Військовий духовий оркестр з Чернігова підкорив глядачів Європи. Це був той самий випадок, коли слава бігла попереду колективу. Доки військові музиканти доїхали до Чернігова з Берліна, де брали участь у традиційному військово-музичному фестивалі Берлін-Тату-2012, Інтернет вибухнув повідомленнями про їхній успіх: світлинами, відео, захопленими відгуками про надзвичайно яскравий виступ.
Це перший в історії залізничних військ не лише України, а й країн СНД випадок, коли духовий оркестр вийшов на таку престижну арену. Про довгий і непростий шлях до цього тріумфального виступу розповідає військовий диригент оркестру Микола СМАЛЬ.
— Насамперед розкажіть, як ви потрапили на фестиваль?
— Його організатори знайшли нас через Інтернет. У цьому немає нічого дивного, адже ми не сиділи вдома, активно їздили з виступами по різних містах. Мали вже першу серйозну перемогу — на Всеукраїнському фестивалі у Моршині, де посіли перше місце серед 32-х оркестрів. Тренувалися, набували досвіду і водночас працювали на власний імідж. Можна сказати, що до Берліна ми йшли дев’ять років.
Труба кличе танцювати.
— А наступного дня після блискучого дебюту прокинулися знаменитими?
— Так, але спали дуже мало: щодня по дві години. Дуже щільна програма була. Організатори фестивалю заздалегідь усе чітко (по хвилинах!) прорахували і надіслали нам програму: тренування, виступ, переодягання, переїзд. Усе детально, адже час — це гроші. А провести дві доби в дорозі, хай і в комфортабельному автобусі, дуже важко. Тільки-но приїхали до Лейпцига, відразу репетиція протягом всього дня. Ввечері вже виступ. Тобто о 9-й ранку як прибули, так майже до опівночі й не присіли. Навантаження неабияке. Потім знову автобус — переїзд до Берліна.
.jpg)
Ось так танцюють гопак!
— І відразу вам випала нагода керувати зведеним оркестром. Важко було зігратися?
— Нам справді випала честь відкривати фестиваль разом із швейцарським і болгарським колективами. Мене запросили диригувати — як мовиться, кинули в бій. Але з професіоналами працювати нескладно. Відрепетирували технічні моменти і все вдалося. Виконували симфонію Ріхарда Штрауса «Так мовив Заратустра». Це було справді вражаюче: ущерть заповнена величезна Берлін-арена на 15 тисяч чоловік, гра світла, викид адреналіну... Нині люди ходять на концерти переважно розважатися. Музикант повинен викликати сплеск емоцій. Коли це відбувається між залом і оркестром, це надзвичайно.
Українці із шотландцями і зігралися, і здружилися.
— Що означає «тату» в назві фестивалю?
— Поєднання музичного виконання із синхронними рухами. У нашій країні цей жанр мистецтва зветься дефіле і його дотримуються переважно військові.
— Чим особливим вирішили вразити Європу?
— За останні роки ми напрацювали з десяток різних дефіле. Але хотілося показати не просто класику жанру, а й якісь сучасні мотиви, шоу. І, звісно, колорит своєї країни. Ми відкривали друге відділення. Почали з української музики: спочатку фанфари, потім запальний гопак. Танцюристи вийшли у національних костюмах. Це треба було бачити: три — чотири хвилини, і зал підхопився. Ми тримали його до останньої хвилини, адже наостанок виконали дещо з репертуару Майкла Джексона й «Scorpions». Останнє було особливим бальзамом на душу німецьким глядачам, позаяк вони обожнюють свою музику. Овації були не те що бурхливими — шквальними!
— Які «родзинки» демонстрували інші учасники фестивалю?
— Шотландці, приміром, брали кількістю. Їх було понад сто чоловік у красивих національних костюмах: пледах, кілтах, високих шапках, з волинками. У голландців оркестр був на велосипедах. Це важко — грати і водночас координувати рухи, але своєрідно й оригінально. Швейцарія викотила поліцейську машину і розіграла сценку. Було дуже цікаво.
— Взяти на себе левову частку фіналу доручили Україні?
— Так, ми розучили композицію: марші, вальс, твір з волинками, з хором. Диригував народний артист України Володимир Деркач, якого організатори фестивалю запросили до участі разом із нами. Це така гордість: коли виходиш на грандіозну арену, на величезних моніторах з прапорами України йде розповідь про нашу державу, а потім ми «зриваємо» зал! Після виступу імпресаріо з різних країн говорили, що відчули дух України. Це було дуже приємно.
— Ви ставили собі за мету вийти на велику закордонну сцену. Тепер це відбулося, настав ваш зоряний час. Що далі?
— Нас засипали запрошеннями: наступної зими знову їдемо до Німеччини, у травні до Бельгії, у липні до Швейцарії. Наша нова мета — створити музичний центр, до складу якого мають увійти танцювальний колектив і вокальна група. Тож 2013 рік буде переламним. Та ми люди військові. Впораємося!
Євдокія ТЮТЮННИК,
«Урядовий кур’єр»
Дмитро ПОЛВАНЮК
для «Урядового кур’єра» (фото)
ДОСЬЄ «УК»
Микола СМАЛЬ. Народився 15 травня 1979 року в м. Ніжині Чернігівської області. Закінчив Чернігівське музичне училище ім. Л. Ревуцького, згодом — кафедру підготовки військових диригентів Львівського військового інституту при національному університеті «Львівська політехніка». Начальник військового духового оркестру 8-го окремого Чернігівського навчального центру Держспецтрансслужби, військовий диригент, майор. Нинішню посаду обіймає з 2004 року.
ДОВІДКА «УК»
Берлін-Тату-2012 — щорічний фестиваль, у якому беруть участь найкращі духові оркестри світу. Цієї осені на ньому були колективи з Німеччини, Франції, Англії, Шотландії, Фінляндії, Данії, Нідерландів, Болгарії та України. Особливо всіх тішила присутність оркестру Королівської гвардії Великої Британії, який у свій час супроводжував весілля принца Вільяма і Кейт Мідлтон.