SOS
Славнозвісне родовище у Закарпатті може перестати служити людям
Голубинське родовище мінеральних вод уперше згадується в 1775 році. В наступному столітті воно стало добре відомим. З багатьох країн приїжджали люди із захворюваннями шлункового тракту, жовчних і верхніх дихальних шляхів. Отримували зцілення хворі на цукровий діабет, нирки та сечовий міхур, легені. У путівнику ще 1914 року вказувалося: вода «дієва при недугах шлунка, підвищеній кислотності, печії, успішно використовується при хронічних катарах носоглотки, гортані, бронхів. Призначається хворим з пороками серця та астматикам. Корисна при гепатитах. Є прекрасним тонізуючим напоєм».
«Лужанську» відзначали на міжнародних виставках у Будапешті (1842, 1882, 1884), Парижі (1855), Відні (1866, 1873, 1884), Кошицях (1880, 1883)… У двадцятому столітті навколо цього джерела сформувався курорт з потужною інфраструктурою, який отримав назву Голубине.
Попит на «Лужанську» в Україні й за її межами (вода експортується) зростає, і в цьому немає нічого дивного. Подив викликає інше: як за такої зростаючої потреби в цілющій водичці люди влаштували їй… війну. Хоч ведеться без пострілів і крові, але її наслідки передбачувані, як і можлива жертва — цілюща мінеральна вода.
На охоронних землях Голубинського родовища виростає мережа супербудинків. Фото автора
Різні зони — один підхід
— Для родовища розроблено зональність санітарної охорони. Перша зона передбачає виділення площі з відповідною огорожею, де мінеральні води виводяться безпосередньо на поверхню. Встановлюється вона, як правило, в радіусі 50 метрів від свердловини, — розповів начальник служби гідрогеологічної режимно-експлуатаційної станції Бейло Фекийшгазі. — Тут заборонено будь-яке будівництво та перебування людей, що не мають відношення до обслуговування свердловини. У другій зоні не дозволяється жоден вид господарської діяльності, який може зашкодити родовищу, вплинути на його запаси, якість тощо. Третя зона — це територія, де розвиток інфраструктури й експлуатація інших ресурсів не повинні завдавати шкоди ні надрам, ні тим природним компонентам, які прямо чи опосередковано впливають на умови формування мінвод.
Однією з умов ліцензії, яка видана санаторію «Квітка полонини» на користування надрами, є розробка й винесення зон санітарної охорони та гірничого відводу в натуру. На виконання цієї умови оздоровниця замовила розробку зон у спеціалізованої організації «Укргеокаптажмінвод». Опісля проект зон санітарної охорони та гірничого відводу був погоджений із відповідними інстанціями і пройшов експертизу. Площа гірничого відводу (та, на якій формується мінеральна вода) дорівнювала 11,7 гектара. Ця площа визначається не бажанням органу місцевого самоврядування чи окремих осіб, її визначає сама природа. Відтак спеціалісти її розміри лише констатують.
Хоч спеціалісти рекомендували встановити понад 11-гектарну площу гірничого відводу, рішенням сесії Солочинської сільської ради її обсяг зменшено до 0,16 гектара — в межах першої санітарно-охоронної зони.
До речі, організація «Укргеокаптажмінвод» розробляла зони санітарної охорони й гірничих відводів для всіх оздоровниць. Жодних заперечень з боку інших самоврядних органів не було, крім Солочинської сільради. Її вигулькнуло, немовби на замовлення.
За дозволом далеко не ходили
У 1992 році землі в межах другої охоронної зони, що в урочищі Біласовиця, розпаювали й віддали у власність колишнім колгоспникам. Сільські депутати змінили й цільове призначення землі: із сільськогосподарського під будівництво.
Але така зміна, за словами головного лікаря «Квітки полонини» Павла Ганинця, передбачає й певні погодження. Серед інстанцій, з якими власники наділів повинні погодити будівельні плани, — державні служби, зокрема екологічна та охорони праці, Закарпатська геологорозвідувальна експедиція, райсанепідемстанція. Оскільки цього не зробили, то зміну цільового призначення землі законною назвати не можна.
Навіть у разі дотримання всіх вимог зміни цільового призначення землі не достатньо, щоб будівництво було легітимним. Ділянки залягання корисних копалин передавати у приватну власність заборонено Земельним кодексом!
І все-таки нова вулиця, санкціонована Солочинською сільрадою у зоні санітарної охорони Голубинського родовища, зводиться! Зігноровано заборону на будівництво, накладену «Держпромгірнаглядом» ще в 2002 році.
Лист до Президента
А запас міцності родовища тим часом іде на спад. Від 1971 року обсяги видобування мінеральної води на тій його частині, що розміщена на правому березі ріки Пінія, зменшилися майже вдвічі — з 230 до 126 кубометрів на добу. На лівобережній частині видобування скоротилося не так відчутно — з 100 до 86 кубометрів.
Група авторитетних громадських діячів, лідерів природоохоронних організацій Закарпаття, визнаних експертів у цій сфері, звернулася з відкритим листом до Президента України Віктора Януковича. Стурбованість закарпатців подальшою долею Голубинського родовища цілком зрозуміла.
У Закарпатській області, зазначається у листі, міститься понад 60% запасів мінеральних вод України, а вуглекислих мінеральних — 99%. За своїми властивостями «Лужанська», яка не має аналогів в Україні, прирівнюється до всесвітньо відомої «Боржомі». …І ось за 20 років незалежності України нависла смертельна небезпека над родовищами мінвод, особливо Голубинським. На землі, в надрах якої формується цілюща мінеральна вода, почалося масове будівництво без відповідних дозволів і погоджень. Хаотична забудова призвела до того, що запаси мінеральної води вже зменшилися на 40% та втрачається її якість.
У листі наводяться приклади грубого порушення посадовими особами природоохоронного законодавства. Вони демонструють бездіяльність або неефективні дії правоохоронних органів Свалявського району, свідчать про неврахування інтересів місцевих жителів. Більшість власників наділів не є мешканцями села, а проживають у Сваляві, Ужгороді, багато хто у Києві. Вони свідомо гальмували і гальмують розв’язання цієї проблеми.
Суди програли
Сільська влада у 2000 році «офіційно відкрила» в урочищі Біласовиця цілу вулицю. Вона зведена лише частково, бо втрутилася прокуратура Свалявського району, почалися суди.
Довелося бачити ці будинки! Їх не більше 35, зате які! Один чотириповерховий чого вартий: у ньому можуть проживати з півсотні людей, маючи зручності шикарного готелю. Інший із двох, що поряд, уже давно готовий, і безпосередньо промовляє про своє призначення його назвою — «Меліса». Запитання, чи ці споруди призначаються для проживання однієї сім’ї, чи мають обслуговувати потоки рекреантів, із першого ж погляду на ці велетні знімається. «Меліса» уже стала навіть об’єктом торгівлі, про що свідчить вивіска «Продається».
Котеджі в зоні суворого охоронного режиму — нонсенс. У сільського голови Магдалини Туряниці є пояснення.
— Прокуратура неправомірно опротестувала будівництво, — розповідала Магдалина Іллівна. — Ми людям не заборонимо будуватися в урочищі Біласовиця! Мають право, воно документально підтверджене!
Чіткої відповіді на запитання, на якій підставі відбулася зміна цільового призначення охоронної землі в зоні родовища, в органі місцевого самоврядування не мають. Очевидно, через це й програли суди. Біда лише, що виконавча служба досі не спромоглася впровадити судові рішення.
Загроза реальна
З першого ж погляду видно, що місцевість ця заболочена. Недарма про неї кажуть: мочар. Власники будівель починають із того, що осушують свої ділянки. У разі зневоднення верхніх шарів грунту чи не така ж доля очікує на нижні, а з ними — і запаси мінералки?!
«Газоносне золото» залягає близько до поверхні, тож його запаси вразливі. Потужність підруслових і міжпластових горизонтів не перевищує 2–6 метрів, глибина залягання дзеркала води — якихось 0,2–2,5 метра, перебуває в прямій залежності від кількості опадів.
Врахувавши вплив стічних вод із новобудов, можна припустити: свердловини видаватимуть на-горa не лікувальну, а… не придатну для вживання воду. Про це попереджають висновки Українського державного геологорозвідувального інституту, державної організації «Західна територіальна інспекція державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр», гідрогеологічного підприємства «Укргеокаптажмінвод», Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, міжвідомчої урядової комісії, яка свого часу за дорученням Миколи Азарова вивчала ситуацію з Голубинським родовищем, інших спеціалізованих установ і організацій.
Фахівці впевнені: якщо не робити рішучих кроків для порятунку родовища, зміліють не лише його запаси. Буде втрачена потужна інфраструктура, створена на базі Голубинського родовища. Держава не дорахується значних надходжень у бюджет.
Що робити?
Щороку підприємства, які використовують мінеральну воду родовища, переказують до бюджету мільйони гривень. Понад 40% усіх находжень до бюджету Свалявського району — від санаторних закладів і заводів з розливу мінеральних вод! Цей показник можна і нарощувати, але якщо запаси родовища зменшуватимуться, про додаткові надходження до держскарбниці слід забути.
За маскою приватних осель в урочищі Біласовиця приховують… підприємницьку діяльність. Якщо санаторії діють офіційно і справно сплачують податки, то цього годі чекати від пансіонатів-«привидів». Під прикриттям приватного будинку іноді по півсотні й більше відпочивальників. Інтереси кількох горе-підприємців не зіставні з вигодами від ефективного зміцнення здоров’я мільйонів громадян України й інших держав, що відбувається в офіційних оздоровницях.
Варто дати змогу тим із них, які тут давно і успішно функціонують, прозоро оздоровлювати мільйони громадян. І родовище служитиме людям довго, якщо йому не шкодити.