1 січня 2013 року набув чинності Закон України «Про екстрену медичну допомогу». Відтоді діяльність служби опинилася в зоні особливої уваги суспільства та влади. Чи змінилося «обличчя» «швидкої» з моменту інтенсивного реформування, наскільки вона наблизилася до очікуваного зразка і що заважає їй досягти ідеалу — про це йшлося під час «прямої лінії» з директором Державної установи «Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України» Володимиром ЮРЧЕНКОМ.
Сергій ПАВЛЕНКО, м. Кіровоград:
(1).jpg)
— Володимире Дмитровичу, розкажіть, будь ласка, як працюватиме екстрена медична допомога після реформування.
— Найпершим завданням було створення центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Нині такі центри існують в усіх областях країни, вони пройшли державну реєстрацію та мають відповідні статуси. Усі центри мають власні приміщення.
Для своєчасного та ефективного впровадження Національного проекту «Вчасна допомога» у Вінницькій, Дніпропетровській, Закарпатській, Львівській, Харківській областях та Києві завершено будівництво та реконструкцію будівель і приміщень під єдині оперативно-диспетчерські служби. В інших областях завершення робіт триватиме до кінця 2013 року.
Нині в Україні працює 855 пунктів постійного базування та 247 пунктів тимчасового базування, до кінця 2013 року заплановано відкрити ще 20 пунктів постійного базування. І цього достатньо, щоб виконати нормативи доїзду бригад до пацієнта по місту за 10 хвилин і в сільській місцевості за 20 хвилин.
— Однак і пацієнти, і лікарі скаржаться, що ці нормативи практично неможливо виконати.
— Ніхто не каже, що можливо на 100%. Адже дуже багато обставин, які заважають цьому (дороги, застарілий автопарк тощо). Однак ми домоглися того, що норматив доїзду 10 хвилин у середньому по Україні виконується на 92%, а 20 хвилин — на 87,4%. Щоправда, цей показник відрізняється в областях. Зауважу, що свого часу в Туреччині поліпшували показник нормативу доїзду «швидких» на 2% за 4 роки. Ми ж хочемо все й одразу.
— Хотіти — це добре. Але ж потрібно зробити так, щоб лікареві було на чому і з чим приїхати.
— Одразу скажу: на сьогодні всі центри екстреної медичної допомоги фактично на 100% забезпечено медикаментами та паливно-мастильними матеріалами аж до кінця року. Це встановили фахівці МОЗ України під час інспекційної перевірки регіональних центрів, яка завершилася нещодавно. Нині держава виділяє 32 гривні на ліки для обслуговування одного виклику «швидкої» (раніше було 3 гривні). Тож якщо хтось із працівників скаже, що їх не забезпечили необхідними ліками — це неправда, і за відмову його можна покарати.
Те саме стосується і паливно-мастильних матеріалів. Усі голови облдержадміністрацій добре знають, що на них також покладено відповідальність за забезпечення роботи служби, і повинні виконувати свої обов’язки, як виконує свої зобов’язання держава. Для забезпечення пілотних регіонів автомобілями «швидкої» МОЗ закупило 1412 машин для 27 адміністративних територій.
Олег КОРОТУН, м. Київ:
— У моєї сусідки хворе серце. Місяців зо три тому викликали «швидку», сказали, що це кардіологічний виклик. Раніше приїжджала спеціалізована бригада, а тут приїхала звичайна. Допомогти не змогла, довелося викликати спеціальну бригаду. Приїхала спеціальна, а у них немає ліків. Це що — нормальна практика?
— Це практика не нормальна, залиште мені, будь ласка, свою адресу чи телефон. З’ясую і з вами зв’яжуся, розкажу, в чому причина, хто винен, що так сталося. Таких випадків не повинно бути, адже в цьому році всі бригади екстреної медичної допомоги забезпечені ліками і паливом на 100%.
— А якщо приїхали через дві години або сказали: дайте гроші на бензин або на ліки — що робити, до кого звертатися?
— У такому разі ви повинні звернутися у Київську державну установу «Екстрена медична допомога» Міністерства охорони здоров’я. Телефон 518-41-17, працює цілодобово.
Валентина ЛОЗОВА, м. Кременчук:
— Поясніть: чи є диференціація викликів за станом хворого? Хто вирішує, яку бригаду направляти на виклик? Чи виїжджає будь-яка бригада і вже на місці з’ясовує, якої допомоги потребує пацієнт?
— Це дуже цікаве запитання. У багатьох країнах диспетчери — не медики. Вони просто приймають виклик і направляють його іншим службам (в поліцію, медикам, пожежникам). Ми вивчали досвід цієї роботи в Гамбурзі. Там диспетчери —пожежники. А ми в Україні зберегли посаду фельдшера — медичної сестри з прийому-передачі викликів. Тобто диспетчер — фахівець з медичною освітою, який може на місці вирішити, якої допомоги потребує людина, що викликала швидку.
Ми опрацьовуємо протоколи, які буде легалізовано у грудні. Коли диспетчер каже «Алло», а ви розповідаєте про свої проблеми — це вже початок надання екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі. Якщо телефонує людина зі скаргами на гострий стан (можливо, гострий коронарний синдром, інфаркт, інсульт), фельдшер-диспетчер зобов’язаний уже під час опитування пацієнта з’ясувати, як проявляється хвороба, які ліки пацієнт вживає. Якщо потрібно, диспетчер надасть рекомендації щодо стабілізації стану до приїзду «швидкої». Це стосується будь-якої ситуації (отруєння, травма тощо).
— Така система уже працює чи існує лише в проекті?
— У Києві працює.
— А в інших регіонах?
— Там ще немає таких сучасних диспетчерських. Ми саме й працюємо над їхнім створенням.
Крім того, хочу пояснити ситуацію зі спеціалізованими бригадами, адже ця тема непокоїть багатьох. Ішлося про спеціалізовані бригади в радянській державі, коли в машинах швидкої допомоги були тільки сумки з ліками. Нині в машинах типу Б є все необхідне (дефібрилятор, апарат штучної вентиляції, маски з киснем, інкубаційні трубки, коляски, якими можна спустити хворого з поверхів), тож бригада «швидкої» може надавати екстрену медичну допомогу на догоспітальному рівні.
Ольга ЯРОВА, м. Чернігів:
— Чи було враховано всі ризики реформування служби? Приміром, щодо можливості скорочення бригад, звільнення працівників.
— Жодного працівника у процесі реформування екстреної медичної допомоги не було звільнено, жодного конфлікту щодо їхнього працевлаштування під час передачі служби з районних лікарень до центрів не сталося. Ніхто не залишився безробітним, ніхто не оскаржив рішення в судовому порядку. Кількість бригад не було скорочено, і ніхто не міг цього допустити, адже у державі існує чіткий норматив: 0,7 бригади на 10 тисяч населення. І його було витримано.
Нікуди не поділися і спеціалізовані бригади — працюють, як і раніше. Не змінилося і співвідношення бригад: 60% фельдшерських і 40% лікарських. Маємо іншу проблему: їхнє недоукомплектування через дефіцит кадрів. Нині служба укомплектована лікарями на 86%, а фельдшерами — на 98%. Нові вимоги до працівників потребують від них більше знань. Тому нині вже затверджено програми спеціалізації підвищення кваліфікації для фельдшерів невідкладних станів. Таких програм, які б враховували всі сучасні вимоги і підходи, раніше не було.
У структурі майже всіх територіальних центрів відкрито і працюють навчально-тренувальні відділи. З початку 2013 року в навчальних класах територіальних центрів пройшли підготовку понад 8,5 тисячі осіб. Усіх працівників екстреної медичної допомоги до 2014 року буде перенавчено за новими затвердженими програмами. Згідно з програмою, фельдшер або лікар невідкладних станів зобов’язаний виконати протокол надання допомоги при тій чи іншій хворобі. Із 3380 бригад, які є у нас в країні, лише 5% виконуватимуть функції перевезення хворих до лікарень (щорічно відбувається 731 тисяча перевезень). Решта — це бригади, які працюють на машинах типу В і С, обладнаних усім необхідним для надання кваліфікованої допомоги.
— А що потрібно зробити для підняття престижу працівника служби?
— Окрім стимулів, які впроваджує місцева влада, відповідно до постанови уряду з 1 жовтня 2013 року медичним працівникам системи екстреної медичної допомоги встановлено надбавки до заробітної платні за особливий характер праці — 20%, та ще 20% — за особливі умови праці.
Наталія ГАЛАТЕНКО, Полтавська область:
— Знаю, що лікарі «швидкої» скаржаться на те, що працювати їм тяжко. Кажуть, вимоги підвищилися, а умови роботи — не завжди, пункти базування не облаштовано навіть для того, щоб поїсти, не те що перепочити.
— Усе залежить від того, як це організували на місцях. Наприклад, на Полтавщині влада подбала, щоб усі пункти базування розташовувалися на АЗС — за домовленістю із власниками там виділено комфортні приміщення для «швидкої». Так, це не ідеальний варіант, а тимчасовий вихід. Виграно час для пошуку відповідних приміщень, їхнього ремонту, облаштування, і медики від того не страждають.
Там, де працівники нарікають на некомфортні умови роботи, вони мають рацію. Ми це усвідомлюємо. Але, по-перше, всього зробити за цей короткий час неможливо. А, по-друге, треба ще раз нагадати органам місцевого самоврядування, що значна частка реформування екстреної медицини — їхній безпосередній обов’язок. Відповідальність за реформи — спільна.
Віктор ОСТАПЧУК, Житомирська область:
— Житомирщина за територією одна з найбільших областей України. Причому в північних районах населені пункти зазичай розташовано на великій відстані один від одного і з кількістю до 100 жителів. Як враховується ця особливість під час реформування системи екстреної медичної допомоги і зокрема забезпечення машинами дислокацій базових підстанцій?
— Цю проблему розв’язують так: ми дали право керівникам екстреної медичної допомоги розміщувати пункти тимчасового чи постійного базування в тих місцях, де найбільша кількість викликів, щоб виконати норматив доїзду. Норматив кількості бригад: одна бригада на 13 тисяч населення. Норматив кількості автомобілів: один на 10 тисяч населення. Тобто всі регіони перебувають в однакових умовах. Якщо є потреба збільшити число бригад на території, то це прерогатива голови адміністрації й керівництва охорони здоров’я області.
Лілія ЛУКАШ, м. Тернопіль:
— Коли буде створено нові клінічні протоколи з медицини невідкладних станів, адже останні були у 2005 році? Чи проводиться якась робота в цьому напрямі?
— Протоколи у грудні буде затверджено офіційно в Міністерстві охорони здоров’я на 20 основних нозологій, вони готові, їх оформлюють в експертній раді Міністерства охорони здоров’я. Ми матимемо протокол під час раптової зупинки серця, при дихальній недостатності, при гострій коронарній недостатності, при стенозах гортані, травмах тощо. Протоколи 2005 року всі буде скасовано.
«Пряму лінію» підготувала і провела Наталя ДОЛИНА, «Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Володимир ЮРЧЕНКО. Народився 1950 року в селі Олійникова Слобода Білоцерківського району Київської області. 1974 року закінчив Київський медичний інститут за спеціальністю «лікувальна справа». Заслужений лікар України.
ПРЕС-ЦЕНТР «УК»
З питань органiзацiї та проведення «прямих лiнiй» i «круглих столiв» «Урядового кур’єра» звертатись до керiвника прес-центру Анни ШИКАНОВОЇ на електронну адресу: imrich@ukcc.com.ua.