Чи не щороку початок курортного сезону в селі Коблеве знаменується скандалами та викриттями. Підготовка баз відпочинку, непорозуміння між сільрадою та підприємцями, жахливий стан доріг, земельні питання — ось неповний перелік проблем, що виникають на узбережжі. Втім Коблеве рік у рік стає дедалі розвиненішим курортним місцем, тут пропонують послуги для людей з різним достатком — від економ-варіантів до фешенебельних котеджів.
Село розташоване на Чорноморському узбережжі Миколаївської області України за чотири кілометри від траси Одеса — Миколаїв. Тут налічується понад 60 пансіонатів і баз відпочинку, що розтягнулися смугою вздовж моря на шість кілометрів. Одночасно відпочити на узбережжі можуть 15—17 тисяч відпочивальників. Могли б і більше. Але, виявляється, гальмом для розвитку туристичного бізнесу можуть стати прокурорські дії та судові рішення.
Запізніле прозріння
Нещодавно прокуратура Миколаївської області повідомила новину. «За позовом заступника прокурора Березанського району суд скасував рішення райдержадміністрації, визнав недійсним договір оренди та зобов’язав підприємство повернути земельну ділянку державного лісового фонду площею три гектари вартістю понад дев’ять мільйонів гривень, розташовану в с. Коблеве». У повідомленні також йдеться про те, що підставою для звернення прокурора до суду стало незаконне вилучення ділянки та передача її в оренду підприємству для комерційного використання — під розміщення об’єктів соціального, культурно-побутового комплексу.
Начебто добра справа. Землю, яку, прокурорською мовою, надано незаконно, повернуто державі. Можна відзвітувати про вдало виконану роботу. Втім, виникає запитання: що це за земля, де вона, як її використовували і чи насправді її надано незаконно?
Виявилося, що ця земля навіть не на самому узбережжі, а на відстані приблизно за два кілометри від моря, в степу. Це не перша, друга, а майже четверта лінія. Земля аж ніяк не була ласим шматочком, і ніхто до 2005 року не виявив бажання взяти її в оренду. Та сьогодні тут уже побудовано два корпуси бази відпочинку. До того ж стан їх готовності — відсотків 80. Залишилися внутрішні роботи та благоустрій території. Корпуси розташовані на землі, яку рішенням суду відібрали у господарів.
Про історію виділення землі та будівництво розповів Микола Стоянов, дружина якого, що займається бізнесом, разом із компаньйоном взяла в оренду ділянку. «Ці три гектари були офіційно виділені 2005 року фірмі «Везувій», — ділиться Микола Степанович. — Є всі згоди, погодження, дозвіл на проектування, на будівництво. За цей час тут розгорнули будівництво. Вкладено понад 30 мільйонів гривень, побудовано два сучасних корпуси майбутньої бази відпочинку. Залишилися незначні роботи. І хоча у підприємців виникли фінансові проблеми, вони мали намір добудувати базу, сплачують за землю, виконують усі умови, що передбачені в договорі оренди». В разі завершення будівництва та здачі корпусів в експлуатацію було б створено 200 робочих місць, відвідати курорт могли б ще сотні відпочивальників, бюджет поповнився б додатковими надходженнями. Також підприємці були готові надати один з корпусів на вигідних для держави умовах для бійців АТО.
Але через десять років з моменту початку дії договору оренди ухвалено вищезазначене судове рішення. І тепер землю під капітальними будівлями має бути повернуто державі. Що ж робити з корпусами? Руйнувати їх, розбирати, аби повернути державі голу землю? Хто компенсує витрати? Чи існує механізм такого повернення?
Окрім запитань, на які немає відповідей, напрошується очевидний висновок. Виявляється, бізнесмен, який вклав власні кошти в проект, не має жодної гарантії того, що через десять років хтось не прийме чергове абсурдне рішення і просто не відбере бізнес.
Від дачі до комерційного об’єкта?
Як розповіла керівник громадської організації «Асоціація туристичного та оздоровчого бізнесу «Відродження» Тетяна Квасняк, насправді земельні питання й оформлення землі в оренду — проблема номер один. Раніше землю надавала райдержадміністрація, сьогодні сільрада. У зв’язку з такими змінами в законодавстві виникає багато конфліктних ситуацій. «Але ж ті, хто отримав землю тоді на законних умовах, — продовжує Тетяна Олександрівна, — уклав передбачені договори, сплачує орендну плату, не винні в тому, що змінилося законодавство. Чому вони мають страждати? Просто підприємцеві слід надати можливість узгодити всю документацію з вимогами чинного законодавства і не заважати працювати й розвивати курорт та власний бізнес».
Тетяна Квасняк розповіла ще про кілька проблемних ситуацій, пов’язаних із землею. Виявляється, чи не половину рекреаційної землі офіційно було відведено жителям села Коблеве під ведення особистого підсобного господарства. Тобто громадянин подавав заяву до сільради з проханням надати йому додаткову землю для потреб підсобного господарства. Землю давали безкоштовно, а згодом громадянин писав заяву про зміну цільового призначення ділянки — для ведення комерційної діяльності. Таким чином величезні площі курортної землі спочатку були дачами, а потім непомітно стали комерційними об’єктами. Бюджет від таких дій не отримує нічого.
Не отримує бюджет і від об’єктів незавершеного будівництва, яких також немало в Коблевому. Господарі зникли, орендну плату не сплачують, ділянки занедбані, а корпуси руйнуються та псують загальний вигляд на тлі інших баз. Виходом із ситуації стало б проведення повної інвентаризації земель. З чітким вказуванням, кому яка земля належить, якої площі, на яких умовах. Тоді можна було б уникнути багатьох конфліктів. Втім, попри доручення голови Миколаївської облдержадміністрації Вадима Мерікова провести інвентаризацію до 1 травня, її не провели й досі. Тож і в майбутньому подібних історій не уникнути.
А що стосується трьох гектарів під корпусами та їхнього вилучення, є в конфлікті і суб’єктивна складова. Микола Стоянов вважає, що прокуратура Миколаївської області, де він сам пропрацював тривалий час, має особисто до нього та його родини упереджене ставлення. На жаль, подібні ситуації аж ніяк не сприяють розвитку бізнесу, курорту і туризму.