За доброю традицією, ювілеї творця теорій про біосферу та ноосферу, провідну роль живих істот у геохімічних процесах, походження мінералів, основоположника геохімії, біогеохімії, організатора і першого президента Української академії наук, засновника Національної бібліотеки України відзначали у краєзнавчому музеї в Полтаві. Тут експозиційної площі більше, але війна й ремонт внесли корективи. Традицію довелося порушити, тому у велику виставкову залу короленківського музею набилося гостей як у рукавичку. Завітали музейники, педагоги, бібліотекарі, краєзнавці, студенти, представники місцевої влади.

До ювіляра полтавці ставляться з великою пошаною. У краї чотири пам’ятники Володимирові Вернадському, три пам’ятні знаки, стільки само пам’ятних дощок, барельєф у селищі Гоголевому, три музеї, три експозиції в музеях, його ім’ям названо провулок у Полтаві. Є навіть аудиторія імені академіка Володимира Вернадського в Національному університеті «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка».

«Завжди возив із собою томик Шевченкових поезій»

Ювіляр має прямий стосунок і до будівлі музею Короленка. Свого часу він неодноразово бував тут у гостях, адже доводився Короленкові троюрідним братом. Як сказав директор Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Олександр Супруненко, ці місця ще зберігають сліди енергетики Володимира Вернадського.

Організатори виставки вбачають символізм і в тому, що день народження академіка збігається із Шевченківськими днями, адже родина Вернадських боготворила Тараса Шевченка. Батько видатного науковця був з ним знайомим. Сам Володимир Вернадський дуже любив його творчість. У домашній бібліотеці науковця було чимало шевченкознавчої літератури. Неодноразово вчений відвідував святкування днів Шевченка на різних рівнях. Хоч би де був — чи то у Франції, Болгарії, чи Німеччині, — завжди возив із собою томик Шевченкових поезій.

Як стверджував письменник Герой України Олесь Гончар, особливо Вернадському подобався вірш «Минають дні, минають ночі». У листі до дружини від 2 березня 1902 року науковець писав: «Цей вірш один з найкращих, які мені довелося прочитати». Вернадист голова Полтавського відділення Українського ботанічного товариства, доцент Полтавського державного аграрного університету Віктор Самородов каже, що він його завжди читав перед сном. 

Проводячи паралелі між Тарасом Шевченком і Володимиром Вернадським, зазначу, що вони обидва, кожен у свій час, подорожували Полтавщиною. Цей край давав їм натхнення для досліджень. Але якщо перший бував тут наїздами, то Вернадський жив і плідно працював роками.

Наприклад, 1890—1891-го у складі експедиції Василя Докучаєва проводив комплексні природознавчі дослідження на території Кременчуцького повіту. Тоді разом з Докучаєвим здійснював геологічні екскурсії в Полтавському, Хорольському, Кобеляцькому та Миргородському повітах. Долучився до розбудови природничо-історичного (нині краєзнавчого) музею Полтавського губернського земства, відкритого з ініціативи Докучаєва 1891 року. Збірки Володимира Вернадського у складі докучаєвських колекцій лягли в основу музею. Тут він працював під час кожного приїзду до Полтави, зв’язок з ним підтримував до кінця життя.

1897 року разом із завідувачем музею М. Олеховським обстежував поклади залізної руди в околицях села Гавронці та земській каменярні поблизу Кременчука. 1901-го за завданням Полтавського губернського земства вивчав будову Висачківського пагорба поблизу села Висачки на Лубенщині. 1902 року досліджував місцевість поблизу села Мелюшки Хорольського повіту, де було знайдено кварцову руду з часточками золота.

Рік потому проводив на території Полтавської губернії геологічні дослідження. 1915-го обстежував Гінцівську пізньопалеолітичну стоянку поблизу села Гінці Лубенського повіту.

«Продовжуйте ваш спів прекрасний»

У 1913—1917 роках улітку жив з родиною на дачі в Шишаках, де працював над біогеохімічними проблемами, вченням про живу речовину і біосферу.

Дачу Вернадському збудували 1912-го на придбаних ним 12 десятинах родючої землі на Бутовій горі за проєктом Василя Кричевського. Про це присутнім розповів краєзнавець із Шишаків Василь Магда. На превеликий жаль, вона не збереглася до наших днів, але, як повідомив присутній на відкритті виставки професор кафедри архітектури Приазовського державного техуніверситету Володимир Губарь, питання її відбудови актуальне й досі. Відповідні фотороботи цього архітектора, макет відновлення садиби можна побачити на виставці.

Бутова гора (її ще називали Кобила-гора) мала для Вернадського особливе значення. Не тільки тому, що там до нього приходило натхнення, він плідно працював. А й тому, що там усе навколо було українське. Його діти носили український одяг, їли дерев’яними ложками. А ще вони дуже любили слухати українські пісні. За спогадами його доньки, одного разу батько, гуляючи навколишньою місцевістю, почув, як селяни співають українську пісню. Вона йому так сподобалася, що у великому захопленні він зупинився й став слухати. Аж раптом селяни побачили науковця й замовкли. Злякавшись, чекали на його реакцію. Але він сказав: «Продовжуйте, ваш спів прекрасний».

Піснею, яка так вразила Вернадського на Шишаччині, Полтавській землі, була «Там, де Ятрань круто в’ється». На відкритті виставки її блискуче виконав лауреат міжнародних конкурсів, викладач Полтавського фахового коледжу мистецтв ім. М. Лисенка Руслан Христиченко.

Із листопада 1917-го по травень 1918 року Вернадський жив у Полтаві. У музеї в березні 1918 року заснував Полтавське товариство любителів природи, розробив його статут і програму діяльності. Був активним членом товариства «Просвіта». Навесні 1916-го, 1918 років працював на Полтавській сільськогосподарській дослідній станції.

На виставці можна ознайомитися з унікальною доповіддю благодійного фонду Володимира Вернадського — звітом про його діяльність упродовж 25 років. Представлено його родове дерево.

«Фонд академіка Вернадського в нашій установі налічує майже тисячу одиниць. Це прижиттєві праці науковця, експонати, які мають загальнонаціональне значення, зразки ґрунтів, гірські породи, мінерали, література про нього, майже вся з дарчими написами авторів. А також твори мистецтва, які дарували митці нашому музеєві, фотовідбитки тощо.

На превеликий жаль, ми не могли показати на цій невеличкій виставці всього, що є в музеї. Але сподіваємося, що наступний ювілей науковця відзначатимемо вже у приміщенні нашого музею», — зазначила старший науковий співробітник Полтавського краєзнавчого Світлана Кигим. 

Виставка має кілька розділів: «Вернадський і Кременчуччина», «Вернадський і музей», «Вернадський і Шишаччина», «Вернадський і Крим» та інші. Із творів мистецтва там представлено погруддя Вернадського — робота полтавського скульптора члена Національної спілки художників України Миколи Когана. Він подарував музеєві цю роботу 1988-го, коли відзначали 125-річчя академіка Вернадського.

На увагу заслуговує й ще один експонат — портрет Вернадського. Це копія з його першого прижиттєвого портрета, яку виконав художник Полтавського краєзнавчого музею Валерій Побоков. Перший прижиттєвий портрет написала 1913 року в Шишаках родичка Володимира Вернадського художниця Катерина Зарудна-Кавос.

Виставка «Вкарбований у літопис Полтавщини»  працюватиме до 9 квітня включно.