Олімпійський чемпіон
Володимир КИСЕЛЬОВ
Нашого співрозмовника знає весь спортивний світ. Він -переможець XXІІ літніх Ігор, упродовж останніх 30 років -єдиний олімпійський чемпіон на Полтавщині. Його особистий рекорд зі штовхання ядра залишався неперевершеним 16 років. Якби радянським спортсменам дозволили поїхати на Олімпійські ігри-1984, результат міг бути ще кращим. На тренуваннях Володимир штовхав снаряд за 22 метри! Про це та інше - в інтерв'ю, яке видатний спортсмен дав нашому кореспондентові.
Є особистий рекорд
- Володимире Вікторовичу, як ви долучилися до спорту?
- Мій перший тренер - Євген Литвин. Він і зараз працює педагогом-організатором у Кременчуці. Заливає катки взимку, влітку грає у футбол, проводить змагання. Вважаю, ця людина хоч і не має звання заслуженого тренера України, але давно його гідна. Він і мене знайшов, відірвав від двору і підвалів. Згодом тренувався в Івана Паламарчука: вісім років ми разом крок за кроком йшли до поставленої мети. Без допомоги цих досвідчених наставників ніколи б не став чемпіоном.
- Часто згадуєте московську Олімпіаду?
- То було грандіозне свято! Мені, молодому спортсмену, важко було змагатися з москвичами Олександром Баришніковим, Євгеном Мироновим, Анатолієм Ярошем із Ворошиловграда, ленінградцем Валерієм Войкіним... Вони вже були учасниками і призерами Ігор у Монреалі, а для мене все вперше. Тренер поставив завдання - встановити особистий рекорд. У своїй кращій спробі послав снаряд на 21 м 35 см. Цей рекорд протримався 16 років, або чотири Олімпіади поспіль.
В Атланті його перевершив американець Джеймс Браун. Кажуть, зробив це нечесно. Вага ядра - 7,257 кг, а він, начебто використав легший снаряд. Прикро, але у великому спорті таке трапляється. Адже професійний спорт - це політика, гроші.
- Подейкують, що атлети, які присвятили своє життя спорту вищих досягнень, у зрілому віці мають проблеми зі здоров'ям...
- Справді, люди, які перенесли величезні фізичні й нервові навантаження, потребують підвищеної уваги суспільства, держави. Передусім маю на увазі дворазову олімпійську чемпіонку з художньої гімнастики Ніну Бочарову, яка нині мешкає у Києві (родом вона із Супрунівки Полтавського району). Є в Україні й інші достойні спортсмени - штангіст Леонід Жаботинський, багаторазові олімпійські чемпіони зі спортивної гімнастики Борис Шахлін та Віктор Чукарін, п'ятиразова олімпійська чемпіонка зі спортивної гімнастики Поліна Астахова, дворазова олімпійська чемпіонка з легкої атлетики Ольга Бризгіна... Свого часу вони віддавали себе спорту до останку, захищаючи честь держави.
Я підрахував, що за останні чотири роки з життя пішло більше олімпійських чемпіонів, ніж їх у нас з'явилося. На превеликий жаль, нещодавно полишили цей світ мої друзі -олімпійський чемпіон з греко-римської боротьби Олександр Колчинський, баскетболіст Олександр Білостінний.
За тренування піднімав 50 тонн
- Чому ви обрали саме штовхання ядра?
- Це дивовижний вид спорту. Колись тільки гармата могла вистрілити на десятки метрів. І ось мені захотілося позмагатися з гарматою. Подобалося, коли ядро, послане твоїми руками, летить все далі і далі. Все це - результат щоденних тренувань, під час яких вижимаєш 280 кг лежачи або 400 кг присідаючи. За тренування підіймав до 50 тонн. Дуже стомлювався. Тренер Іван Паламарчук втішав: "Відпочинок - це коли ти стоїш на п'єдесталі та слухаєш гімн своєї країни".
Таке ставлення до життя зберіг і до сьогодні. Переконаний: навіть якби не був легкоатлетом, а боксером, теж став чемпіоном Олімпіади. Такий у мене характер: звик у всьому досягати максимуму. Не можеш чи не хочеш, важко - іди зі спорту.
- Чи можете згадати, яка тоді була обстановка в секторі, на трибунах? Що ви відчували?
- Тоді капіталістичні країни, крім Великобританії, оголосили бойкот Олімпійським іграм і не відправили до Москви своїх спортсменів. Але поряд зі мною в секторі змагалися Удо Байєр - олімпійський чемпіон Монреаля, світовий рекордсмен із НДР, штовхальник ядра з Фінляндії Рая Столберг, Олександр Баришніков, інші відомі спортсмени. Коли почалися змагання в Лужниках, я зрозумів, що можу стати першим.
- У цьому виді спорту мають значення зріст, вага атлета?
- Ні, не мають. Але треба бути технічно підготовленим. Моя вага тоді була 114 кг, зріст - 187 см. При цьому під час тренувань я викладався так, що навіть тренер іноді боявся, що можу не витримати таких навантажень.
Дорога ціна перемоги
- Відомо, що ви обожнюєте свою дружину. Вона теж спортсменка?
- Ні, Людмила Михайлівна ніколи не мала жодного відношення до спорту. Ми з нею створили сім'ю вже після Олімпійських ігор у Москві. Я тоді закінчував виступи, і в скрутну для мене пору вона була поряд, підтримувала. Великі перемоги коштують дорого. Після того, як радянських атлетів не пустили до Лос-Анджелеса, я захворів, здали нерви...
- За яких обставин ви пішли з великого спорту?
- Після закінчення Олімпіади у США у мене наступила важка депресія. Зрештою відчув, що позаду молодші спортсмени, і моє ім'я наче тиснуло на них. Зміна підростала напрочуд талановита - Сергій Смирнов, Сергій Донський, Євген Михайлов. Тому, ставши у Донецьку в черговий раз чемпіоном СРСР, я завершив кар'єру.
- Бачу, що ви й досі не підкорилися всевладному часові...
- Намагаюся вести активний спосіб життя. Свого часу побував у 60 країнах світу, є почесним громадянином штату Техас. Сьогодні працюю директором спорткомплексу ім. Альфреда Нобеля, де тренується талановита молодь. Тож нудьгувати ніколи.
ДОСЬЄ "УК"
Володимир КИСЕЛЬОВ. Народився 1 січня 1957 р. в м. Миски Кемеровської області (Росія).
Двадцятиразовий рекордсмен СРСР. Чемпіон XXІІ Олімпійських ігор у Москві. Заслужений майстер спорту СРСР, заслужений працівник культури і спорту України.
Почесний громадянин штату Техас (США), почесний громадянин Кременчука.
Віце-президент Полтавського обласного відділення НОК України. Закінчив Київський державний інститут фізкультури і спорту. Нині - директор спорткомплексу КІ ДУЕП ім. Альфреда Нобеля.
На стадіоні СК КрАЗ - нині "Політехнік" - майстри спорту СРСР (зліва направо): Володимир Кисельов, Анатолій Аронов,
Павло Дев'ятко, тренер Іван Паламарчук