"ВПО: корисним бути на своїй землі"

Любомира КОВАЛЬ
11 червня 2021

Жодна людина ніколи не буде готовою до того, що може раптом втратити домівку. Як не були готові до цього українці на Донеччині й Луганщині, де сотні будівель було зруйновано російськими снарядами. Не були готові й кримчани, які раптом усвідомили, що стали жити в іншій країні. Їм довелося залишити все і фактично почати життя з чистого аркуша.

Нікому це не далося просто. На сьомому році збройної агресії РФ проти України і вимушеного переселення питання житла для них залишається ключовим. Держава намагається не залишати цих людей напризволяще. Та ніде правди діти, неможливо визначити точну дату, коли всіх, кому довелося залишити рідні місця, буде повністю забезпечено житлом.

Особливої важливості це питання набуває в умовах економічної кризи й наслідків пандемії в областях, де зареєстровано найбільшу кількість внутрішньо переміщених осіб, — Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Київській та місті Києві. За статистикою, такі люди є у близько 80% громад в Україні. Адже за останніми даними Мінсоцполітики, їх майже півтора мільйона.

Нові квартири за програмою «Доступне житло» отримали родини внутрішньо переміщених осіб в ЖК «Олімпійський» у Дніпрі. Фотоколаж з сайту acmc.ua

Перспектива є

І все-таки позитивні зміни є. Рік у рік фінансування програм надання житла внутрішньо переміщеним особам відчутно зростає.

«Близько 850 внутрішньо переміщених осіб отримають до кінця 2021 року житло за бюджетною програмою 70/30. Її фінансують за таким форматом: 70% вартості сплачує державний бюджет, 30% — місцеві. Від самих вимушених переселенців не вимагають жодних внесків. Цьогоріч на реалізацію програми передбачено 125 мільйонів гривень з державного бюджету. І це вшестеро більше, ніж торік», — наголошує заступниця міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Інна Драганчук.

За ці кошти можна придбати 325 об’єктів нерухомого майна. І це буде стільки само квартир чи інших об’єктів нерухомості, скільки було придбано за попередні чотири роки.

Кошти розподіляють між місцевими громадами протягом року. Усі громади на підконтрольній українській владі території мають передбачити відповідні кошти у своєму бюджеті. Нині уряд розподілив уже близько 26 мільйонів гривень, повідомила посадовиця. Таке житло може бути придбано на вторинному ринку, реконструйовано або збудовано самотужки.

Програму забезпечення ВПО житлом для тимчасового проживання було розпочато відповідно до постанови Кабінету Міністрів №769 від 4 жовтня 2017 року «Про затвердження Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо підтримки територій, що зазнали негативного впливу внаслідок збройного конфлікту на сході України». За рахунок субвенції з 2017-го по 2020 рік було придбано 340 квартир та інших об’єктів нерухомості для проживання понад 1,1 тисячі наших громадян.

А в нових громадах, які створюються завдяки реформі з децентралізації, ВПО показали себе тими, хто ці громади підсилює, адже довели свою надійність і активність. А житло, передане їм у користування, фактично залишається у власності місцевих органів самоврядування, для яких це теж дуже важливо.

«Отже, це цивілізований підхід, який застосовують для вирішення подібних питань у всьому світі, зокрема в Європі», — наголосила заступниця міністра.

Найближчим часом розпочнеться програма спрощеного кредитування для ВПО. Її реалізуватимуть за підтримки уряду Німеччини. Завдяки їй житлом буде забезпечено близько 680 родин вимушених переселенців під тривідсотковий кредит терміном до 20 років.

Ще одну програму втілюватимуть за підтримки президента Туреччини. Її спрямовано на забезпечення житлом кримських татар, змушених залишити історичну батьківщину після її окупації Російською Федерацією. Близько 500 родин зможуть отримати житло у спеціально збудованих для них спорудах у трьох містах України. Домовленості з реалізації програми досягнуто на найвищих рівнях.

Громади підтримують

Але зрозуміло, що програми із забезпечення переселенців житлом не можна успішно реалізовувати без підтримки місцевих влад. Громади мають змогу надавати преференції представникам окремих професій, аби ВПО підсилювали місцевий людський потенціал і були для них ресурсними.

Про досвід участі ОТГ в отриманні субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам розповів голова Первомайської громади Харківської області Микола Бакшеєв. Він зазначив, що очолювана ним громада поставилася до питання забезпечення переселенців житлом не як до проблеми, а як до можливості. Завдяки підтримці уряду Німеччини та Євросоюзу в Первомайському реалізовано програми соціально-гуманітарного спрямування. Наприклад, реновація школи, де більшість учнів — діти переселенців. А торік для родини ВПО, яка виховує семеро дітей, у місті придбали хорошу простору квартиру, в якій усім вистачить місця для комфортного мешкання.

Громада бере участь і в поточному проєкті. На цей рік фінансування від держави вже отримали і мають у місцевому бюджеті близько 170 тисяч гривень для його реалізації.

«Із більшістю переселенців у нашій громаді знайомий особисто. Думаю, що молодь, яка знайшла у Первомайському собі роботу і прожила в цій громаді понад шість років, уже не має планів повертатися на територію, з якої колись була змушена виїхати. І хоч надане їм житло залишається у власності громади і перебування в ньому щороку слід подовжувати, це не становить надвеликої перестороги для тих, кому вдалося успішно інтегруватися. А таких у нас більшість», — наголосив Микола Бакшеєв.

Заступниця селищного голови з питань діяльності виконавчих органів Іларіонівської громади Дніпропетровської області Лідія Денисенко розповіла, що ще 2015 року ПРООН допомогла місцевій громаді відремонтувати приміщення колишньої лікарні, й там оселилися вісім родин переселенців. Щоправда, проєкт закінчився, а у громади, на жаль, не було власних коштів на продовження цієї доброї справи. Та нині, проаналізувавши місцевий вторинний ринок житла і залучивши з бюджету громади 100 тисяч гривень власних коштів, планують допомогти із житлом висококваліфікованій медсестрі місцевої амбулаторії. У неї двоє дітей, вона потребує поліпшення житлових умов. Втрачати такого фахівця громада не хоче. Тож є сподівання, що завдяки спільній плідній спів­праці держави та місцевої громади все вдасться.

Приклад для наслідування

Виконавчий директор Асоціації сільських, селищних рад та об’єднаних громад Наталія Ключник зазначила, що на початку масового внутрішнього переміщення українців, приблизно 2016 року, місцева влада змушена була вирішувати питання їхнього поселення і розміщення дуже терміново. Тож використовували будинки, мешканці яких тимчасово виїхали, спадщину від родичів, де ніхто не жив, тощо. Переселенці намагалися облаштувати там побут і родинний осередок. Проте навіть проживши в таких оселях по кілька років, часто врешті залишали їх і їхали далі Україною у пошуках кращої долі.

На запитання працівників асоціації, які ставили переселенцям з різних регіонів, чому так чинять, нерідко чули відповіді, що, наприклад, все своє попереднє до переміщення життя родина прожила в місті й за кілька років так і не призвичаїлася до сільського побуту. Чули й про недостатність соціальних і побутових послуг, дитячих садочків, шкіл і вишів для дітей, які підростають. Та найголовніше, на чому вони наголошували, — часто в місцях компактного проживання переселенців для них немає роботи, надто за фахом.

Спільно із громадською організацією «Конгрес сходу України» та іншими партнерами з бізнесу асоціація створила проєкт «Свій дім власноруч». Він базувався на потребах місцевого самоврядування, якому важливо було посилити людський капітал у громадах. Вони сподівалися, що в родинах людей, які до них переселяються, будуть лікарі або вчителі, соціальні працівники, яких не вистачає саме цій громаді. А переселенці казали, що їм потрібен не лише дах над головою, а й комфортні умови для проживання, розвинена інфраструктура. Та найголовніше — потрібна робота, бажано відповідно до кваліфікації та з гідною оплатою.

Залучивши тоді небайдужих, активістів та архітекторів, створили можливості для ВПО збудувати житло за власним проєктом власноруч. Було розроблено кілька сучасних енергоефективних за євростандартами будинків. І коштували вони не дуже дорого, під силу переселенцям, щоб сплатити половину витрат і власноруч долучитися до будівництва. Далі шукали земельні ділянки, де ці будинки можна було розмістити з огляду на кількість людей у родині, побажання майбутніх мешканців, їхні вподобання й те, чим вони планують займатися.

Застосовували досвід Європи, коли в невеликому будинку для однієї родини на першому поверсі часто будували приміщення, де можна було розмістити приватний бізнес: затишну кав’ярню, невеличку перукарню чи салон краси, студію художника або навіть майстерню столяра чи з ремонту побутової техніки тощо. Тож це було не лише місце мешкання, а й одразу місце для бізнесу. І дуже добре, якщо це бізнес із надання тих послуг, яких не вистачає у конкретній громаді, особливо на селі. Такий бізнес може бути сімейним, можна створити нові робочі місця для тих, хто живе поруч. А громаді дає прибуток у вигляді податків.

Для реалізації цього проєкту, за словами Наталії Ключник, підібрали близько 30 кейсів франшизи, для переселенців проводили навчання і надавали допомогу на відкриття бізнесу. Цей досвід дуже добре працює нині на Івано-Франківщині, де двоє братів-переселенців створили контактну ферму з розведення породистих кіз. Місцева громада прийняла їх дуже приязно, тож робота триває і ферма розвивається.

«І таке прийняття місцевою громадою було дуже важливим. Адже усі ми українці, проте кожен регіон має особливості, звичаї, культуру, цінності. Тому актуально, щоб колишні переселенці із часом почувалися в цих громадах як удома. А найліпше об’єднує спільна робота на користь усім», — наголосила вона.

На Київщині ВПО, які входили до «Конгресу сходу України», а їх там було понад 14 тисяч, розробили проєкт котеджного містечка для висококваліфікованих фахівців, як могли б працювати в місті, а жити в екологічно чистих умовах. Але тоді вони не мали допомоги від держави. Нині ж з допомогою від держави та європартнерів таких проєктів може стати значно більше, і вони можуть бути ще успішнішими.

Долучитися можна у будь-який час

Начальник відділу з питань формування та реалізації житлової політики департаменту соціально-гуманітарної політики та внутрішньо переміщених осіб Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Максим Алексєєнко-Лемовський уточнив, що здійснюють проєкт цього року завдяки змінам, внесеним до Порядку надання тимчасового житла (постанова КМУ № 82).

Упродовж квітня — травня цього року проведено семінари для представників 450 територіальних громад з усіх областей. Учасники мали нагоду ознайомитися з порядком та умовами надання субвенції з державного бюджету, розглянути порядок створення фонду тимчасового житла та його надання в користування внутрішньо переміщеним особам, порядок придбання помешкань на вторинному ринку.

За підсумками семінарів частина громад підготувала документи і звернулася для отримання субвенції. 31 травня 2021 року вони ці гроші отримали, тож можуть підбирати належне житло.

Він наголосив, що будь-яка громада може долучитися до програми. Обмежень у часі немає, лише в коштах, наданих з держбюджету, а це 125 мільйонів гривень, запланованих на нинішній рік. Поки що міністерство отримало близько 100 пропозицій на загальну суму майже 200 мільйонів гривень. Тож є сподівання, що працюватиме програма і наступного року.

Поняття «належний рівень проживання» для переселенців не обмежується тим, чи є в помешканні світло, вода і міцний дах, що захистить від дощу і снігу. Дуже важливий доступ до різних сервісів, послуг та інфраструктури, а ще до робочих місць з належною кваліфікацією та гідною зарплатою.

Але й самі ВПО мають стати активними учасниками такого процесу. Тобто це має бути не історія споживацтва, а історія активного руху й докладання зусиль. А держава, громадський рух та міжнародні партнери з досвідом їх обов’язково в цьому підтримають.



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua