Тамара ЯЦЕНКО, актриса
"І годі вже тривожних дум, із серця геть печаль і сум!" -співає донья Маргарита голосом Тамари Яценко у спектаклі "Севільські заручини", що йде у Київському академічному Молодому театрі. Я дивилася на приму театру і була вражена надзвичайною акторською грою. І гротеск, і бісики в очах, а яка мелодійна мова!.. "Невже народна артистка й у житті така сама?" - майнула думка.
- Кажуть ви - Проня Прокопівна N 2, мовляв, першою була Криницина. Але читала, що найкраще розкрилися у ролі Свині в "Звичайній історії". Тож хто ви насправді?
- І не Проня, і не Свиня, і не мадам Олександра, абсолютно! Я - Тамара Яценко, яка вміє перевтілюватися в різні образи. Бог дав мені це вміння, коли треба виходити на сцену. Ну, Проня... Ну, зіграла понад 600 разів... Це я від скромності так кажу - 700 вистав було точно! А якби треба було, то й тисячу зіграла б. Після Кринициної- так, Проня N 2. Від амплуа комедійної акторки я відійшла одразу. "Шаланда в морі" Яновського. Що може бути драматичніше? Половчиха стояла на березі моря, чекала шхуну з чоловіком і не дочекалася... Коли йшла до Молодого театру, читала цю річ і монолог Проні. Головний режисер заплакав двічі: від того, що я комедійна і від того, що драматична. А "смішне" амплуа мені приліплюють, я не актриса однієї ролі. "Ігри замку Ельсінор": Елізабет там дуже драматична, можна сказати трагедійна! Ніна Садур в "Чудній бабі" - також. Кожна роль такою виходила. В тій же Проні у нас так вибудувано, що в кінці всі чомусь плачуть. Я балувалася у "Довгоносиках", хоч і не знаю, правильно зробила чи ні... Там я - клоунада... Режисери-професіонали розуміють: якщо актриса блискуче виконує якусь роль - це не означає, що вона іншу не буде так само виконувати. Один відверто мені сказав: "Якби тебе в театрі не побачив у драматичній ролі, в кіно не взяв би після "Довгоносиків". Я - актриса різнопланова! Це вже доведено, і ролі всі у мене протилежні. Єдине - на сцені не граю себе. Оце точно!
- Вас чомусь не видно на модних тусовках. Уявляєте, Яценко - світська левиця?
- А що це таке? Якби мені не було там так сумно (сміється), можливо, і ходила б. Набагато веселіше грати вистави. Моя тусовка - просто вийти серед люди. На той же базар, найближчий від мене на Героїв Дніпра. Це і прогулянка на свіжому повітрі, й спілкування. На тусовці хіба скажуть, яка ти актриса? А на базарі люди що думають, оте й говорять. І там стільки начуєшся добра, що душу гріє. Я тусовок не люблю - це фальш, величезна фальш. Ті люди вважають себе великими зірками, а як народ - це?.. Я спокійно їжджу в метро, а хай спробують деякі! Інколи, дуже рідко, буваю на фестивалях... Колись навіть по червоній доріжці пройшлася. Проте втекла звідти, коли побачила черги до столів з канапками. Я хочу бути вільною людиною, не люблю рамки.
Напевно, почуваєтеся комфортно на самоті?
- Не виходить бути самій. Єдине - влітку усамітнююсь у батьківській хаті в Горенці за Пуща-Водицею. Там у мене брат із сім'єю, племінники! Басейн, земля, деревця! Ніхто не чіпає, усі люблять - я там щаслива. А минулого року відпочивала в Кацивелі. Ну що скажу? Все прекрасно, море... Але ж під наглядом весь час! Росіяни, думала, не будуть пізнавати. Куди там? Впізнали, почали підходити. А друзів у мене небагато - чисті, дуже порядні, особливі. Зі мною не люблять дружити люди з негативною енергетикою - на нерви дію їм своєю життєвою позицією.
- Та ви філософ! А є книжки, за якими Яценко формувалася як особистість?
- Шопенгауер найближчий мені філософ. Головна його ідея -насамперед тільки на себе розраховувати і ніколи на когось. Тоді не буде страшно. І дітей виростиш сам, і все зможеш незалежно від того, який буде чоловік - кине чи ні. Щастя ж не означає заміжжя. Щастя - це коли ти задоволений життям, собою. Тільки я говорю про розумне задоволення, а не ідеалістичне: не те, коли ти сам собі король, нарцис, життєрадісний рахіт. Читати люблю, коли вільна, щоб нічого наді мною не висіло. І Чехова обожнюю - перечитую по сто разів і оповідання, й п'єси. Зощенка також. Нещодавно захотілося його "Аристократку" прочитати. Сподобалося - вивчила. Так вийшло, що не дарма. Влітку у театрі організували концерт для бухгалтерів, там і виступила з монологом.
- Яке хобі у Проні Прокопівни? В'яжете чи, можливо, шиєте?
- Ні, ні, ні - ніколи! Хоча я це вміла і любила. Бабуся була народною майстринею, вишивала, мама гачком в'язала... Спробувала і я - одразу почало виходити. Але все-таки вважаю це марнуванням часу. Мені краще щось вивчити, почитати. У 20 якось пішла на курси крою та шиття. А за кілька занять втратила терпіння - монотонність мене губить! Хоча пройшла всі шви, зберігаю їх в альбомі. Пам'ятаю, як сьогодні: брат пішов десь гуляти на Різдво і прибіг із розірваною дублянкою - попросив зашити. Після довгих вмовлянь все-таки погодилася, хоча і розуміла - на свято не можна цього робити. Зробила такий шовчик, що майже не підкопаєшся. А через деякий час підійшла до гаража, щоб вивести мотоцикл (тоді ще полюбляла поганяти) - несподівано падає на мене залізна пластина, спочатку на спину, потім на ногу. Такий точно шовчик по розміру, який я зашивала на дублянці, викарбувався на правій нозі. Після цього вже ніхто не міг мене примусити шити на свято. У неділю не перу і не в'яжу, а тим паче не шию - не можна, не треба. От їсти готувати - будь ласка! І що-що, а це люблю. Тільки не наспіх, а коли можна розслабитися. Тоді їжа смачною виходить. У мене все з витребеньками. І рецепти видумую на ходу, особливо салати. Днями захотілося морепродуктів - у холодильнику знайшла мідії, кальмари - зготувала смачненьку страву, хоча поєднувала, як на перший погляд здається, несумісне, а вийшло смачно. До речі, основний інгредієнт у мене - перепелині яйця. Навіть майонез на них роблю. Люблю працювати на городі, але без фанатизму. Коли людина примушує себе закінчити грядку і падає на землю - ненавиджу цього. Я взагалі фанатизму не люблю ніде! Ні в вірі, ні в праці.
- А з яким мультиплікаційним героєм себе асоціюєте? Можливо, Фрекен Бок у норвезькому фільмі "Карлсон, який живе на даху", що заговорила вашим голосом?
- З нею ми кардинально різнимося. Ну з ким? З якоюсь доброю чарівницею. Раніше в театрі у казці "Попелюшка" я мачуху зіграла - але це все протилежне. А перша моя роль у кіно -принцеса, яка хоче вийти заміж, у фільмі "Острів навпіл". Її знімав випускник театрального інституту режисерського факультету, сирієць. На цю роль затвердив одразу. А після того він поїхав до себе в Сирію і забрав цей фільм. Уже потім дізналася, що "Острів навпіл" був перекладений і пройшов на великих екранах. Виявляється, я там була дуже популярною принцесою. До речі, цей сирієць став міністром культури. Інколи мене питають, чи хочу я зіграти принцесу. Навіщо мені грати принцес, якщо я граю королев! У мене всі ролі царські - та ж Свиня... Вона перетворюється в янгола. І не Свиня моя, а філософія її.
- Чи вмієте грати на гармоні, як тато?
- Граю на всіх інструментах, на яких скажуть. По-перше, я закінчила музичну студію з класу скрипки. Це означає, що й піаніно, й акордеоном володію. Головне, аби слух був. На віолончелі ще не пробувала, але, думаю, якщо попросять, зіграю залюбки. Якось грала виставу Куліша "Загинув гуска". Там змальовувався революційний час, коли люди не знали, на якого бога молитися. Якщо йдуть білі, портрет царя вивішують, а якщо червоні - прапорами махають. Раптом народилася на прогоні постановки творча ідея: навіщо ж прапорами, дозвольте сюрприз зробити. Але режисеру не сказала який. Зробила справжню гармошку. І от картина: стукіт, усі думають, що прийшли червоні, а я витягаю інструмент, сідаю та співаю: "Вихри враждебные веют!" Це було вагоміше від прапорів, повірте. Так зробила й на прем'єрі. Цей спектакль дивилися син і онук Куліша - вони спеціально приїхали із Філадельфії, зняли все на камеру. А ще я зіграла у фільмі "Завтра буде завтра" наглядачку у в'язниці. А опісля цей самий сценарист Тетяна Гнедаш написала для мене роль Нюри, управительки будинку в олігарха, у фільмі "Підступи кохання" лише за умови, що навчуся грати на балалайці. За півтора заняття опанувала і цей інструмент.
- Дайте пораду, як стати людиною-антидепресантом?
- Розуміти життя: воно або навчить, або зажене в кут. Ні з ким не боротися, крім себе. Я просто не допускаю негативних думок. Інколи людину потрібно струхнути, жорстко поговорити. Зрозуміла це після смерті мами завдяки брату. А от до кінця ще не навчилася відсіювати людей, котрі не проти покористуватися моєю енергією. Відчувають, що я донор, і жаліються... У мене індикатор - серце - починає боліти. Так от, хоч із цим боротися і не навчилася, проте з собою вже можу. Просто відганяю погані думки. Треба за хороше триматися. Хоча тебе морально і побили, все одно негатив у бік слід відкидати - допомагають медитації. І слід просто розуміти людей - тоді вони рідніші. Їх навіть починаєш любити, а яке ставлення до тебе, вже немає значення. В житті негатив треба прощати, найперше, не судити нікого, бо ми не судді. Я допускала помилки - казала, можливо, неприємну правду, виходить, суддею виступала. Але ж в акторів суддя вагоміший за мене - їхній глядач.
ДОСЬЄ "УК"
Тамара ЯЦЕНКО. Народилася 19 серпня 1955 року у селі Горенка на Київщині. Народна артистка України (1992). Закінчила театральну студію при Київському Українському академічному драматичному театрі ім. І. Франка (1975). Московський державний інститут театрального мистецтва ім. Луначарського (1990). Актриса Київського академічного Молодого театру (1980). Понині його прима. Зіграла 700 разів Проню Прокопівну у виставі "За двома зайцями" (з 1980). Брала участь у гумористичних телешоу "Довгоносики", "Мамаду".