У столиці плакала літня жінка-двірник. Механічно гребла сміття, зрошуючи його сльозами.
— Що ж це за люди такі?! — сама до себе промовляла (бо чути її ніхто не хотів). — Навіть тварини там, де живуть, не гадять. А тут…
Захлинулась гіркими. Зупинилась витерти обличчя.
… А тут був жах. Під вікнами дев’ятиповерхівки на зеленій траві сірів килим недопалків. Щоранку двірник їх прибирає. Однак мешканці квартир дружно жбурляють у вікна відходи власного безкультур’я.
— І так не один рік, — розповідала двірник. — Хоч скільки просила припинити викидати у кватирки сміття — не реагують. Тільки й кажуть, що моя справа — прибирати. А що залишається? Якщо не визбираю недопалків, начальство оштрафує…
Звертатись до совісті мешканців квартир, які викидають у вікна сміття, — марна справа. Її у них немає. Як і в тих, хто на всю ніч вмикає сигналізацію в легковиках, які стоять під вікнами, хто курить у під’їздах і т. ін. Прикладів, коли одні люди не зважають на інших, на жаль, стає дедалі більше. Тенденція до їх зростання, мабуть, обумовлена зниженим рівнем моральних потреб людини, який нам активно нав’язують останніми роками. Кумирами стали гроші, пиво, машини. За будь-яку ціну. Звідси — аморальність, цинізм, ігнорування духовних цінностей. Вседозволеність і безкарність породжує відповідну життєву філософію порушників норм моралі. В її основі зверхність, ігнорування прав інших. Простий приклад: розганяючи перехожих, тротуаром до кіоска, який стоїть у недозволеному місці, на авто під’їздить по цигарки молодик.
— Я не в селі живу! — гордо відповідає на обурення пішоходів. — Де хочу, там їду…
Так, живе не в селі. Але й киянином не став. Чи не про таких кажуть: «Пусти свиню під стіл, вона й на стіл залізе». До речі, в селі його швидко поставили б на місце. А ось у столиці таким рай. Подібні хизуються статками, а насправді стали духовними каліками і хочуть жити за рахунок суспільства, не віддаючи йому нічого взамін. Власне «я» для них — над усе.
Таких стає дедалі більше. Підростає покоління, батьки якого уже випробували і освоїли принцип: «Якщо ти не мисливець, то – жертва». От і топчуть усе і всіх.
На жаль, держава цьому не протидіє. Верхи, які говорять одне, а роблять інше і живуть лише для себе, показують негативний приклад. На закони, які мали б сприяти закріпленню норм моралі, не зважають ні ті, хто їх приймає, ні ті, що мають контролювати виконання. Скажімо, закон, який забороняє куріння в громадських місцях. Хто його дотримується? Ви бачили хоча б одного дільничного міліції – опера, який з метою профілактики з’ясував, хто курить у під’їздах? Страж порядку до цього не опуститься. Йому куди цікавіше пройтись базаром…
Плакала столична жінка-двірник. Від безсилля, несправедливості, наруги над людською гідністю. Її сльози – то докір всій виховній системі держави, яка не займається формуванням здорового світогляду громадян. Потерпає від цього не лише скривджений і ображений двірник, а вся країна. Бо велике починається з малого. І якщо не протидіяти тим, хто викидає людям на голови недопалки з вікон, всі ми можемо потонути у смітті нахабства, цинізму і безкультур’я.
Всепогодні кліщі, які п’ють соки аморальною поведінкою, можуть обезкровити державу.