"Віддавати чи не віддавати"

Олег ГРОМОВ
27 червня 2023

24 лютого 2022 року, тобто в перший день широкомасштабної війни, Національний банк України задля забезпечення стабільності та надійності банківської системи ухвалив постанову №18 «Про роботу банківської системи на період воєнного стану».

«Пунктом 17 цієї постанови від 2022 року, а також зі змінами та доповненнями станом на 22 травня 2023-го, визначено та встановлено заборону здійснювати будь-які валютні операції з використанням російських та білоруських рублів. Також цей документ фактично забороняє виконувати зобов’язання перед фізичними та юридичними особами, які перебувають (тобто проживають чи розміщені постійно) в рф чи рб», — зазначає адвокат Олена Хоменко (адвокатське об’єднання «Актум»).

3 березня 2022 року Кабінет Міністрів ухвалив постанову №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв’язку з військовою агресією російської федерації». Цей документ забороняє виконання грошових та інших зобов’язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація.

«Згідно з постановою, заборонено виконання зобов’язань (як грошових, так і негрошових) перед особами, пов’язаними з державою-агресором. Склад осіб, які характеризуються як особи держави-агресора, чітко зазначено в нормативно-правовому акті», — нагадує адвокат, юрист ТОВ «Правові експерти» Вячеслав Шамрай.

Сплата добровільна та примусова

У чому полягають особливості мораторію на сплату кредитів перед юрособами рф та білорусі? Там є поняття добровільна та примусова сплата.

Системний аналіз законодавства та постанови КМУ може наштовхнути громадян України на хибне уявлення щодо можливості отримання законодавчого дозволу на умисне невиконання своїх кредитних зобов’язань.

Однак, як зазначає Олена Хоменко, варто звернути увагу на положення Цивільного кодексу України, які гарантують нам протилежне, оскільки наявність законодавчого мораторію не звільняє від належного виконання зобов’язань.

Отже, щодо добровільної сплати всіх боргів.

Така ситуація можлива внаслідок необізнаності боржника щодо наявності мораторію або внаслідок наявності в нього свідомого бажання виконати власні зобов’язання.

«Чинне законодавство України прямо не передбачає відповідальності за виконання господарських зо­бов’язань на користь «російських» кредиторів. Однак навіть якщо ваш контр­агент не перебуває у санкційних списках, слід пам’ятати не лише про іміджеві, податкові, санкційні наслідки, а й про цілий букет статей Кримінального кодексу України, якими можуть скористатися правоохоронні органи в разі зацікавленості до таких операцій, а саме: колабораціонізм (ст. 111-1), фінансування тероризму (ст. 258-5) тощо», — зазначає Вячеслав Шамрай.

Тепер щодо примусової сплати. Крім заборони на виконання зобов’язань перед «російськими» кредиторами, пункт 1 постанови №187 також передбачає заборону на будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, що належить кредиторам, пов’язаним з рф або рб.

У пункті 2 постанови №187 встановлено, що всі такі дії нікчемні, тобто не мають юридичної сили (майно залишається у власності кредитора). Однак ці положення постанови №187 можуть суперечити положенням частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що підстави недійсності нікчемного правочину мають бути встановлені законом.

«Оскільки постанова №187 — підзаконний нормативно-правовий акт, а не закон, питання про реальну нікчемність правочинів, які порушують мораторій, — це предмет для дискусій», — резюмує пан Шамрай.

Як відомо, чинне законодавство не визначає республіку білорусь країною-агресором, то в чому полягають особливості погашення кредитів юрособами та фізичними особами на користь компаній цієї країни?

З точки зору норм міжнародного права білорусь — країна-агресор, однак окремо слід звернути увагу громадян, що немає законодавчого врегулювання та визнання її державою-агресором. Попри заподіяну шкоду, Україна досі підтримує дипломатичні зв’язки із мінськом, хоча в межах ухваленої постанови НБУ №18 відмежування не відбулося — діє спільна заборона на  використання грошових коштів та виконання зобов’язань перед вище­згаданими країнами.

«Саме тому слід для збереження іміджевих та репутаційних ризиків детально перевіряти власних контрагентів та не здійснювати необґрунтованих перерахувань грошових коштів на рахунки, які так чи інакше пов’язані з державами-агресорами, заради власної безпеки й уникнення в майбутньому кримінальної відповідальності за вчинення злочину проти національної безпеки України та фінансування тероризму», — вважає пані Хоменко.

До речі, днями у Верховній Раді таки зареєстрували проєкт постанови про визнання білорусі державою-агресором. Також група народних депутатів закликає розірвати з країною дипломатичні відносини.

Якщо кредитори підуть до суду

Які колізії можуть виникнути, якщо російська чи білоруська сторони звертатимуться до українських фізичних та юридичних осіб з вимогою сплати за кредитами? Чи можуть російська та білоруська сторони подавати позови щодо цього до європейських та міжнародних судів?

Закон України «Про виконавче провадження» зі змінами та доповненнями  від 15 березня 2022 року передбачає та закріплює порядок врегулювання відносин за участю осіб, пов’язаних з державою-агресором. Зупиняється вчинення виконавчих дій, забороняється заміна стягувачів у виконавчих діях, стягувачами за якими є рф, її громадяни, юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації (тобто країна-агресор та всі пов’язані з нею особи).

Однак, як вважає Ольга Хоменко, вказане обмеження не застосовується до громадян країни-агресора, які проживають на території України на законних підставах, та юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до закону України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником яких є виключно громадяни російської федерації, що проживають на території нашої держави на законних підставах.

«Але наявність законодавчого мораторію не звільняє боржників від виконання зобов’язань та не означає їх припинення. Тому кредитор із росії або білорусі має всі законні підстави для звернення до суду (зокрема й міжнародного) з позовом про стягнення з громадян України та юридичних осіб заборгованості. Як свідчить судова практика, позов буде задоволено, однак у стягувача проблеми почнуть виникати вже на етапі виконання такого рішення суду та примусового стягнення боргу з огляду на наявні законодавчі заборони», — зазначає пані Хоменко.

А на думку Вячеслава Шамрая, проблеми в «російського» кредитора виникнуть лише на етапі примусового виконання такого рішення суду.



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua