Цими днями, переглядаючи стрічку новин, натрапив на чергове повідомлення про гучне розлучення однієї із зіркових пар сучасного шоу-бізнесу. Проживши разом більше десятка років, надбавши двох діточок, подружжя раптом відчуло «самотність удвох» і вирішило розійтися, як у морі кораблі.
Втім, не просто розлучитися, а при цьому гучно грюкнувши дверима і звинувачуючи одне одного в усіх можливих і неможливих гріхах. А в підсумку колишній чоловік публічно заявив, що не вірить у подружні стосунки, а всі балачки про щасливі сім’ї — то не що інше як маячня і пустослів’я. Мовляв, самою природою закладено суперечність між чоловіком і жінкою, які ну ніяк не можуть разом прожити все (!) життя.
Можливо, це повідомлення і пропустив би повз вуха, якби не одне але. Останніми роками процедура розлучення стала настільки буденною, простою і банальною, як, наприклад, чхання під час нежитю, що нею вже нікого не здивуєш. А насправді це драма. Добре, якщо лишень для дорослих. А якщо і для дітей?
Дещо раніше ця пошесть була модною серед співаків, акторів, музикантів, художників, тобто у творчому середовищі, де пари інколи одружувалися-розлучалися по три, чотири й більше разів, то нині до культурно-мистецького бомонду активно долучилися політики, громадські діячі, активісти, словом, усі. Тож інколи складається враження, що для них це стає таким собі хобі, аби лишень залишатися на слуху, не давати забувати про себе.
Що й казати, забавка не така вже безневинна, як може видатися на перший погляд. Адже невпинно руйнується інститут сім’ї, основа держави, що вкрай негативно позначається на її функціонуванні. І якщо хтось спробує заперечити крилате «міцна сім’я — міцна держава» — з того нічого не вийде.
Якось подумалося: а можливо й справді у цій царині відбуваються якісь невидимі тектонічні зсуви, які непідвладні куцому середньостатистичному розуму? На щастя, вчасно схаменувся, пригадавши не тільки Адама і Єву, а й сотні і тисячі прикладів щасливих подружніх пар, якими багаті не тільки мої рідні Суми.
Подумалося: чому про них так мало розповідають у газетах, по радіо, на телебаченні? Невже немає сімейних пар, які могли б поділитися своїми секретами подружньої гармонії, рецептами щасливого довголіття?
Є, до того ж на вибір. Наприклад, у Сумах десять років поспіль восени працівники міської бібліотечної мережі влаштовують свято «Золото рідного міста», збираючи сімейні пари, які прожили в шлюбі півстоліття і більше. Свого часу, готуючи матеріал на цю тему для «Урядового кур’єра», ще раз упевнився в народному спостереженні: усі щасливі сім’ї схожі одна на одну, а кожна з нещасливих нещаслива по-своєму.
Для будь-якої держави належна сімейна політика так само важлива, як і економічна, соціальна, освітня, молодіжна… Тим паче зараз, коли сімейні цінності катастрофічно нівелюють і знецінюють. То чому ж і досі не сформовано чітку державну концепцію підтримки сім’ї, про яку стільки балачок і жодного результату? Натомість часто маємо рецидиви, які навряд чи працюють на утвердження сімейних цінностей, а ллють каламутну воду на нетрадиційний млин.
Якось по всеукраїнському радіо почув анонс про презентацію книжки одного молодого автора, за словами диктора, дуже цікавого і перспективного. Припав вухом до приймача. Так званий письменник 18-річний Едик почав розповідати сюжет книжки, в основі якого нерозділене кохання до свого … ровесника Аркадія. Отакої! І це тоді, коли знаю щонайменше десяток прізвищ справді талановитих молодих прозаїків і поетів, чиї твори дали б фору літературним потугам Едика. Але про них або ні гу-гу, або вкрай зрідка.
А згодом по одному із вітчизняних телевізійних каналів показали сюжет про одруження двох … хлопців, які для шлюбної церемонії поїхали до однієї з країн, бо в Україні їхнє кохання не могли офіційно зареєструвати. Слухав-дивився на це і ставало образливо та гірко за ницість і недолугість деяких ЗМІ, які чи то навмисно, чи задля розваг пропонують отаку полуничку як молодим, так і дорослим слухачам-глядачам.
Але все одно переважає інше. Згадав одну із зустрічей кількарічної давності з народним артистом України нашим легендарним оперним співаком Анатолієм Мокренком у його рідних Тернах на Сумщині, де у травні проходив черговий конкурс сільських дитячих хорів «Співаймо разом!» Анатолій Юрійович розповів, що саме того дня в них з дружиною Марією — золоте весілля.
«І ви поїхали на конкурс?» — не втримався від запитання. «Поїхав, — підтвердив співак. — Марія сама сказала, що не годиться підводити діточок. А золоте весілля відзначимо завтра-післязавтра з дітьми, онуками. Я свою дружину завжди в усьому слухаю…»
А я слухав свого старшого товариша — мудрого, розважливого, відповідального у словах і діях, який із власного досвіду знає: у світі є кохання, є щасливі сім’ї, в яких цінують одне одного, бережуть, турбуються. Слухав і радів. І не вірив тим парам, які стверджують, що в любові-злагоді з однією людиною не можна прожити все життя.