У 1932—1933 роках село Великий Хутір на Черкащині, як і багато інших, пережило Голодомор. Проте він не мав тут таких трагічних наслідків, як в інших селах. Не було зафіксовано масової смертності та випадків людоїдства. Харківський журналіст Віктор Козоріз, вихідець із цього села, описав його історію у книжці зокрема і в період Голодомору. Столичну режисерку Вікторію Трофіменко зацікавили ті події. Вона напружено працювала і створила сценарій майбутнього фільму.
Як свідчать історики, знаходилися сміливці, які рятували людей від голоду. Окремі голови колгоспів таємно допомагали людям, але здебільшого був хтось, хто їх видавав, і цих рятівників висилала або розстрілювала радянська влада. А в ситуації із Дроботом село об’єдналося, й ніхто його не зрадив, хоч під час створення колгоспу багато людей було проти.
Як з’ясувала недавно газета «Козацький край», 1943 року Я.О. Дробота хтось видав нацистам і його закатували в місті Золотоноша.
Вдячна пам’ять про цю людину досі живе серед жителів Великого Хутора. Його ім’ям названо одну з вулиць, встановлено йому меморіальну дошку. На сайті села згадують, що Яків Дробот організував громадську кухню, де пекли хліб селянам і безпритульним дітям. Щоранку бригадири обходили село і доповідали голові, кому насамперед потрібна їжа.
Проте коли Вікторія Трофіменко почала працювати над сценарієм, виявилося, що інформації про Якова Дробота мало і він був суперечливою особистістю. Щоб історія була максимально правдивою, Вікторія Трофіменко спілкувалася з жителями Великого Хутора, зокрема онуком його сестри Дробота, бо прямих нащадків Якова не залишилося. Його синові змінили ім’я й по батькові, щоб не переслідували. Він вижив тоді, але дітей не мав.
За підтримки Українського культурного фонду знято перший тизер (короткий ролик) майбутнього фільму, але знімальний процес зупинився. Влітку Держкіно начебто затвердило фінансування, але потім рішення переглянули, й авторів стрічки позбавили державної підтримки. Отож чи задуманий фільм з’явиться колись на великому екрані — поки що невідомо.