Полісся заслужено вважається краєм лісів. Менш відомо, що найбільше їх за площею на Житомирщині. Десята частина всіх лісових масивів нашої країни росте саме на території області, яку не випадково називають зеленим смарагдом України. Отож охорона і примноження цього багатства — для Житомирщини завдання аж ніяк не місцевого рівня.
— Досить часто лунають нарікання на дедалі зростаючі масштаби заготівель деревини, що, мовляв, загрожує майбутньому лісів. Наскільки ці побоювання обгрунтовані?
— Увага громадськості до лісів лише радує, однак засмучує, коли через незнання специфіки лісової галузі будь-які рубки сприймають як зло. Насправді у дерев, як у кожного живого організму, є свій вік життя, по завершенні якого настає відмирання. На жаль, про цю азбучну істину доводиться постійно нагадувати, як і про те, що стиглі і тим більше перестиглі деревостани — як урожай на полі, що при несвоєчасному «збиранні» просто загине без користі, бо годі сподіватись на якісну деревину із лісових масивів, що вже старіють і хворіють.
Тому перш ніж звинувачувати лісівників у тому, що вони «вирубують ліси», варто поцікавитись зміною запасу деревостанів у лісових масивах, їх видовою і віковою структурою, загальною площею врешті-решт.
— Гріх не скористатись підказкою. Отож чи приростають ліси на Житомирщині?
— Якщо вести мову про зміну запасу деревостанів, то навіть з урахуванням лісозаготівлі щороку в лісах, якими опікуються держлісгоспи області, додається близько 2,7 мільйона кубічних метрів деревини. Для лісівників давно вже стало добрим правилом: вирубувати менше, ніж приростає, так і заліснювати всі площі вирубок. Причому саджанцями, вирощеними з насіння кращих (так званих «плюсових») дерев та з урахуванням наукових рекомендацій щодо поліпшення видової структури насаджень.
— Що за цим терміном?
— Лісова галузь, як ніяка інша, потребує виважених рішень без жодних послаблень «на актуальність поточного моменту». Підтвердження тому — колишні масові післявоєнні вирубки довкола великих міст області, коли країні була потрібна деревина як для відбудови Житомирщини, так і Донбасу, Кузбасу, Криму. Частина цих площ заросла малоцінними березняками, які вже достигли і нині заміняються на твердолистяні та хвойні насадження. Причому за можливості перевага при лісовідновленні надається змішаним масивам, які стійкіші до примх клімату, ніж лісові монокультури.
— Однак актуальним завданням для області є як лісовідновлення на вирубках, так і лісорозведення на малоцінних, еродованих та радіаційно забруднених внаслідок аварії на ЧАЕС землях, малопридатних для сільгоспвиробництва…
— Справді, хоча на Житомирщині найбільші за площею масиви лісів, у процентному відношенні вони займають меншу, ніж у сусідніх областях, частку території, а тому згідно з державною програмою «Ліси України» лісистість має зрости з нинішніх 33,6 до 36%. Хоча йдеться нібито про приріст у кілька відсотків, однак у натуральних показниках це понад 700 тисяч га.
— Наскільки це складне завдання?
— Ще донедавна наші лісівники щорічно проводили лісовідновлення на 7 тисячах га і лісорозведення — майже на 2 тисячах га. Нині, з урахуванням того, що у всіх без винятку держлісгоспах створені сучасні теплиці для вирощування посадкового матеріалу, в т. ч. із закритою кореневою системою, що дає змогу як механізувати висадку саджанців, так і проводити її фактично з ранньої весни до пізньої осені, технічні можливості значно зросли. Тим більше, що у поліських селах вистачає людей, яким держава може і має запропонувати роботу замість допомоги з безробіття. Однак нині площі лісорозведення скоротились до… 50—70 га (!) на рік, бо просто ніде висаджувати нові ліси! Причому придатних для заліснення земель, які у північних районах області буквально заростають чагарниками, на Житомирщині не бракує, однак їх не передають лісівникам, бо, найімовірніше, добре розуміють, що ділянки лісогосподарського призначення вже не приватизуєш.
— Однак у всіх на слуху гучні скандали із переведенням лісовкритих земельних ділянок у «ріллю» з їх подальшою приватною забудовою, а прокурор області навіть вимушений був констатувати «відсутність цілісної системи контролю за використанням земель лісового фонду та запасу деревини на них».
— На сьогодні майже третиною лісів опікується Житомирське обласне комунальне агрогосподарське підприємство «Житомироблагроліс». Не хочу кидати камінь у чужий город, однак є ніким не скасоване розпорядження Кабінету Міністрів про передачу всіх лісів у державну власність, яке на Житомирщині досі не виконане, на чому, до речі, наголошував прокурор області у цитованому вами інтерв’ю.
— Наскільки я зрозумів, переважна кількість скандалів із «переведенням» лісовкритих територій у малоцінні зріджені «зелені насадження» з подальшим «звільненням» землі під забудову стосується саме колишніх колгоспних лісів, які нині стали комунальними. Однак відвертим дерибаном проблема не обмежується…
— За великим рахунком ідеться про економічну доцільність, бо зазвичай державні і комунальні ліси межують одні з одними, а інколи навіть розташовані серед «чужих» лісових масивів. Отож і протипожежні заходи, і боротьбу з комахами-шкідниками лісових культур, і протидію незаконним рубкам, і утримання внутрішньогосподарських доріг дешевше і, головне, ефективніше вести за єдиного керівництва, а не кожному самому по собі.
— Не кажучи вже про впроваджену в держлісгоспах області єдину державну систему електронного обліку деревини…
—…що фактично унеможливлює незаконні рубки деревини у промислових обсягах, адже кожен заготовлений стовбур ще на лісосіці отримує персональний електронний чип. Тим часом приватні пилорами на території області продовжують працювати на невідомо де добутій деревині, а на дорогах ще нерідко зустрічаються вантажівки з лісом без чипів, що може бути заготовленим як у комунальних агролісгоспах, так і в результаті незаконних рубок.
— Можливо, причина небажання передати комунальні ліси у державну власність — у не менш високій ефективності роботи агролісгоспів?
— Щоб не бути голослівним, наведу основні показники діяльності двох розташованих поряд лісгоспів, які опікуються практично рівними за площею лісами, — Ємільчинського держлісгоспу та Ємільчинського агролісгоспу. Середньооблікова чисельність працівників у першому у понад п’ять разів більша — 564 і 104 відповідно, зарплати торік різнилися у півтора раза —2612 і 1657 гривень, обсяги реалізації продукції — майже усемеро! Зрозуміло, що чим більше працівників і вищі зарплати, тим вагоміші надходження до бюджету, як, до речі, і податкові відрахування, що прямо залежать від обсягів виробництва. Не менш показово, що витрати на ведення лісового господарства в розрахунку на гектар земель різняться втричі(!), а саме ці асигнування визначають стан лісів, які дістануться нашим дітям, онукам і навіть правнукам.
— Наскільки я розумію, теоретично ведення лісового та мисливського господарства мало б фінансуватись з держбюджету за рахунок сплачених лісівниками податків?
— Торік держлісгоспами області на ведення лісового та мисливського господарств витрачено 184,5 мільйона гривень, з яких лише 11,1 мільйона гривень надійшло з держбюджету. При цьому підприємствами перераховано податків та обов’язкових платежів на суму 190,8 мільйона гривень. Крім того, минулого року держлісгоспи спрямували на будівництво лісових доріг з твердим покриттям майже 17 мільйонів гривень і ще 12,6 мільйона — вже у нинішньому році. Особливо наголошу, що йдеться не про якусь данину моді, а вкрай потрібне господарське і соціальне завдання.
Надійне транспортне сполучення дає змогу як вивозити з мінімальними затратами деревину з досі малодоступних лісових масивів, так і оперативно діставатись до можливих місць виникнення пожеж та фактично з’єднує між собою віддалені населені пункти, між якими інколи буквально кілька кілометрів по прямій, а по існуючій мережі доріг — відстань у десятки разів довша.
— Важко не звернути увагу, що держлісгоспи фактично виконують ще одне важливе соціальне завдання — підвищення рівня доходів поліщуків та їхнє працевлаштування у сільській глибинці.
— Так, рівень зарплат у держлісгоспах значно вищий за середньообласний показник. Та найважливіше, що ці кошти люди реально заробляють на користь собі і державі, адже зростання продуктивності праці дещо випереджає збільшення зарплат. Причому в жодному разі не йдеться про сумнозвісну «потогінну» систему експлуатації робітників.
Завдяки впровадженню вже згадуваного електронного обліку деревини та збільшенню мережі лісових доріг відпала потреба у значних обсягах вантажно-розвантажувальних робіт та суто облікових функціях, що виконувались на проміжних складах лісопродукції. В результаті підвищилась загальна продуктивність праці і, відповідно, зросли можливості для підвищення зарплат.
Найкращі експерти — практика і час — підтвердили правильність взятого у галузі курсу на збереження і модернізацію власної деревопереробки. Це розширює перелік пропонованої держлісгоспами продукції і забезпечує вивільнених працівників роботою, що особливо важливо для Полісся. Крім того, хоча нині на власній базі переробляється не більше 15% заготовленої деревини від її обсягу в кубічних метрах, у грошовому обчисленні це дає близько п’ятої частини загальних надходжень від реалізації продукції.
Отож є всі підстави стверджувати, що багатство нашого Поліського краю приростатиме лісами, якщо для цього вистачить мудрості і відповідальності у всіх, хто не лише за службовим обов’язком має перейматись як долею своїх земляків, так і майбутнім держави.
Віктор ШПАК, «Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Володимир ТКАЧУК. Дитинство і юність провів на Рівненщині, де й розпочав свою трудову біографію у лісовій галузі. Закінчив Ленінградську лісотехнічну академію. З 1990 року очолює Житомирське обласне управління лісового та мисливського господарства.
Доктор сільськогосподарських наук, професор, заслужений працівник сільського господарства України, кавалер всіх ступенів ордена «За заслуги».