НЕЗАБУТНІ
75 років тому 4 лютого народився Борис Мозолевський - український поет і археолог, знаменитий у світі золотою скіфською пектораллю
Перед Борисом Мозолевським до Товстої Могили, що на нинішній Дніпропетровщині, навідувалися упродовж багатьох століть - скіфські кургани манили до себе не тільки вчених, а й злодіїв. Але в ній, давно пограбованій і дослідженій іншими археологами, він знайшов спочатку молоду царицю із золотими прикрасами - важкою гривнею на шиї та великими й малими бляшками на останньому одязі, до якої ще ніхто не діставався.
І диво не стільки в тому, як не натрапили на неї ті, що за кілька метрів від цього поховання, у сусідньому склепі в пошуках коштовностей розкидали кістки царя й потрощили його ритуальне спорядження. Саме тут, після такого варварського погрому далеких за часом незнайомців, 21 червня 1971 року о 14 год 30 хв. у глині й багнюці Борис Мозолевський "побачив, як зблиснуло золото, і якимсь невідомим відчуттям збагнув, що це саме те: річ була велика і явно лежала на своєму первісному місці, не зрушена грабіжниками".
Він взяв її в руки через понад два тисячоліття після того, як вона туди була покладена: золотий знак царської влади вагою 1150 грамів, діаметром 30,6 см - вишуканий твір філігранної майстерності грецьких ювелірів. Та перш ніж велична знахідка віків захопила весь світ під назвою "пектораль" і прославила його ім'я, Борис Мозолевський зігрівав її своїм тілом, одягнувши на шию, як колись скіфський цар, але замаскувавши старою тілогрійкою. Щоб так інкогніто довезти цей скарб, якому не скласти ціни, до Києва.
Це вже потім, по зарубіжних виставках, пектораль завжди супроводжував не він, а його керівництво, яке недолюблювало прямого і незалежного підлеглого... Зате Бориса Мозолевського згадують як ідеального начальника. Зокрема, що відповів він, керівник відділу, на вимогу очільників Інституту археології скоротити кількох співробітників: "Якщо треба когось звільняти, починайте з мене".
Окрім Товстої Могили, на рахунку Бориса Мозолевського багато відкриттів і з Хоминої, Денисової, Реп'яхуватої, Бабиної, Водяної, Соболевої та інших курганів. Дві третини скіфського золота в Музеї історичних коштовностей України - саме його археологічні надбання. Головною темою його наукових досліджень була етнічна географія Скіфії.
Селянин із Миколаївщини Борис Мозолевський учився у військово-морському авіаційному училищі разом з майбутніми космонавтами Г. Шоніним і Г. Добровольським, але йому судилося пізнавати не космічні простори, а "при свічечці у глибокому підземеллі ножем і щіточкою воскрешати до нового життя - вже в науці - те, що зовсім недавно ще, з історичного погляду, було чиєюсь живою долею". Та на шляху до улюбленої справи, де його вважали одним із найавторитетніших дослідників скіфських курганів, довелося бути і опальним поетом, і десять років працювати кочегаром.
Він захистив кандидатську дисертацію, написав кілька книжок поезій, став членом Спілки письменників України, мав родинний затишок і друзів. А помирав 1993 року довго і тяжко. Мов розплачувався так за розкопки курганів: "От і я вже давно помітив: як щось важливе знайдеш, - так когось і забере на пожертву! Багато людей вже загинуло...".
Може, пощастить видобувати найцікавіші знахідки звідусіль, але тільки не з могил, археологам майбутнього, про яке Борис Мозолевський написав у вірші: "За добро, що робив я у світі, за усі мої муки й жалі я воскресну в тридцятім столітті і пройдусь по коханій землі".