У поліському регіоні наприкінці минулого року збіглися в часі відразу три події, пов'язані з неоголошеною війною на сході країни.
Допомогла ДНК-експертиза
Першою з них стало прощання із п'ятьма синами волинської землі, які поклали життя за територіальну цілісність України у підступно організованому російськими «братами» іловайському зеленому коридорі, що виявився холоднокровно організованою пасткою. У ній ті, хто й досі вважає Київ «матір’ю городов русскіх», удосталь повправлялися у стрільбі по українцях та представниках інших національностей, які пішли захищати нашу землю від наймитів путінського та гундяєвського «русского міра».
Повернути додому п’ятеро службовців спецпідрозділу міліції «Світязь», яких серед 54 невпізнаних українських солдатів спочатку поховали на Кушугумському кладовищі у Запоріжжі, допомогла ДНК-експертиза. Завдяки зусиллям місцевої влади та волонтерів у цинкових домовинах волинян вдалося доправити до Луцька. Попрощатися з ними під час відспівування в головному кафедральному соборі області прийшли рідні, краяни, представники влади.
— Вони не сховалися за спинами матерів і дружин. Не бігали, відшукуючи документ, щоб не піти на фронт, уже тому вони герої. А ще вони захищали Батьківщину, наші з вами життя. І до кінця виконали свій солдатський обов'язок, — сказав у прощальному слові митрополит Луцький і Волинський Михаїл. — Жінки і дівчата інколи кажуть, що нема за кого вийти заміж: перевелися, мовляв, чоловіки. Неправда! Є справжні чоловіки. І доказ того — ці герої.
Після громадської панахиди встеленим квітами живим коридором труни з тілами полеглих під вигуки «Слава!» та «Герої не вмирають!» понесли до катафалків. Сергія Помінкевича поховали у селі Забороль Луцького району, Олександра Сацюка — у селі Куснище Любомльського, Максима Ляшука — у селі Острожець Млинівського району Рівненської області, Віктора Шолуху — у селищі Локачі, Олександра Сивого — у селі Боратин Луцького району.
За іронією долі, в останньому селі є пам'ятник вихідцеві з цього села розвідникові Купріянові Сивому. Під час Першої світової війни за допомогу росіянам його скарали тут на смерть австрійські окупанти. Тепер боратинці від нащадків тих, кому він приносив розвідінформацію, а нині «освободітєлєй» нашої землі від неіснуючого фашизму дочекалися «подяки» за те, що колись на Волині рятували росіян. «Подяки» у вигляді «вантажу 200».
Звільнені з полону
Ще однією знаковою для регіону подією стала зустріч 21 волинянина, яких звільнили з полону серед 145 українських військовослужбовців. До ворога вони потрапили в результаті кровопролитних боїв під Іловайськом. Після зустрічі із Президентом України Петром Порошенком на Васильківському військовому аеродромі вже на в’їзді до Луцька їх зустрічали рідні бійців, голова облдержадміністрації Володимир Гунчик, Луцький міський голова Микола Романюк, народні депутати, волонтери, громадські активісти.
— Дякую вам за героїзм та відвагу, за виявлену мужність, за те, що бороните нашу державу, її майбутнє. Вітаю із поверненням додому, на рідну Волинську землю, до батьків, дітей, дружин, матерів! — попри всю схвильованість, Володимир Гунчик був лаконічним. — Бажаю вам міцного здоров’я та щастя, а усій нашій країні — миру!
Після спільного виконання Державного гімну автобус із бійцями вирушив до Володимира-Волинського, де розташована колишня 51-а окрема механізована бригада. Там зустріч була іще теплішою, адже на хлопців чекали рідні.
Очікувана ротація
А третьою подією стало повернення додому в межах ротації волинського «дивізіону безсмертних» — військових І територіального батальйону «Волинь». Хлопці без відпустки три місяці утримували першу лінію оборони під Дебальцевим. Зустріли героїв вигуками «Слава Україні!» Потому хвилиною мовчання вшанували пам’ять тих, хто віддав найцінніше — життя за незалежність та цілісність держави, за її європейське майбутнє.
По-батьківськи тепло звернувся до воїнів міський голова Петро Саганюк, а керівник виконавчої влади від усіх волинян подякував бійцям за витримку, силу духу, мужність, готовність і далі відстоювати територіальну цілісність та європейський вибір України. На звільнених із полону земляків та прибулих в порядку ротації тепер очікує найжаданіше, що може бути в житті людини, яка повернулася з фронту, — спілкування із рідними. А потім заплановані відпочинок та психологічна реабілітація.
Нині Волинь, яка зазнала чи не найбільших серед інших областей людських втрат, дедалі активніше мобілізує сили на відсіч російському агресору. Але слова, що ними прості люди часто нагороджують гномика, який для задоволення власних амбіцій розв'язав цю війну, не наводжу. Редактор не пропустить.