, теж означена як комедія, але чорна. Щоправда, такий вид п’єси визначив не режисер, а сама авторка. Цікавинка прем’єрної вистави в тому, що це дебютна режисерська робота Дмитра Чоповського.
Дмитро навчався в Тернопільському національному педуніверситеті імені Володимира Гнатюка, де є факультет мистецтв, на курсі професора, народного артиста України В’ячеслава Хім’яка. Уже десять років актор виступає на сцені драмтеатру імені Тараса Шевченка. Каже, у вільний час завжди любить скачувати з інтернету п’єси й читати. Зайшов на вебсторінку української драматургині Надії Мірошниченко, яку театрали і глядачі знають як Неду Неждану. Дмитра захопила її п’єса «Той, що відчиняє двері». Кілька разів перечитав і вирішив сценічно втілити цю чорну комедію. Але це мала бути самостійна робота.
У ролі молодої дівчини Віки одразу побачив провідну акторку театру Оксану Левків. Поділився з нею роздумами. Оксана погодилася втілити цей образ. Уже разом дійшли висновку, що роль другої героїні Віри мала б зіграти заслужена артистка України Оксана Малінович. Головний режисер театру народний артист України Олег Мосійчук цей творчий задум підтримав і надалі допомагав молодому постановникові.
У дебютну роботу Дмитра Чоповського внесла свою частку його дружина. П’єса Неди Нежданої «Той, що відчиняє двері» витримала кілька перекладів (польською, російською та англійською мовами), її ставили в різних театрах України й за кордоном. Дмитро вирішив дебютну виставу зробити з іншим заголовком. Дружина й запропонувала назвати її «Одного разу в морзі». Так називатиметься її прем’єра, і так вона залишиться в репертуарі театру.
Режисер та акторки розповідають, що працювали над новою виставою натхненно й самовіддано. Вона мала б з’явитися на малій сцені театру, але тут карантин, напевно, допоміг творчій групі. Тернопільський глядач дивитиметься її у великій залі. Про сценографію й костюми подбав заслужений художник України Григорій Лоїк. Музичне оформлення здійснив сам режисер. Дмитро вирішив, що найкраще спектакль доповнять композиції, які виконують українські гурти «Один в каное» та «Цвіт кульбаби».
Майже годину 20 хвилин глядач не розставатиметься із двома героїнями — Вірою та Вікою. Віра, якій, за визначенням самої авторки, 30—32 роки, працює санітаркою в морзі. На кілька літ молодша від неї дівчина Віка — «помилковий труп». Обидві вони перебувають у трупарні, їм телефонують невідомі особи. Героїні намагаються трактувати ситуацію, збагнути, що відбувається за дверима моргу. Вони чекають на того, хто їм відчинить двері з мороку, холоду, непривабливого місця. Але марно. Віка скаже: «Ти сама обираєш. Немає нічого ні зверху, ні знизу. Нічого! Тобі нікого звинувачувати у свої бідах і помилках. Тобі не треба пристосовуватися до обставин. Ти сама їх створюєш». Що буде з ними надалі, вони і не знають.
Заслужена артистка України Оксана Малінович розповідає, що її героїня Віра заміжня, за неї все вирішує чоловік, вона лише пливе за течією. Надто невпевнена, закрита. Їй навіть з людьми спілкуватися важко, тож і пішла працювати в морг. І вона не хоче брати на себе відповідальності. Акторка Оксана Левків бачить свою дійову особу як запальну, якій характерні розв’язність, хмільний стан.
«Це людина, яка до певного періоду намагалася якось влаштувати власне життя, а потім стала жити одним днем, головне для неї — розваги, але таки не бачимо ознак відповідальності», — характеризує Віку Оксана Левків.
Під час сценічного дійства глядач збагне, що Віка — не така вже й запальна веселунка, а Віра — не святенниця, бо має й гріхи.
Режисер Дмитро Чоповський каже, що це вистава про вибір, про те, що ми пристосуванці, не звикли ще до свободи. П’єса не дає відповіді, а радше ставить запитання і нагадує, що в будь-яких життєвих обставинах кожен з нас має сам шукати правильні дії, вчинки, пояснення, шляхи розв’язання проблем, бути відповідальним.
Глядач, який подивиться цю чорну комедію, матиме поживу для роздумів. Режисерові-дебютанту побажаємо успішної прем’єри і запалу на творення нових сценічних дійств.