Каховська ГЕС, яку розпочали будувати на початку 1950­х років, за потужністю істотно поступалася Дніпрогесу, але створюване водосховище стало незрівнянно більшим. За нормального підпірного рівня (16,0 м) його площа становила 2155 квадратних кілометрів, а об’єм — 18,2 кубічного кілометра. На цій території було кілька десятків сіл і тут буяла природа. Більша частина території, що пішла під воду, являла собою внутрішню дельту Дніпра —  Великий Луг. Ця територія була важлива й тому, що саме на дніпровських берегах колись були розташовані запорозькі січі. 

Деякі спогади про підготовку території під затоплення залишив  Олександр Довженко у «Поемі про море»: «На широких дніпровських плавнях сотні робітників рубають, корчують тягачами столітні верби, осокори, тополі — готується дно майбутнього моря... Сімсот тисяч самих тільки столітніх дерев уже порубано на низьких дніпровських островах».

Із наведеного опису можна зрозуміти, що створення Каховського  водосховища далеко не в усіх викликало захоплення. Насамперед це стосувалося тих людей, яким довелося залишити домівки і перебратися на нові місця. Проте нехтування людськими долями та природою було характерною особливістю радянської доби.

Зрештою, навесні 1958 року водосховище було наповнено. Його поява спричинила екологічні проблеми, зокрема значну руйнацію берегів та підтоплення прилеглої території. До цього додалося ще й «цвітіння» води. Крім того, зведена гребля перерізала звичний шлях осетрових, на які був багатим Дніпро. Їхня кількість швидко поменшала, і тому всі види осетрових нині занесено до Червоної книги України.

Чималі ділянки на берегах водосховища було одамбовано, щоб запобігти затопленню. Так, частина міста Нікополь має позначки території нижче рівня води у водосховищі. Тож за наявною тут дамбою потрібно не лише стежити, а й постійно відкачувати воду, що збирається. Те саме доводиться робити на протилежному березі, де стоїть місто Кам’янка­Дніпровська.

Аналізуючи всі ці наслідки і проблеми, з упевненістю можна стверджувати, що нині Каховське водосховище не було б створено. 

Вода — важливий економічний ресурс

Однак із часом Каховське водосховище почали дедалі більше використовувати для господарських потреб. Ще під час будівництва Каховської ГЕС почали будувати канал Дніпро — Кривий Ріг. Цей канал має відгалуження на Криворізьку ТЕС — свого часу одну з найпотужніших в Україні. Трохи згодом почали будівництво Північнокримського каналу, який 1963 року перетнув Перекопський перешийок. У другій половині 1980­х — на початку 1990­х років у Північнокримський канал надходило до 300 кубічних метрів води на секунду, а річний обсяг водозабору сягав 3,5 кубічного кілометра. Важливо, що самопливна ділянка завдовжки 208 км тяглася до містаКДжанкой. Завдяки чотирьом насосним станціям воду подавали в найвіддаленіший куточок Криму — місто Керч. Головним же було використання води для зрошення зокрема рису. Не випадково одне з відгалужень Північнокримського каналу мало назву Роздольненський рисовий канал.

У 1970­х роках було побудовано Головний Каховський магістральний канал, який також починався з Каховського водосховища. Водозабір у нього становив понад кубічний кілометр щороку, і цією водою зрошували схід і південь Херсонщини. Потім у Запорізькій області збудували Північно­Рогачицьку зрошувальну систему та кілька менших.

У 1970­х роках біля міста Енергодар збудували Запорізьку ТЕС, а невдовзі — найпотужнішу в Європі (6 мільйонів кВт) Запорізьку АЕС.

Поступове зменшення зрошуваних площ і перехід на економніше використання води спричинили істотне зменшення водозабору. Напередодні війни, а саме в  2012—2013 роках, Північнокримський канал забирав 1,7—1,8 кубічних кілометра, з яких кубічний кубометр надходив у Крим. Майже стільки, як і раніше (приблизно кубічний кілометр) забирав Головний Каховський магістральний канал. 2014 року подача води у Крим припинилася, тож площа зрошення там зменшилася на порядок. Водночас значним з водосховища залишився водозабір для промислових і господарсько­питних потреб.

Руйнація Каховської ГЕС, що відбулася вночі 6 червня 2023 року, призвела до людських жертв, значних економічних збитків, негативного впливу на довкілля. За даними гідрометслужби, рівень води в Херсоні під час штучної повені підвищився на 5,4 м. Ще більше (приблизно на 12 м) підвищився рівень води в Новій Каховці. За цих умов було затоплено велику територію з містами і селами.

Доволі швидко зникло і Каховське водосховище — нині на його місці з’явилися вкриті мулом оголені ділянки та рукави, що нагадують умови до створення водосховища.    

А якщо залишити як є?

Нині чимало екологів радіє з того, що на місці колишнього водосховища з’явилася травичка і стало красиво. Уже є надії на повернення осетрових. Оптимістично на проблему дивляться й окремі науковці, адже з’явилася надія на її вивчення, бажано протягом трьох, а ще краще п’яти років. Однак люди, які жили біля водосховища, змінам не дуже раді. Сохнуть поля, вода зникла із кранів та колодязів. Тож тепер доводиться йти до автоцистерн із водою. На лівобережжі Херсонщини ситуація істотно гірша: там найбільш посушливий клімат, і навряд чи окупанти переймаються долею місцевих жителів.

Якщо залишити так, як є, колишня житниця України Херсонщина приречена стати депресивним регіоном. Жити там, де майже нічого не росте, а за воду потрібно чимало платити, особливого сенсу немає. У цьому легко переконатися, відвідавши якесь село біля води і в безводному степу. Якщо у першому великі хати, чимало дітей і машин, то інше — ніби пустка. 

Щоправда, дехто може заперечити, адже біля кожного з перелічених об’єктів можна збудувати по насосній станції й насосами качати воду. Ніби й можна, але об’єктів дуже багато. До того ж їх ще потрібно збудувати, та й електроенергії для роботи насосів потрібно чимало. Не всі знають, але внаслідок зниження рівня води біля Дніпрогесу його потужність зменшилася. Тож і тут маємо втрати.

Додамо, що без водосховища стік води у Дніпрі в окремі періоди може виявитися меншим, ніж потрібно для господарських потреб. А бажано, щоб вода текла в самому гирлі — вона там теж потрібна.

Зрештою, логічне й таке питання: «То що, нам дякувати агресорові за руйнацію ГЕС, чого ми самі не зробили?» 

Погляд у майбутнє

Віримо, й так і буде, що війна закінчиться нашою перемогою. Наші землі повернуться. Відповідно люди на цій землі мають отримати воду, доступ до якої нині втрачено.

Найпростіше забезпечити всіх водоспоживачів шляхом будівництва лише одного об’єкта — збудувати нову ГЕС. Насправді її відновлення другорядне, першочерговим має стати будівництво тимчасової греблі трохи вище від зруйнованої. Насамперед ця гребля має забезпечити підвищення рівня води. Цей рівень відомий — це так званий рівень мертвого об’єму, який дорівнює 12,7 м. За цього рівня об’єм Каховського водосховища становить 11,4 кубічного кілометра, або чверть річного стоку Дніпра в гирлі. Цей об’єм залежно від умов можна накопичити у водосховищі лише за рік­півтора. Головне, що цей рівень або трохи вищий дасть змогу запрацювати Північнокримському, Головному Каховському та іншим каналам. За цього рівня з’явиться можливість роботи Запорізької АЕС, Запорізької ТЕС і Криворізької ТЕС, а також ще кількох об’єктів. Сумарна потужність цих АЕС і ТЕС — понад 8 мільйонів кВт. Завершальним етапом має стати  відновлення самої Каховської ГЕС, потужність якої становитиме 400—500 тисяч кВт.

Імовірно, нове водосховище має бути трохи меншим, ніж було. Це пов’язано з тим, що води з нього забирають менше, ніж кілька десятиріч тому. За цих умов нормальний підпірний рівень можна зменшити з колишніх 16,0 м приблизно до 15,5 м. Хоч за цих умов трохи (на 3—3,5 %) зменшиться напір на новій ГЕС, але зменшиться руйнація берегів і спроститься експлуатація захисних масивів, звідки воду доводиться відкачувати. Варто взяти до уваги зменшення повеневих витрат, спричинених кліматичними змінами. Відповідно існує можливість зменшити  форсований рівень Каховського водосховища з 18,0 м приблизно до 17,0 м. Це дасть змогу вивільнити для господарських потреб понад 100 квадратних кілометрів. 

Відновлюючи водосховище, доцільно напередодні виконати його очищення. Наявний час варто використати для різноманітних досліджень, зокрема археологічних.

Окреме питання із Кримом, який було окуповано майже 10 років тому. Варто визнати, що це великий строк, протягом якого люди, принаймні багато хто, звикли до російської влади. Тут потрібно виявити державницьку політику, аби завоювати прихильність. Так, Україна дасть більше свободи. Маючи український паспорт, кримчанин без проблем зможе подорожувати Європою. У Сімферополь повернуться іноземні авіакомпанії, і круїзні лайнери знову заходитимуть в Ялту.

Однак відомо, що свобода і подорожі потрібні не всім. А без води та їжі не обходиться ніхто. Відновлення водопостачання Північнокримським каналом поверне людям те, чого не могла дати країна на болотах. Вода у Криму — це поштовх економіці та соціальній сфері півострова. Лише задля цього потрібно піти на деякі витрати. Тож осетри і козацтво — це чудово, але воно в минулому. Майбутнє України інше: монолітна країна, невід’ємна складова Європейського Союзу.

Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ,
доктор географічних наук,

 

для «Урядового кур’єра»