«Під час відкритого уроку більшість учнів піднімуть руку: хто знає відповідь — тягне праву, хто не знає — ліву! Усім зрозуміло?» — втаємничує десятикласників досвідчена вчителька біології. Надія Іванівна не приховує хвилювання: очікується важлива перевірка, тож педагог заздалегідь підготувала безпрограшний сценарій уроку. «Мої учні дуже розумні, старанні, я люблю свій предмет і намагаюсь кожен урок зробити нестандартним, — запевняє вона. — Але перед відкритим уроком хвилююся, наче школярка: а раптом щось піде не так, щось не сподобається суворим гостям. Тому й проговорюю з учнями всі нюанси».
Тож заради чого вчителі досі потерпають від пережитку минулого — показових вистав, де визначені учні заучують відповіді на вже відомі запитання, зазубрюють розв’язані задачі, та як проводять відкриті уроки в прогресивних школах, дізнавався «УК».
Без репетицій
Досі від успішності проведення відкритого уроку залежить атестація вчителя. Зазвичай таке заняття відвідують директор школи або завуч і представники місцевого управління освіти. Вони, власне, і є членами атестаційної комісії, яка за підсумками уроку дає характеристику педагогу. Добре, коли вчитель — професіонал своєї справи і кожен урок перетворює на захоплююче дійство — такий педагог не зважатиме на жодну перевірку. А чи можливо оцінити справжню педагогічну майстерність решти вчителів, у яких під час відкритого уроку тремтять від хвилювання руки й шалено калатає серце?
«Згідно з пунктом 35 Положення про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженим постановою Кабміну від 27.08.2010 р. № 778, заклад обирає форми, засоби і методи навчання та виховання учнів відповідно до законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту» та свого статуту, — пояснюють «УК» в Міністерстві освіти і науки, — з урахуванням специфіки закладу, профілю та інших особливостей організації навчально-виховного процесу.
Як правило, педагогічні працівники, які мають високий рівень науково-методичної підготовки та застосовують у навчально-виховному процесі інноваційні методи навчання, можуть запрошувати на свій урок інших педагогічних працівників. Проте законодавством не передбачено обов’язкове проведення вчителем відкритих уроків. Такі навчальні заходи можна організовувати лише за наявності згоди педагогічного працівника».
Водночас у відомстві зауважують, що для контролю за станом організації навчального процесу, виконанням вчителем професійних обов’язків та моніторингу якості освітніх послуг, які надає навчальний заклад (зокрема під час атестації педагогічних працівників), керівник навчального закладу, його заступники, а також представники органів управління освітою мають право бути присутніми під час проведення уроків та інших навчальних заходів.
Є звання, та немає знання
Чому ж левова частка відритих уроків у школах досі нагадує не кращі традиції минулого століття? Можливо, в таких закладах треба змінитись усім учасникам навчального процесу, і найперше — осучаснити методики викладання, де вчитель матиме повну свободу дій та можливість для творчості.
«З показухи толку мало, — вважає вчитель іноземної мови із понад 30-літнім стажем Наталія Ігнатюк з Верховинської експериментальної школи «Школа майбутнього» на Івано-Франківщині. — У моєму розумінні відкритий урок — це відкритий доступ для батьків, інших учителів. У значенні відкритий для доступу громадськості. А справжній учитель все одно щодня готовий до уроку — незалежно від того, чи хтось сторонній присутній, чи ні. Інша справа, коли заняття готують як показове, коли педагог перебирає всі методики, зі шкіри випинається, аби не бути гіршим. А не треба! Рідко коли вчитель чітко слідуватиме тому стандарту, який заздалегідь собі напише для відкритого уроку. Бо для справжнього педагога кожен урок — це творчий процес. А методики передбачити лише ключові, далі в процесі вони можуть змінюватися: коли людина творча, в неї ідеї виникають посеред уроку. Тож педагог може миттєво змінити одну методику на ту, яку вважатиме ефективнішою».
На запитання «Чого ж бояться вчителі?» пані Наталія на мить замислюється: «Знаєте, навіть професіонали по-різному емоційно врівноважені, — каже вчителька. — Проте трапляється, що педагог боїться не відповідати своєму званню: це той випадок, коли є звання, та немає знання».
Тест на професійність
Вочевидь, усе залежить не лише від учителів, а й від керівництва навчальних закладів. Так, прогресивні школи давно струсили з себе нафталіновий пил совітів — замість показових уроків проводять відкриті заняття для батьків і колег, котрим цікаво перейняти корисний досвід. «Відкритий урок — насправді хороший інструмент, якщо його правильно застосовувати, — каже директор Київської спеціалізованої школи з поглибленим вивченням української мови та літератури ім. І. Багряного № 148 Сергій Горбачов. — Тут багато в чому ситуація залежить від позиції адміністрації. У нашій школі нема показухи, нема репетицій відкритих уроків. Досвідчений адміністратор, педагог одразу побачать, чи це справді реальний урок вчителя у системі, чи вистава. Адже ми знаємо всіх дітей у школі, як вони навчаються».
І хоч відкриті уроки тут відбуваються по-новому, є графік їх проведення. «Зазвичай у межах атестації учителів оголошуємо тиждень педагогічної майстерності уроків, — розповідає «УК» заступник директора з навчально-виховної роботи цієї школи Лілія Павлюкова. — Якщо вчителя атестують, він дає один-два відкриті уроки на рік. Також у нас практикують предметні тижні, під час яких кожен вчитель дає відкритий урок і проводить виховний захід зі свого предмета. Під час такого тижня будь-хто може прийти на урок, зокрема й батьки. Ми закликаємо молодих учителів відвідувати такі уроки, переймати досвід колег».
Учитель фізики й математики Лілія Павлюкова додає, що в багатьох інших школах учителі доволі напружено ставляться до таких заходів. «У нашій школі цього немає, оскільки відсутнє упереджене ставлення одне до одного, — запевняє педагог. — Ми завжди тільки з подякою виходимо з будь-якого відкритого уроку, адже це досвід для всіх. Тому жодних психологічних травм немає».
Торік директор школи видав наказ про те, що батьків запрошують на уроки з різних предметів, а не лише під час предметного тижня. Хай приходять і цікавляться, як навчаються їхні діти, вони теж учасники навчально-виховного процесу. «Єдине зазначили: про свій візит слід попередити, — каже Сергій Горбачов. — Бо батьки не професіонали і повинні попередньо ознайомитися з темою. Адже до відкритого уроку готується не тільки вчитель, а й ті, хто спостерігатимуть за його роботою. Приміром, днями мав бути на відкритому уроці з фізики у 8 класі. Тож поцікавився темою, прочитав у підручнику, про що саме йтиметься, оскільки я не фізик, а вчитель літератури. Я маю знати, що відбуватиметься на уроці. Бо коли ми робимо висновок: чи був урок успішним, треба розуміти мету, яку ставив перед собою вчитель. Оскільки існують різні типи уроків, різні види навчальних операцій, які виконує педагог під час заняття. Тож батькам потрібно пояснювати, що відбувається».
Насамкінець. Учителі сподіваються, що змінити ситуацію на краще зможе незалежна атестація педагогів. У МОН зазначають, що «незалежну атестацію (сертифікацію) педагогічних працівників буде запроваджено після ухвалення нової редакції закону про освіту. До того ж з метою визначення рівня професійної діяльності вчителя концепцією «Нової української школи» передбачено протягом 2019—2022 років розробити професійні стандарти педагогічної діяльності вчителя та створити мережу установ незалежної сертифікації вчителів». Зокрема, у статті 43 проекту закону прописано, що педагогічні й науково-педагогічні працівники мають право на академічну свободу, зокрема свободу викладання, свободу від втручання в педагогічну, науково-педагогічну та наукову діяльність. А також вільний вибір форм, методів і засобів навчання, що відповідають освітній програмі.
За словами Сергія Горбачова, минулого тижня в освітянській спільноті порушували питання сертифікації учителів — добровільної і обов’язкової. «Я прихильник цієї ідеї, але поки що механізм прописаний нечітко. Якщо це відбуватиметься приблизно так, як чинна атестація, то фактично змінимо шило на мило, — каже він. — Скажімо, я не боюся жодної сертифікації, але в цій ситуації навіть учитель зі стажем відчуває напруження — його спричиняє невизначеність: ніхто не розуміє, як саме це відбуватиметься. Тому головне нині — напрацювати алгоритм, методику, критерії і дуже чітко прописати процедуру, щоб під час сертифікації уникнути суб’єктивної оцінки». Також педагоги додають, що важливо не лише пройти тести на володіння власним предметом, а й врахувати педагогічну майстерність учителя: як він свої знання може донести учням. Адже, приміром, можна чудово розв’язувати рівняння, та не вміти спілкуватися з дітьми.