Народився він в сім’ї лісівника, а малювання для хлопця було лише аматорським захопленням. Після переїзду з гірського села Дубриничі до низовинних Доманинців під Ужгородом Антон розпочав навчання в гімназії. Предмет малювання в ній викладав Йосип Бокшай — чи не найвідоміший у довоєнні часи майстер пензля у краї, один з фундаторів закарпатської живописної традиції.

Помітивши талант хлопця, Йосип Бокшай займався з ним і після уроків у школі. Закінчення гімназії збіглося для Антона з початком Другої світової війни. Це й завадило здійсненню мрії юнака, який прагнув продовжити навчання у Будапештській академії мистецтв. 1941-го Антон Кашшай, якому на той час виповнилося 21, почав працювати у бюджетно-фінансовому управлінні при Ужгородській угорській королівській лісівничій дирекції. Згодом перейшов у рахункову частину, що діяла при Ужгородському угорському королівському фінансовому управлінні. На різних посадах він займався живописом, працював до самого завершення війни.

Одразу високий старт

Наступного року після входження Закарпаття до складу України, 1946-го, Антона Кашшая прийняли до Спілки художників. Його призначили директором художньо-виробничих майстерень Художнього фонду УРСР. Він уже ствердився як живописець, майстерність якого підтверджено участю в десятках художніх виставок: із 1947-го — обласних, з 1951-го — республіканських, з 1952-го — всесоюзних. Його картини виставляли у Києві, Харкові, Львові, Донецьку, Сімферополі, Москві, Ризі, Вільнюсі, Таллінні, Тбілісі, Баку, а за кордоном — у Чехословаччині, Угорщині, Польщі, Франції, Італії та інших.

Визнанням творчого доробку Антона Кашшая стало присвоєння йому 1960 року звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, а 1964-го — народного художника УРСР. За кордоном теж належно оцінили майстерність закарпатського живописця, запрошуючи його у творчі поїздки. 1964-го Кашшай подорожував Італією, 1965-го — Норвегією. Орден «Знак пошани», яким його нагородили 1970-го, став своєрідним творчим підсумком у розвиток тогочасного образотворчого мистецтва країни.

Був і другом, і наставником

Сучасники згадують про Антона Михайловича як про надзвичайно товариську людину, здатну набувати і не зраджувати друзів. Авторитет, вплив у владних колах не лише Закарпаття використовував, щоб сприяти митцям-друзям. Він ніколи не принижувався, щоб отримати привілеї для себе. Про це згадували можновладці, які з ним спілкувалися, мали робочі чи й дружні стосунки. Почуття власної гідності не дозволяло митцеві випрошувати щось для себе.

Багато про Антона Михайловича може розповісти його учень Василь Вовчок. Наставник систематично відвідував дитячий табір «Юний художник» у місті Свалява, де нагороджував переможців конкурсу дитячих малюнків. Серед переможців були й творчі роботи Василя. Грамоти, отримані з рук Кашшая, нині вже досвідчений і авторитетний художник ретельно береже. Василь Вовчок каже, що Кашшай чудовими роботами, власним творчим прикладом показав багатьом художникам, як треба малювати Карпати.

Учнями Кашшая вважали і вважають себе Юрій Сяркевич, Василь Свалявчик, Олександр Саллер, Василь Дуб та багато інших. З ними він їздив на пленери, давав цінні поради з живопису. А директор Художнього музею імені Йосипа Бокшая Ференц Ерфан наголошує на особистісних якостях видатного майстра пензля. Каже, що надзвичайний талант Антона Михайловича виявився і в тому, що він один з небагатьох, хто досяг творчих вершин, не маючи профільної освіти.

«Інакше, ніж талантом і надзвичайною працездатністю, не пояснити того, що 25-річним його прийняли у спілку, а невдовзі відзначили як народного художника УРСР, — наголошує Ференц Ерфан. — Кашшай мав колосальні організаторські здібності: понад півтора десятиліття очолюючи обласну організацію спілки художників, увесь нестримний темперамент, хист спрямовував на справи спілчан, допомагав їм розв’язувати побутові та інші проблеми, яких було чимало в тогочасній дійсності».

Багатьом впливовим людям, чиновникам подобалися роботи Антона Кашшая. Вони були раді допомагати йому розв’язувати проблеми колег-художників. Антон Михайлович не залишався байдужим до їхніх доль і труднощів.

Посада не зчерствила душу

Разом з потребою вживатися з офіціозом радянської доби, виконанням посадових обов’язків Кашшай залишався художником, з душею ставлячись до справи, якою займався все життя. А це особливе відчуття природи, вміння відображати її на полотні у різних формах. Творчий спадок Антона Кашшая значний. Він охоплює сотні полотен, створених упродовж пів століття діяльності. Маестро працював швидко й натхненно, надзвичайно легко й артистично, без душевних мук і надриву. Колеги розповідають, що за день на пленері він міг написати два-три етюди, не зійшовши з місця, просто повернувшись у інший бік.

Разом з колегами Йосипом Бокшаєм, Гаврилом Глюком. Золтаном Шолтесом, Василем Бурчем, Федором Манайлом та іншими пішки обійшов чи не всі Карпати. Нерідко до них приєднувалися місцеві художники, щасливі попрацювати поряд. А ще їздили на власних авто у глибинку, вишукуючи сюжети. Ті їхні твори увійшли в золотий фонд образотворчого мистецтва України.

Улюбленим жанром Антона Кашшая був пейзаж — і ліричний, і епічний. Митець дуже тонко відчував настрій природи і, як ніхто інший, його передавав. Його палітра багата й колоритна, в роботах відчувається дзвінке, немов кришталь, повітря зимового дня в Карпатах. В інших на глядача дихає свіжість гірських струмочків, прохолода в спекотний літній день.

Талантом живописця захоплювалася всесвітньо відома мисткиня ХХ століття професор, академік Тетяна Яблонська. Мистецтвознавець Олена Кашшай зазначає, що майстер постійно експериментував і активно трансформував свої можливості. Фактично він усе життя перебував у пошуках максимальної образності, і врешті йому вдалося піднятися до рівня найвищих світових досягнень.

Цьогоріч мине три десятиліття, відколи Антон Михайлович покинув цей світ: помер 31 грудня 1991 року. Поховали його в Ужгороді. Однак і нині він з нами — у живописних роботах, які цінують і зберігають у різних куточках світу. Полотна митця є в майже всіх художніх музеях нашої країни. Представлені і в Національному художньому музеї України в Києві, українських музейних колекціях у Канаді, США, Словаччині, Третьяковській галереї. У них радість спілкування із творчістю видатного живописця.

Володимир МИШАНИЧ
для «Урядового кур’єра»