Вибух на Чорнобильській атомній поставив майже нерозв’язну тоді проблему: зберегти життя і здоров’я людей. Адже досвіду, наукових напрацювань бракувало. Тому 1 жовтня 1986 року було створено Науковий центр радіаційної медицини. До нього входять три інститути, кожен з яких є спеціалізованою науково-дослідною установою: Інститут радіаційної гігієни і епідеміології, Інститут експериментальної радіології, Інститут клінічної радіології. А також клініка та дві поліклініки радіаційного реєстру. Щорічно в установі проходять обстеження та лікування до 19 000 дорослих та дітей, постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС, зокрема понад 600 осіб з онкогематологічною патологією. Для багатьох ліквідаторів тут, без перебільшення, продовжують життя.
А як живеться державній установі? На запитання «УК» відповідає генеральний директор ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини» Димитрій БАЗИКА.
— Димитрію Анатолійовичу, готуючись до зустрічі з вами, я побував у лікарні, спілкувався з ліквідаторами і медичним персоналом. Враження двояке. Перше: самовідданість лікарів і сестер, щира вдячність пацієнтів. Друге: бідність вражає. Це стосується і харчування хворих, і забезпечення їх ліками.
— Нині склалася вкрай важка ситуація з фінансуванням Національного наукового центру радіаційної медицини й Центральної міжвідомчої експертної комісії з встановлення причинного зв’язку захворювань, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Так, у 2014 році на медикаментозне забезпечення нашої клініки виділено 2300 тисяч гривень за рахунок державного бюджету. Водночас реальні потреби клініки на загальну групу медикаментів — близько 8034,9 тисячі гривень та для лікування онкологічних захворювань до 27480 тисяч гривень. Середня вартість лікування соматичної патології (гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба, цукровий діабет, гіпотиреоз, виразкова хвороба тощо) становить від 500—800 до 2100 гривень залежно від важкості хвороби, вартість лікування онкогематологічної патології — від 3000 до 50 000 гривень за курс лікування (подібні курси лікування призначають пацієнтові до 4—6 разів на рік).
З огляду на те, що більшість медичної апаратури застаріла, її використання погіршує якість інструментальних та лабораторних обстежень, спричиняє проведення повторних досліджень та створює черги серед пацієнтів клініки, чим ускладнює надання медичної допомоги. Виділення коштів на обладнання в 2013 році неодноразово переносили, а в грудні вони так і не надійшли.
На харчування хворих у 2014 році в перерахунку на один ліжко-день виділено трохи більш як 7 гривень. Скорочення фінансування стосується також наукових розробок центру в галузі медичної допомоги постраждалим та дозиметрії. Скорочення фінансування призвело до переводу наукових співробітників на неповний робочий день. На 2014 рік за розділом «наука» в кошторисі не вистачає 1800 тисяч грн. Така сама ситуація з фінансуванням комунальних витрат.
Проблеми чорнобильської медицини мають хронічний характер. Торік завдяки втручанню ВГОІ «Союз Чорнобиль Україна» спільно з Комітетом Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи держава виділила кошти на погашення боргів за комунальні витрати. Всупереч рішенню комітету коштів на заробітну плату, комунальні витрати та інші вказані статті виділено не було.
.jpg)
— І це попри те, що в центрі не лише лікують. Науковці вивчають вплив чинників Чорнобильської катастрофи на здоров’я людей. Розробляють методи та засоби профілактики, здійснюють супровід робіт з перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему.
— У цьому вчені здобули світове визнання. Не забувайте: ми працюємо в галузі, яка цікавить весь світ. Наші наукові праці ретельно вивчають. І коли Україну приймали в науковий комітет ООН з дії атомної радіації, то чи не найважливішим аргументом було те, що наші науковці посідають шосте місце у світі за кількістю наукових робіт з цієї проблематики.
Тим часом нам бракує найнеобхіднішого. Тому Комітет Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи рекомендував цього року передбачити кошти на завершення проектування реконструкції та будівництво Реабілітаційного центру для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, закупівлю медичного лабораторного та діагностичного обладнання патолого-анатомічного корпусу центру, придбання магнітно-резонансного томографа.
Щодо останнього ми вже вкотре звернулися до Міністерства фінансів. Повірте, в сучасних умовах працювати на позавчорашньому обладнанні дуже неефективно. А бюджетні кошти на закупівлю медичної та діагностичної апаратури не виділяли з 1998 року.
— Чи не свідчить таке ставлення держави про необхідність згортання розпочатої вами роботи? Можливо, проблем стало менше, всіх хворих вилікували і на всі запитання науковці дали відповідь?
— Дякую, що саме так ставите запитання. Байдужість влади до проблеми ще не свідчить про її розв’язання. У перші роки після аварії були питання загальнонаціональні. Нині на обліку в нашому реєстрі 2,5 мільйона потерпілих. Здебільшого всі вони тяжкохворі. Онкологічні недуги, серцево-судинні проблеми й багато інших забирають життя. Лікування таких хворих вимагає вищої кваліфікації лікарів, ніж у перші роки після аварії. Тож проблем не меншає. Вони ускладнюються, і долати їх важче.
— Доводилося чути, що ліквідатори аварії на ЧАЕС живуть менше, ніж їхні однолітки, які не зазнали впливу радіації.
— Це так.
— Отже, прогнози, що наслідки Чорнобиля даватимуть про себе знати через 20 років, збуваються?
— І не лише через 20. У Японії ще й нині простежується післядія американських бомбардувань Хіросіми й Нагасакі. Тому працювати є над чим, є кому. Проте не маємо сучасних умов і можливостей для використання набутків на практиці.
— За рахунок чого нині населення отримує опромінення?
— Шкодить вживання неперевіреного молока, ягід, грибів.
— Свого часу було багато дебатів про концепцію захисту населення у зв’язку з Чорнобильською катастрофою. Що з нею?
— Гадаю, зависла у повітрі.
— У чому її суть?
— Науковці обстежили забруднені території, на яких розташовано майже 2 тисячі населених пунктів. З’ясувалося, що з часом природні процеси зробили свою справу і в багатьох місцях рівень радіації вже не перевищує норми. Фахівці стверджують, що з двох тисяч населених пунктів забруднених не більше ста.
— Який із цього висновок?
— На раніше забруднених територіях уже можна вести господарську діяльність.
— З депресивних їх можна перетворити на території розвитку?
— Саме так. Однак політики не поспішають вирішувати це питання.
— І так не дають заробляти додаткові кошти, зокрема й на фінансування ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
— Виходить, так.
— Димитрію Анатолійовичу, нині ліки дуже дорогі. Багатьом вони вже не доступні. Чи можна ліквідаторам, які хворіють, допомогти народними методами?
— У перші дні, місяці після аварії для зміцнення імунітету можна було застосовувати певні препарати народної медицини. Збігло понад 20 років. Хвороби загострились. Як правило, ліквідатор має кілька недуг. Без відповідних препаратів протидіяти їм неможливо.
— Бракувало і бракує їх у вашій лікарні. Яка перспектива?
— Важко сказати. Маємо дві біди. Перша — виділених коштів катастрофічно мало. Друга — їх проблематично використати. В умовах зниження курсу гривні фірми чи не щодня піднімають ціни на медпрепарати. Тому ми не можемо провести тендер на закупівлю навіть найнеобхіднішого. Як узгодити закон з реаліями життя під час закупівлі ліків, не знаю.
— Чи не загрожує це тим, що навіть мізерні кошти не зможете використати для придбання ліків?
— З невизначеністю, яка нині панує, все може бути.
Микола ПЕТРУШЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
Замість післямови. Заполітизовані події останніх років відвернули увагу суспільства від найголовнішої проблеми: економічної. Держава втратила важелі впливу на захист здоров’я нації. Увагу відвернуто від того, що йому шкодить не лише сьогодні, але робитиме це і в майбутньому.
Ми нехтуємо тим, що живемо не після, а в період Чорнобильської катастрофи. Так, полум’я погасили. Але вогонь вибуху на ЧАЕС продовжує обпікати державу і ліквідаторів аварії. Вони в один голос стверджують, що почуваються забутими і обманутими.
Довелося бути свідком такої картини в лікарні центру. Сніданок. Черга повільно рухається. Кожен отримує пісну кашу і склянку чаю.
— Мені б скибочку хліба, — чути несміливий голос.
— Немає. Гроші нам не перерахували. Якщо хтось із керівництва лікарні виділить особисті, купимо…
Люди вже звикли до такої ситуації. Важко, ой як важко лікуватись їм, захисникам людства. Де брати оптимізм, як задіяти внутрішні резерви, коли тобі відмовляють у шматку хліба? А саме так сприймають тут брак державного фінансування.
ДОСЬЄ «УК»
Димитрій БАЗИКА. Народився 1952 року. Член-кореспондент Національної академії медичних наук. Доктор медичних наук, професор. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. Заслужений діяч науки і техніки України. Голова спеціалізованої ради з захисту дисертацій за спеціальністю «радіобіологія». У Національному науковому центрі радіаційної медицини працює з 1987 року, генеральним директором — з 2011-го. Вчений секретар Національної комісії з радіаційного захисту Верховної Ради.