Днями, виносячи сміття, зустрівся із сусідом, який волочив до бачка майже двометрову ялинку. Хвоя з дерева повністю осипалася, тож воно нагадувало скелет — добротний, сухий і міцний. Мимоволі поцікавився, чому не пробує здати дерево на переробку, адже в Сумах поблизу Баранівки тамтешнє лісогосподарське підприємство вже другий рік поспіль відкриває приймальний пункт. Сусід розвів руками, мовляв, і здав би, якби ближче, а то ж майже десяток кілометрів. Власної машини не має, то що — наймати таксі чи пхатися з деревцем до маршрутки або тролейбуса?

Що так, то так. Багато хто із сумчан і радий би здати використані сосну чи ялину, які відпрацювали святкове призначення. Але й справді, спробуй дістатися протилежної околиці міста без власного транспорту. І така поїздка потребує і часу, і пального…

Отож і замикається ялинкове коло: у післяноворічні дні на смітники міст люди виносять десятки тисяч колись зелених красунь, які б могли вдруге прислужитися вже як опалювальний матеріал або як один із різновидів добрива — мульчі для лунок вічнозелених рослин.

Тож не реалізованим залишається масштабний енергетичний резерв, який міг би істотно прислужитися як паливний матеріал для котелень, у яких згорають тисячі кубометрів природного газу, тонни вугілля, інших видів палива, ціна на які неухильно зростає і для багатьох стає надто високою.

Охтирський варіант

На щастя, ситуація не настільки безнадійна, як може здатися на перший погляд. Як повідомили в Сумському обласному управлінні лісового та мисливського господарства, у деяких лісових господарствах області практикують переробку новорічних ялинок і сосон. Наприклад в Охтирці. За словами його директора Юрія Римаря, вже другий рік поспіль відпрацьовані дерева приймають на тих самих майданчиках, на яких продавали перед новорічними святами.

Торік тут переробили більш як 200 дерев, а цього року поки що понад 100. Переробляють на щепу, якою торік опалювали впродовж двох діб адміністративно-господарський комплекс загальною площею понад 2 тисячі квадратних метрів. А це не тільки конторський будинок, а й склад, гараж, цех переробки та інші. За розрахунками спеціалістів, за теплотворністю спалена щепа еквівалентна майже півтори тисячі кубометрів газу, висока вартість якого відома всім.

Але ж ідеться лише про незначну частину переробленої деревини. Наприклад, торік у грудні Охтирський лісгосп реалізував населенню 4,2 тисячі хвойних дерев. Тобто на тепло використано лише їх двадцяту частину, або 5%. А якщо цей показник подвоїти, потроїти чи довести до 80—90 відсотків? А це можливо.

Так само переробляють ялини і сосни колеги охтирців у Ромнах, Тростянці, Сумах. Там придбали спеціалізовані переробні машини, завдяки яким мають ледь не дармове (звісно, є витрати на електроенергію, оплату праці тощо) паливо. Поки що для власних потреб.

А загалом сировини стільки, що нею можна успішно замінити не одну тисячу кубометрів природного газу чи інших видів палива. Лише торік лісгоспи Сумського обласного управління лісового та мисливського господарства загалом реалізували 43,3 тисячі хвойних дерев і за цим показником увійшли до першої трійки в Україні разом з Полтавським та Волинським управліннями.

Усього в Україні продали 475 тисяч новорічних красунь. То скільки ж тисяч кубометрів газу, умовно кажучи, згнили на смітниках і звалищах України, не тільки не давши користі, а й завдаючи величезної шкоди довкіллю? Адже, як і будь-які органічні рештки, із часом вони виділятимуть метан та інші шкідливі речовини.

Один пишемо, два пам’ятаємо

Дехто може спробувати заперечити необхідність вирощування і зрубування ялинок чи сосон: мовляв, нехай собі ростуть і наповнюють озоном навколишній простір. Однак це твердження легко спростувати кількома вагомими аргументами.

По-перше, для новорічних свят використовують дерева, вирощені на спеціальних ділянках, які швидше нагадують грядки, а не лісові масиви. І їхнє призначення цільове — на свято. На Сумщині, наприклад, такі плантації займають 269 гектарів, 32 додалося торік.

По-друге, державні лісгоспи госпрозрахункові, тож отримання заробітку, економічної вигоди — основа створення таких плантацій. У продаж надходять ялини і сосни віком 4—7 років, що дає підстави вважати урожай надзвичайно скоростиглим. Зазвичай дерево треба доглядати не менш як 80 років, аби одержати відповідну сировину. Тобто за шість десятиліть можна створити і реалізувати щонайменше 10 плантацій таких дерев. За стовідсоткової реалізації всього вирощеного у такий спосіб товару дохід підприємства в 5—6 разів перевищуватиме дохід, отриманий від реалізації стиглого лісу з такої самої площі.

По-третє, жодне штучне деревце, за винятком ялинок у горщиках, які вирощують віднедавна, не замінить хвойного духу, запаху живиці, цілющих фітонцидів, що очищують повітря, позитивно впливають на серцево-судинну систему, додають оселям святкового неповторного шарму.

Зелені красуні здатні не тільки створювати новорічну атмосферу, а й давати економічну користь. Звісно, лише господарям, які знають справжню ціну кожному складометру дров.

Європа і світ уже одержують зиск

У справі переробки ялинок Україна не відкриває чогось нового — світ і Європа давно практикують переробку новорічних дерев. У скандинавських країнах стало правилом у післяноворічні дні здавати ялинки і сосни на переробку або відправляти на меблеві фабрики. Із такої сировини там виготовляють брикети, які потім продають для паливних потреб. А в Австрії знайшли застосування навіть хвої — її використовують у фармації, косметології, інших галузях.

Не можна сказати, що Україна пасе задніх. У багатьох регіонах, зокрема на Вінниччині, Житомирщині, Полтавщині, Волині та інших успішно дають лад новорічній сировині. А в Києві шостий рік поспіль на початку року працюють до півтора десятка приймальних пунктів. Цими днями у столиці активно запрошують киян зробити добру справу і для міста, і для себе. Торік тут прийняли понад 14 тисяч дерев. Крім щепи, підготували сировину для мульчування лунок, підживлення ґрунту.

Проблема здебільшого стосується міст, оскільки в селах господарі самі вирішують, чим і як опалювати будинки. А в обласних і районних центрах, містечках, де переважають житлові багатоповерхівки, одним з варіантів могли б стати укладені угоди між організаціями, які збирають сміття, з тими чи іншими суб’єктами господарської діяльності. Перші все одно забирають дерева і вивозять їх для утилізації. Вочевидь, влада на місцях може бути зацікавленою у цьому і стати якщо не посередником, то ініціатором розв’язання проблеми на користь усім.

Як розвиватимуться події у цій справі, покаже час. Зрозуміло одне: не настільки ми багаті, аби нехтувати тим, що само проситься до загальнодержавного економічного кошика.