"А можна, я до вас ще приходитиму? - спитав Іванко. - Бо мені у вас сподобалося". Він гостював у моєї подруги з батьком - її племінником, і з мамою. Йому три з половиною, на рік старший від Ганниних онуків-двійнят. Назар і Нестор чи не щодня просять показати улюблені мультики, укільканадцяте кожен. А як забажали різдвяну вертепну Козу, вподобану в теленовинах, то дружно ридали, не розуміючи, чому неможливо побачити її знову. А як їм поясниш?
Іванко багато чого пояснив Ганні сам. Тільки-но гості переступили поріг, поцікавилася, які іграшки запропонувати малому для забави, і почула щось дивне: "Ви йому краще дайте хімію". Коли принесла в кухню зі шкафчика у ванній три десятки різноманітних засобів для гігієни в оселі, хлоп'я одразу кинулося до одного, із позначкою "Новинка": "Ого, що у вас є! Це ду-у-же хороший! Купиш мені такий, татку?" Провів пальчиком по пластмасових пляшках, ніби читаючи вголос: "Дітям брати не дозволяється!" і додав: "А мені можна".
Далі, оголошуючи назви, коментував кожну місткість: з якої мити посуд, з якої полоскати, що для того, щоб скло блищало. "Оця, - вказав, - видаляє жир із каструль і сковорідок, від цієї руки не болітимуть, бо вона з бальзамом. Та ви складайте тарілки в машину (кивнув на посудомийку, яку Ганна так і не вмикала 7 років, відколи купила), вона уб'є всі мікроби. Цим килими будете чистити, а отой - для пральної машини, щоб не було плям". Зазначав переваги засобу певної фірми, представленого кількома: "Цей найкращий". Охопив увагою увесь Ганнин арсенал побутової хімії та косметичну колекцію.
"А тепер постав усе на місце", - сказав Іванку тато. Хлопчик у відповідь попросив: "Покажи мені, де в них ванна і туалет". Ганну шокувало: доки вона розмовляла з Іванковими батьками, малий залишив біля них лише те, що стосувалося тарілок, склянок, каструль, раковини, електричної плити, навіть з рідкого мила виокремив спеціальне для кухні. А все інше порозносив теж за призначенням: до туалету - все для унітазу, у ванну - шампуні, гелі, лаки для волосся... За цей час племінник з дружиною розповіли, що Іванко завжди біля мами, коли вона пере, сам запихає білизну до машини і потім виймає її, нагадує, що, коли і куди в неї вливати і всипати. Його найулюбленіше заняття - ходити з ними по супермаркету, вибирати пральні порошки й мийні засоби (особливо новинки) й складати у візок.
Одного вечора батько повернувся з роботи, а хлоп'я вже з порога до нього: "Ти приніс (назвав плямовивідник)?" Той зненацька кивнув, лише за мить згадавши, що забув про синове прохання. Щоб якось залагодити обставину, налили з дружиною води у пляшку з-під такої ж рідини, видавши її за тільки-но куплену. Малий уважно подивився на неї та й каже: "У нас є точно така, тільки порожня". І почав її скрізь шукати. Тож довелося зізнатися йому в обмані...
Іванко не вміє читати, але все написане на цікавому для нього крамі, знає напам'ять. Він феноменально здібний учень дуже нахабної всюдисущої школи - телевізійної реклами, загадка лише в тому, чому з її багатогалузевого різноманіття свідомість хлопчика заполонили саме побутова хімія й косметологія. Як надовго? Хтозна. Але найпечальніше запитання щодо іншого: чому так мало на телеекранах України казок і дитячих передач та фільмів, що не вони захоплюють і розвивають інтелект малечі, майбутнього української нації, а програмують в ньому чиїсь комерційні та ще бозна-які інтереси й замисли?