І створив Бог землю. Відпочив. А потому взявся розглядати свою роботу — може, десь щось підправити треба. То тут то там щось додавав чи забирав. Раптом впала йому в око одна місцина — ніби й гарна природа, але самі болота. Тож послав туди ангелів, щоб протягнули між драговинням річечку, що тішитиме людей, де оселяться птаство й риба.
Спустилися небожителі на землю. Побачили їх поліщуки, що вже й у ті давні часи славилися гостинністю. Тож посадили дорогих візитерів за частування. Ангели, хоч і добряче причастившись, Боже завдання все-таки виконали. Як змогли. Як переказують легенду місцеві, саме тоді з’явилися на території українського Полісся водойми, щедро помережені численними рукавами. Тож не дивно, що частина мапи із зображенням розгалужень Стоходу є на емблемі національного парку «Прип’ять — Стохід», як і унікальні представники тваринного й рослинного світу екосистеми — синиця біла та щитолисник звичайний.
Від заказників до нацпарку
Національний природний парк «Прип’ять — Стохід» цьогоріч у серпні відзначатиме 10-річчя. Щоб журналісти побачили, скільки тут усього важливого й цікавого, адміністрація парку за підтримки департаменту інфраструктури та туризму Волинської облдержадміністрації на день зробили їх туристами й відправили у захопливу подорож рідним закрайсвіттям.
Як розповів начальник відділу екологічної освіти і рекреації парку Віталій Веремчук, заказники вздовж Прип’яті й Стоходу почали створювати ще у 1980-х. Згодом, у 1995-му, чимало з них увійшли до регіонального ландшафтного парку «Прип’ять — Стохід», а потому стали національним природним парком. А ось природоохоронну діяльність почали тут вести із 2002-го, коли до роботи стала адміністрація, яку фінансувала фундація з-за кордону. Протягом 2008—2011 років на території НПП «Прип’ять — Стохід» впроваджували проект ПРООН/ГЕФ «Зміцнення управління та фінансової стійкості національної системи природоохоронних територій в Україні», за сприяння якого у 2010-му парк першим у країні отримав статус транскордонної території міжнародного значення, яку особливо охороняють. Із 2011 року тут за підтримки Євросоюзу реалізовують проект «Внесення питань змін клімату в управління вразливими екосистемами: природно-заповідні території Полісся».
Територія національного парку надзвичайно цінна для збереження природи у глобальному сенсі. Тут розташовано два водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення (так звані Рамсарські): заплави річок Прип’ять і Стохід, а також транскордонне водно-болотне угіддя Прип’ять — Стохід — Простир. Це унікальні місця оселення і міграції водоплавних птахів. Якщо в Україні понад 400 видів пернатих, то тут їх у різні часи фіксували в межах 230. Вражає, правда?
Відпочинок не для легкодухих
Нині тут раді туристам, які готові змінити вигоди цивілізації на принади неторканої природи. Хоч на масовість не претендують. Адже найважливіше — зберегти різноманіття флори і фауни, чимало представників яких тут червонокнижні: орієнтовно 44 види рослин і 84 види тварин.
Отож адміністрація парку для любителів екзотики розробила кілька маршрутів різної протяжності й наповненості. Бо тут однією річкою можна пройти їх кілька — так щедро вода помережила сушу. Звичайно, бажано із супроводом. А якщо і самостійно, то із застереженням адміністрації парку, щоб не шукати потім мандрівників серед десятків рукавів, русел, затонів, стариць, серед яких багато заболочених і піщаних островів. Бо такі доріжки тут знають лише місцеві. А щодо приїжджих, то навіть під час міжнародних змагань з екстремального водного туризму «Поліська регата» (щорічних перегонів на байдарках) ще не було такого, щоб екіпаж-другий не заблукав.
Стартуємо на моточовнах із Люб’язівського рекреаційного пункту водним маршрутом «Чарівний світ Полісся». Хоч загалом тут багато пропозицій. Треба тільки зайти на сайт і обрати. А ще краще — зателефонувати до адміністрації парку, щоб побажання і можливості мандрівників могли максимально врахувати.
Пішохідний туризм хоч і має розроблені маршрути, використовують його дуже рідко. Є екостежки завдовжки кілометр-два. Можна подорожувати велосипедом.
Охочих до сільського зеленого туризму теж ласкаво просять сюди. Про помешкання можна домовитися і з місцевими, і з адміністрацією парку, якій належать кілька агроосель. За ліжко-місце — у межах сімдесяти гривень на особу. Будиночки обладнані бойлером, є душова і туалет, передбачено можливість приготувати їжу — і всередині, і зовні, на відкритому вогні. Але головне — все це посеред природи, де час ніби зупинився, застиг, змушуючи це робити і подорожніх. Зізнаюся: споглядала цю красу вдень і від думки про те, який вигляд мають вечори біля водного плеса або перші промені сонця посеред недоторканої природи, перехоплювало подих.
«Все включено» по-поліськи
Заманух для «городських» тут багато. Наприклад, ми на власні очі переконуємося, про що то — у гречку скочити. По-справжньому, без підтексту. Бо у Люб’язі за парканом біля агрооселі — сибірська гречка, яка з кашею в нас на столі має тільки спільну назву. Про неї йдеться у відомій приказці. Там можна заховатися не те що людині, а навіть коневі, бо її висота — понад два метри.
А ще тут рай для тих, хто полюбляє посидіти з вудочкою. Бо водиться на території парку зо три десятки видів риб. І якщо пощастить, то обов’язково підчепите на гачок сома чи щуку.
Широкий вибір пропонують і для поціновувачів водного туризму, який тут найпопулярніший. Маршрути — і на байдарках, і на моточовнах. Наша 18-кілометрова мандрівка з моторчиком розрахована на день. Шлях — водне плесо посеред очеретяних стін, що впираються в небо, руслом посеред лісу.
«Тут рай для птахів», — наголошує директор НПП «Прип’ять — Стохід» Олександр Сащук. Переконуємося в цьому, коли за години подорожі кілька разів за хвилину то тут то там помічаємо різноманітних пернатих, які випурхують із заростей. Знаємо боброві загати, рослинність. Усе таке неймовірне, як і розуміння того, що це звичайний робочий день. Це казкова подорож, кожну секунду якої хочеш навіть не запам’ятати, а ввібрати в себе.
Окрім цього, бачимо природоохоронні заходи. Наприклад, дерев’яні будиночки на кшталт шпаківень, що називаються гоголятні. Гоголь — птах родини качиних, що живе в дуплах. Його чисельність через людську діяльність різко скоротилася. А ці штучні гніздівлі таки посприяли зростанню популяції. Робили тут і прихистки для хижих і водоплавних птахів. Подбали про місця гніздування для очеретянки прудкої.
Віталій Веремчук розповів і про боротьбу зі штучними загатами. Їх роками створювали місцеві, щоб без зайвих зусиль ловити рибу. А це перешкоджало міграції й провокувало чимало інших проблем. У часи повені це ускладнювалося ще й тим, що не було шляхів для відходу великої води. Отож люди гатили, а співробітники парку розбирали. І так день у день кілька років, доки місцеві не зрозуміли, що їм така робота економічно не вигідна.
І острів — не завжди острів
Перша запланована зупинка — урочище Бровець, або пташиний острів площею майже два гектари. Ним, щоправда, ця земля стає лише на час, коли приходить паводок. Пернатих тут багато. Як переконує наш гід Олександр Сащук, в урочищі майже 60 видів гніздівель. Але були й урожайніші роки. Для спостережень за царством пернатих нам вділили менше десяти хвилин. Ми вже з перших кроків мусили бути надобережними — пташиних кладок тут по кілька на метр квадратний.
Ще одна зупинка серед очеретяно-лісових джунглів — урочище Муравина. Тут особлива піщана гора. Хоч як наголошує Віталій Веремчук, то трохи заголосно сказано. Але для рівнинної Волині круча 15 метрів заввишки — то таки гора, з якої відкривається неймовірної краси краєвид на водне плесо.
Помічаємо на піщаному крутосхилі доріжки, що нагадують візерунок сердечок. То сліди черепах, які тут, на південному боці гори, залишили кладки. І одразу майже наживо спостерігаємо міжвидову боротьбу — директор парку показує нам лисячі сліди й місце, де були яйця, що стали поживою для хижака.
Кінцевим пунктом цієї мандрівки стало село Сваловичі. Унікальне поселення, де зливаються Прип’ять і Стохід. Тут працівники парку облаштували орнітологічний стаціонар. Щоправда, війна внесла корективи у науковий туризм. Бо гості з-за кордону, яких національний парк дуже цікавив у мирні часи, нині сюди не їдуть.
А ще серед проблем національного природного парку — недостатнє фінансування. Є потреба і в нових агрооселях, і в коштах на природоохоронні заходи й техніку, що сприятиме в роботі, й ще багато «і». Та попри труднощі, тут упевнені, що на край звернуть увагу доброчинці, які розуміють його унікальність і готові фінансово долучитися до збереження неповторної частинки Волинського Полісся. А поки що чекають на гостей, тішачись, що половина липня в них уже заброньована. Тож якщо надумали відпочити в національному природному парку «Прип’ять — Стохід», поспішайте.
PS. Сваловичі — унікальне поселення, де, як жартують місцеві, розвертаються ворони. Воно варте окремого матеріалу. Він ось-ось з’явиться на шпальтах нашого видання.