Довга і багатокрокова гра з високими ставками та іспитом на готовність обстоювати свої інтереси. Так характеризує віцепрем’єр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина те, що очікує на Україну після надання Єврокомісією рекомендацій відкрити переговори про вступ до ЄС. В інтерв’ю Укрінформу вона розповіла про основні правила й етапи цієї гри, «брюссельську словесну хореографію» напередодні офіційного оприлюднення звіту Єврокомісії та як ставитися до криз, що виникають у відносинах з деякими країнами-членами у процесі нашого дедалі більшого зближення з ЄС.
— Звіт Європейської комісії називають визнан-ням наших трансформацій. Чи погоджуєтеся, що це справжнє визнання, і наскільки, на вашу думку, воно справедливе?
— Я багато разів до публікації говорила, що звіт буде позитивним. У цьому ми були впевнені через те, що доклали максимум зусиль, щоб Європейська комісія мала підґрунтя для надання рекомендації про відкриття переговорів і позитивної оцінки за сімома кроками.
Розуміємо, що звіт базується не лише на досягненнях країни. Він враховує геополітичний контекст, баланс між прогресом різних країн і є підсумком оцінки кожним членом Європейської комісії у своїй сфері. Можуть бути певні нюанси, але найважливіше те, що ми отримали абсолютно однозначне рішення, що Україна відповідає Копенгагенським критеріям, тобто Європейська комісія однозначно рекомендує відкрити переговори. Крапка.
— За день до офіційного оприлюднення документа було багато публікацій з посиланням на текст, у якому, мовляв, чотири із семи рекомендацій виконано. Ці зливи означають, що обговорювали гірші варіанти звіту про розширення ЄС і Україні доводилося боротися за кращий з них?
— Злив документа у пресу відбувся із Брюсселя. Цей документ був не остаточним і відрізнявся від того, який опублікували офіційно. Я дуже засмутилася такій комунікації. Увесь рік світ спостерігав за тим, як ми рухалися вперед у виконанні політичних критеріїв, як ми вели переговори, як парламент голосував за закони, а уряд ухвалював рішення, — і все це знецінюється. Мені здавалося, що це дуже несправедливий меседж для наших громадян, наших військових. Ми всі у складних умовах чекаємо на ще складнішу зиму, і це несправедливо, однак цей документ не був фінальним. В офіційному документі ми не побачили двозначностей, тому цю знамениту «брюссельську словесну хореографію» було переглянуто в бік того, що все-таки Європа має бути на світлому боці історії.
— У ЗМІ багато інформації про те, що єврокомісар Олівер Варгеї — частина тієї «європейської хореографії». Мовляв, він діє в інтересах Угорщини. Як можете схарактеризувати вашу співпрацю з ним?
— З Олівером у нас повна взаємодія. Він офіційно призначений комісар, який відповідає загалом за процес розширення і підготовку всіх документів, пов’язаних з розширенням. Ми в постійному діалозі з ним і мали багато зустрічей у Києві, Брюсселі. Коли він перебував у Києві з Жозепом Боррелем, який привіз міністрів закордонних справ в Україну, ми вважали важливим, щоб він мав зустрічі в парламенті із представниками різних фракцій. Цей діалог був, є і триватиме.
— Скільки часу потрібно Україні, щоб у тексті звіту йшлося про «виконання», а не «в Україні проведено підготовку до…»? Чи встигнемо до березня, коли Єврокомісія проводитиме черговий огляд прогресу на шляху до ЄС?
— У документі Єврокомісія підтримує значні зусилля щодо реформ, зроблені в Україні. Вона вважає, що Україна досягла важливого прогресу щодо семи кроків і вжила додаткових заходів для закріплення та підтримки цих досягнень.
Якщо формування всіх суддівських органів — це «підготовка», то що ж тоді сама реформа? Основний меседж у звіті Єврокомісії — це не чотири пункти, а те, що реформи мають тривати. Це має бути безперервний процес трансформації, вдосконалення і закріплення тих змін, які ми сформували.
Ми провели заходи в межах судової реформи. Тепер треба сказати, що в нас справедливе судочинство. Це шлях, тому що ці інституції мають бути сформовані, судді мають довести, що вони відповідають тим критеріям, за якими їх обрали, а люди мають відчути, що вони можуть довіряти їм.
Так само з антикорупційними інституціями: їх створено, керівників призначено, вони працюють. Ми бачимо справи, вироки, і тепер маємо дійти до того моменту, коли люди будуть упевнені, що є відповідальність.
Це тривалий шлях, що не складається з переліку завдань, які можна визначити у звіті. Це дуже динамічний процес. Цього року ми бачили одні пункти; наступного року буде оцінка — будуть інші пункти, тому що ми будемо вже на іншому етапі. Навіть коли країна стає членом ЄС, вона так само щороку проходить оцінку Європейської комісії. Це безперервний процес, який і є лейтмотивом звіту.
— На Європейській раді 14—15 грудня рішення про початок переговорів про вступ ухвалюватимуть країни-члени. Тут потрібно згадати зернову кризу, те, що тепер у Польщі криза з перевізниками, прем’єр Словаччини Фіцо називає нас найкорумпованішою країною у світі. Ви очікуєте нових заяв щодо України, щоб підігріти градус і скористатися ситуацією?
— Звичайно, це політика, і маємо звикнути, що політичні процеси у країнах ЄС — вже не зовнішня політика, а частина нашої внутрішньої політики. Ми політична родина в тому розумінні, що події в Україні впливають на розвиток подій у країнах ЄС, і їхні події впливають на розвиток нашої держави й те, коли ми станемо членами Європейського Союзу, на наше щоденне життя. Що важливіші рішення в межах розширення, то вищі ставки.
Якщо проаналізуєте наративи, пов’язані з Молдовою, Грузією, балканськими державами, то побачите інше коло країн, які так само роблять заяви напередодні засідання Європейської ради. Для когось це може бути новим, для мене це вже частина мого щоденного життя. Це баланс і досвід роботи в консенсусному політичному оточенні.
— Єврокомісія все-таки не має важелів впливу на країни-члени ЄС, якщо вони будуть занадто політизувати процес?
— Держави-члени також проходять щорічну оцінку. Такий самий звіт, як і про Україну, є щодо держав Європейського Союзу. Стосовно деяких країн є питання до верховенства права, антикорупційних заходів, інформаційного впливу, дотримання правил внутрішнього ринку і взагалі правил перебування в ЄС. Безумовно, всі ці дії знаходитимуть відображення в цих оцінках, документах, на основі яких формується фінансова рамка щодо кожної країни і рішення, які ухвалюють всередині Європи про субсидії, застереження та допомогу.
Ця історія — не про миттєвий ефект. Усе, що відбувається в ЄС — оскільки йдеться про консенсус, — завжди довга і багатокрокова гра. Немає швидких рішень, але точно є розуміння, що всі пов’язані принципом стримування і противаг. Якщо ти хочеш жити, потрібно десь себе стримувати і завжди пропонувати противагу рішенням партнерів, щоб наприкінці дня отримати більше. Це завжди багаторівневі стратегії.
Зараз ми бачимо вікно можливостей для популізму, тому що повномасштабна війна і російське вторгнення дуже змінили світ. Ми змогли швидко змінитися, люди стали на захист України, але популістам стало дуже легко це відмотувати і підважувати. Ми маємо вчитися трансформуватися, робити висновки про формування політики в ЄС і вчитися бути його частиною.
— Якраз про вчитися. Для українського суспільства зернова криза стала уроком про те, що наша дорога не буде ідеально рівним автобаном. Будуть суперечки, і нам доведеться обстоювати свої інтереси. Але згадую слова Посла Німеччини, що «законодавство ЄС — це не меню в ресторані, де можна обирати. Доведеться ковтати все і перетравлювати». То де наше поле для маневру і обстоювання свого інтересу?
— Це переговорний процес. Його зміст полягає в тому, що є 80% позицій, які обов’язково слід упровадити, тому що ми стаємо частиною єдиного ринку. Він має функціонувати на певних умовах. Якщо в кожної країни свої умови, тоді немає поняття єдиного ринку. У цьому плані це імператив, який ми маємо впроваджувати, але для цього й існує переговорний процес: щоб ми встановлювали перехідні періоди і визначали винятки.
Переговорний процес сприятиме тому, що політики ЄС переглядатимуть. Транспортна політика, аграрна й інші виходять на новий рівень через необхідність адаптуватися до нових економічних умов. Переговори — це мистецтво обстоювати свої інтереси. Їх завершення й угода про приєднання до ЄС винесуть вирок, наскільки ми змогли обстояти свої інтереси і наскільки серйозні створили можливості, щоб стати великим гравцем в європейській економіці й розвинути свій ринок, не уповільнити повоєнне відновлення. Це буде складний, але важливий процес. Ми вже зробили аудит законодавства і знаємо, який обсяг завдань перед нами стоїть ще до початку переговорів. Із цього формуємо переговорні позиції й будемо консультуватися з бізнесом, передусім національними виробниками, регіонами і опановуватимемо мистецтво переговорів.
— Крім Словаччини й Угорщини, є ще 25 країн-членів ЄС. Є не противники України, а, скажімо, прискіпливі держави — Данія, Швеція, Нідерланди. Вони можуть посилатися на те, що, мовляв, ми маємо виконати ще чотири реформи, і краще почекати. І загалом які настрої в країнах-членах?
— Висновок Європейської комісії був дуже важливим, тому що для значної більшості держав-членів ЄС саме він є базою для підтримки рішення у грудні. Прем’єр-міністр якоїсь країни не прокидається вранці й вирішує підтримати переговори. «А чому б ні?» — це має не такий вигляд. Це серйозний процес, і в деяких країнах потрібні голосування, підтримка парламенту, певних комітетів; у деяких — має бути рішення уряду. Нідерланди навіть проводили референдум на предмет того, чи підписувати угоду про асоціацію, не говорячи вже про прийняття певних членів.
Оцінка Європейської комісії — це величезна база для ухвалення позитивного рішення. Я це чула від багатьох країн, і є впевненість, що консенсусну більшість ми все-таки сформуємо. Певні застереження — похідні від того, що окремі країни не хочуть ухвалювати рішення про процес розширення. Україна дала зрозуміти, що ми дружні, відкриті до діалогу, але силою нас зламати не можна, надто враховуючи стан війни. Уранці ти прокидаєшся з думкою, що сьогодні борешся. Намагатися зламати Україну і схилити до ультиматумів — абсолютно програшна стратегія.
— Чи розпочнеться ваше турне або ваших колег країнами Європи, щоб переконати підтримати нас у грудні?
— Їздитимемо. Зараз думаємо про маршрут, але це, безумовно, будуть сусідні країни.