ДОСВІД
Біловодський маслоробний надає безвідсоткові позички селянам на купівлю худоби
Синусоїда розвитку тваринництва на Луганщині далеко не найкраща. Ще пару десятків років тому в краї налічувалося понад 192 тисячі голів великої рогатої худоби, а на початку цього року на всю область нарахували 15,8 тисячі. Не краще і статистика «виживання» молокопереробних підприємств краю: ще донедавна їх було 22, нині повноцінно працюють лише три. Отака собі «спайка» міста і села через проблеми з молоком. І ці показники ніяк не вирівнюються, представники статистики вже знають чи не кожну корову на кличку й на кожне теля покладають надію.
Як же змінити ситуацію на краще? Представники Біловодського маслоробного заводу мають свою відповідь на це нагальне питання. Це підприємство з власних оборотних коштів видало позики на придбання корів селянам Біловодського, Марківського й Міловського районів на загальну суму вже понад 600 тисяч гривень. І це єдиний з молокопереробних заводів краю, який пішов шляхом інвестицій у власне майбутнє.
— А як же інакше? — щиро дивується голова правління ПАТ «Біловодський маслоробний завод» Валентина Чубенко. — Ми укладаємо договори, видаємо позики. Банки це роблять за ставкою 20—30%, ми — безкоштовно.
— А раптом людина купить корову, а молоко здаватиме не на ваш завод?
— Ні, це село, тут люди чесні, — упевнена Валентина Федорівна.
Вона каже, що за 37 років праці на заводі багато чого бачила. І на все життя запам’ятала той чорний день, коли зібрали в районах за день лише 97 літрів молока, в той час як виробнича потужність заводу дає змогу переробити 180 тонн молока на добу. Скорочувати виробництво? Не вихід. Чубенко шукала інші варіанти і натрапила в газеті на статтю про досвід роботи з людьми маленького молокозаводу у Львівській області. Тож тільки-но очолила виробництво, одразу вирішила теж запровадити таку практику підтримки населення. І робота вже дає результат. Завдяки співпраці із селянами за минулий рік заводчани зібрали понад 18 тисяч тонн молока й виготовили продукції на загальну суму понад 56 мільйонів гривень. Отак «працює» взаємодопомога!
— Ми збираємо молоко в трьох районах, тож даємо роботу селянам, — із задоволенням констатує В. Чубенко. — Платимо людям за молоко більше від встановленого урядом нормативу. А ще ми платимо «копійку» (іноді до 20 тисяч гривень на рік) сільським радам задля повноправної співпраці. Адже багато залежить навіть від того, яке місце вони визначать нашим молоковозам для збору сировини. Та й хто як не ми допоможе радам розв’язувати проблеми людей? У селі інакше не можна.
Останніми роками кількість найменувань продукції заводу збільшилася з 8 до 52. Фото автора
ПРЯМА МОВА
Юрій ПРОНЬКО,
голова Біловодської райдержадміністрації:
— У моєму розумінні розвиток сільського господарства в правильному напрямку — це баланс двох галузей: тваринництва й рослинництва. Переконаний, що тут має бути державне регулювання. Яке? Наприклад, маєш 20 гектарів ріллі — тримай 1 корову. Не виходить у тебе — поступися місцем людям, які вміють господарювати саме так.
Тваринництво дає змогу розв’язати багато проблем, головна з яких — зайнятість сільського населення. Бо ж нині з’явилися підприємства-«латифундисти», які понабирали по 150—400 тисяч гектарів землі й працюють, як космонавти. Привезуть техніку, три-п’ять днів попрацювали — і поїхали геть. А люди із села вимушені йти в центри зайнятості.
Та в галузі тваринництва утримання 5—6 корів, умовно кажучи, «дорівнює» одному робочому місцю. Плюс вплив на структуру посівних площ. Адже потрібні корми, і доведеться уникати того самого соняшнику, який руйнує ∂рунти. Це загалом надасть іншого розвитку галузі.
Не можна й неправильно в категоричній формі розвивати галузь сільського господарства тільки з точки зору рослинництва. Але тут потрібен державний важіль. Не допомога, не гроші, а порядне ставлення держави й приватного бізнесу.