У каламутній воді, що увірвалася в міста і села, причаїлися збудники небезпечних інфекційних захворювань, які можуть спричинити хвороби чи навіть епідемії. Понад 670 мільйонів гривень уряд спрямував для надання допомоги населенню та ліквідації наслідків стихії, яка нещодавно вирувала на території п’яти західних областей України. За кілька днів там було зруйновано мости і дороги, греблі й водогони, підтоплено майже півтори тисячі будинків, фельдшерсько-акушерські пункти і санаторії, більш як десяток лікарень, серед них ті, де лікуються хворі на коронавірусну недугу.
Дані наукових досліджень свідчать, що на території України зафіксовано чимало активнодіючих природних осередків небезпечних інфекцій: лептоспірозу (в усіх областях), сибірки (у 16 областях), геморагійної лихоманки з нирковим синдромом (у 10 областях), туляремії (у 23 областях) та інших.
У разі стихійних лих та інших катастроф рекомендують мати високу настороженість щодо таких небезпечних захворювань: холери, дизентерії, черевного тифу, вірусного гепатиту, гастроентериту тощо. Серед дітей можуть поширюватися кишкові інфекції, гепатит А, менінгококова інфекція, дифтерія, коклюш і вірусна пневмонія. А першопричиною біди може стати масове забруднення колодязів у селах та аварії на водогонах у містах. В Україні щороку реєструють понад 100 тисяч хворих на гострі кишкові інфекції, з яких значна частина мають нез’ясовану етіологію.
Колодязі індивідуальні, безвідповідальність колективна
«Під час повеней, коли підтоплюються великі території, під водою опиняються потенційні джерела забруднення — сміттєзвалища, вигрібні ями, склади з агрохімікатами, сховища епідеміологічно небезпечних відходів, каналізаційні споруди. У потоках води усе це перемішується, потрапляє до колодязів, заливає вулиці, подвір’я, городи. Потім разом з овочами або фруктами, які там вирощують, шкідливі речовини потрапляють у людський організм. Найстрашніше, що в зоні ризику опиняються діти, — пояснює Святослав Протас, кандидат медичних наук, старший науковий співробітник Інституту громадського здоров’я ім. О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України. — Повінь зачепила кілька областей, на території яких розташовані комплекси, де вирощують курей, свиней тощо. Далеко не всі скотомогильники, майданчики для відходів облаштовують згідно із санітарними вимогами. Чи не стануть вони джерелом підвищеної небезпеки під час підтоплення?
Потенційні ризики поширення небезпечних хвороб пов’язані із скотомогильниками, адже там можуть зберігатися збудники небезпечних хвороб сибірки, туляремії, туберкульозу, лептоспірозу. До слова, лептоспіроз рідко трапляється в європейських країнах. У нас, на жаль, є тенденція до погіршення ситуації.
Протягом десятиліть фахівці вели реєстр потенційних джерел забруднення, контролювати їхній стан, відстежували санепідситуацію на навколишніх територіях. Епідеміологи, інфекціоністи остерігалися гострих захворювань, особливо в літній період, а надто під час підтоплень. Усе це давало змогу вчасно їх виявляти, вживати відповідних заходів, щоб убезпечити населення від спалахів та епідемій. Але після ліквідації СЕС цю ділянку роботи нікому виконувати. Тому Україна не має стратегії поводження з побутовими виробничими відходами, як і стратегії поводження з неочищеними стічними водами, виробничими скидами. Кожна фірма, яка виробляє свинину чи продукцію птахівництва, по-своєму вирішує ці питання: щось утилізують на місці, щось кудись вивозять. І лише коли в населених пунктах виникають конфлікти, підвищується соціальна напруга, тоді, можливо, звертають на це увагу. Але системної роботи немає, проблеми епідблагополуччя та стану довкілля залишаються поза увагою.
Прикро, але наша держава посідає чи не останнє місце в Європі за рівнем доступу до високоякісної води. У разі великих підтоплень і пов’язаних з ними епідемічних ризиків на перше місце виходить наявність систем централізованого водопостачання і каналізації. У жодній країні Європи немає такої кількості шахтних колодязів, як у нас. Люди п’ють воду з поверхневих водних горизонтів, які називають незахищеними. Та вода постійно змінює склад, її якість залежить від атмосферних опадів та інших чинників. Під час затоплення територій вона дуже забруднюється і загрожує здоров’ю та життю людей.
Ще одна біда населених пунктів — вигрібні ями. Є містечка, райцентри, де справа дійшла до абсурду: централізоване водопостачання зробили, а на каналізації зекономили, її не збудували. Це грубе порушення санітарних правил. У мальовничих місцях на Прикарпатті, Буковині, Закарпатті люди будують оселі, проводять туди воду, облаштовують ванні й туалетні кімнати. Усім хочеться комфорту. Але ніхто не цікавиться, куди зливаються стоки. Чи не завдає такий комфорт шкоди довкіллю? Здебільшого стоки зливають у місцеві потічки й малі ріки без очищення і знезараження. Садиб, які здійснюють несанкціоновані скиди каналізації, стає дедалі більше. У водоймах до критичного рівня доходить забруднення, цвітіння. Уже й гірські річки, які колись вважали найчистішими і них можна було пити, стають джерелами потенційного ризику».
Що з воза впало…
Кажуть, що нинішнє підтоплення завдало набагато більше горя й руйнувань, ніж стихія 2008 року. На думку фахівців, ситуація значно складніша.
Тоді в зоні підтоплення працювало майже 900 мобільних бригад СЕС, серед них епід-, евако- і дезінфекційні, які провели величезну роботу. Протягом кількох днів було зроблено понад 25 тисяч лабораторних досліджень питної води. Їх підсумки мають значення і нині. У 16 тисячах перевірених колодязів вода була заповнена, не придатна не лише для пиття, а й для використання загалом. Причини забруднення різні, зокрема бактеріологічні (23%) і хімічні (16%).
Науковці з академії медичних наук теж побували в населених пунктах, де епідситуація була найскладнішою. Найбільше тривожило медиків здоров’я дітей. Адже невдовзі після підтоплення було госпіталізовано понад 300 інфекційних хворих, серед них 120 дітей. Серед діагнозів найпоширенішими були гострі кишкові інфекції, лептоспіроз і дизентерія. І то був лише початок, адже інкубаційний період інфекційних захворювань може тривати 4—6 тижнів.
Фахівці профільних інститутів НАМН підготували методичні рекомендації «Планування заходів щодо запобігання епідемічним ускладненням внаслідок надзвичайних ситуацій, спричинених повенями», в яких завдяки системному підходу поєднали підсумки наукових досліджень і досвід практичної та профілактичної медицини.
«Найперша допомога в зоні підтоплення — це постачання високоякісної питної води населенню, — наголошує Марія Гуліч, доктор медичних наук, завідувачка лабораторії Інституту громадського здоров’я ім. О.М. Марзєєва. — Оскільки багато сіл і містечок залишилися без електропостачання, не було змоги користуватися плитою, електрочайником, холодильником, що дуже ускладнювало життя людей. Тому важливо, щоб у цей період їм доставляли не лише питну воду, а й продукти харчування: хліб, консерви, сухі пайки, те, що не потрібно готувати. Якщо ж за 2—3 дні ситуація не поліпшується, людей потрібно евакуювати. Передовсім дітей, людей старечого віку, тих, хто має важкі хронічні захворювання. Адже такі умови становлять для них надто велику загрозу.
Забезпечення якісними продуктами харчування дасть змогу уникнути великих проблем зі здоров’ям людей. У зоні підтоплення загинуло багато курей, свійської худоби. Звісно, людям шкода майна, праці, яку вони вклали у господарство. Існує спокуса витягти з болота на городі напівживих або й зовсім неживих кролів чи поросят, щоб їх приготувати. Цього не можна робити у жодному разі!
Людям потрібно пояснювати, настільки це великий ризик для здоров’я. Як кажуть, що з воза впало, те пропало. Не можна піднімати курку і нести на кухню, якщо подвір’я замулено повінню. У цьому разі не допоможе ні кип’ятіння, ні смаження — ризик захворіти надзвичайно високий.
Якщо після підтоплення на городі вцілів урожай, овочі потрібно ретельно мити і варити кілька разів. Сирими ні овочі, ні фрукти вживати не можна.
Особливу увагу слід приділяти дітям. Окрім високоякісної питної води, їм необхідно завозити дитяче харчування, передусім для малюків до 1 року».
Тече каламутна?
Як повідомив міністр охорони здоров’я М. Степанов, у зону підтоплення потрапили понад десять лікарень, де лікують хворих на коронавірусну недугу. У цих обставинах це може стати чинником додаткового ризику, адже вірусні захворювання недарма називають хворобами брудних рук. А коли довкола забруднена вода, якими можуть бути руки?
«Відомо, що COVID-19 має властивості кишкового вірусу, розмножується у кишківнику, має фекально-оральний механізм передачі, — пояснює Святослав Протас. — Підтоплення великих територій під час пандемії — це особливий виклик. Нині надзвичайно актуальна діяльність спеціалізованих служб — протиепідемічних, дезінфекційних, які б могли працювати якщо не на випередження, то хоч тримати ситуацію під пильним наглядом».
Інформація з постраждалих областей надходить тривожна. Через аварію на водогоні місто Галич тривалий час залишається без централізованого водопостачання. Схожа ситуація і в курортному Яремчому. Хто повинен стежити за тим, яку воду подаватимуть у будинки місцевих жителів після такої масштабної катастрофи? А коли можна буде користуватися сільськими криницями? Раніше працювали фахівці, котрі їх дезінфікували й перевіряли якість води. А як тепер?
— Відповідальність за якість питної води, централізоване водопостачання була прерогативою МОЗ, точніше, СЕС, яка функціонувала у складі міністерства. Коли СЕС реформували, точніше, ліквідували, її обов’язки частково розподіли між іншими структурами, але не всі. Держпродспоживслужбу уповноважили стежити за продовольчою безпекою, якістю продуктів харчування. Однак вона не є правонаступницею СЕС.
Згідно із законодавством, за якість води відповідають виробники — підприємства водопровідно-каналізаційного господарства, які займаються водопостачанням. Вони зобов’язані проводити дослідження якості води у лабораторіях — власних або за угодою. Моніторинг свідчить, що ситуація з якістю питної води в Україні катастрофічна. 15—25% централізованих джерел подають воду, що не відповідає нормативам якості. З нецентралізованими джерелами ще гірше: там ці показники сягають 30—33%. Ситуація ускладнюється ще й тому, що ресурс, закладений під час будівництва водоканалізаційних систем, рік у рік зменшується, — каже Святослав Протас.
Спроможність держави діяти на випередження також знижується, і не лише через фінансові проблеми, а й внаслідок тих непродуманих реформ, які призводять до втрати кадрового потенціалу — кваліфікованих робітників і досвідчених фахівців у галузі санепідблагополуччя та медицини. Тож ми весь час боремося з наслідками, а профілактичних кроків не робимо. Не встигаємо: ледь оговталися від одного лиха, а на порозі вже чатує нове.
Ольга СКРИПНИК
для «Урядового кур’єра»