«Тож недарма прожив я на землі, бо віддавав сповна їй сили, своє тепло, наснагу всю, любов незгасну — до краплини», — так підбив підсумки своєї діяльності Василь Корчемний в одному з власних віршів. Василю Григоровичу виповнилося б 90. Але вже шостий рік немає його серед нас. Зате пам’ять про нього палає яскраво. 

У Тернопільському обласному краєзнавчому музеї до ювілею уславленого вченого садівника-дендролога підготували виставку. Заходи відбувалися й у Хоросткові, де є кімната-музей Василя Корчемного. Незабаром у місті, в якому він прожив і пропрацював 62 роки, з’явиться вулиця його імені. А ось його зелений пам’ятник — дендрологічний парк нині занепадає. Тішить душу, що Хоростківська територіальна громада не хоче пасивно спостерігати за цим і прагне, аби його взяти на баланс і відродити.  

Маестро приручив навіть релікти

З Василем Корчемним я познайомився 1993 року. Свою першу  передачу на Тернопільському телебаченні, де тоді працював, підготував саме про Хоростківський дендропарк. Була тепла весна, й саме розцвіли рододендрони. Для Василя Григоровича була невимовна радість, що вони буйно заквітли, для мене ж — щастя вперше побачити таку красу. Тоді дізнався, що ще 1972 року Василь Корчемний перший на Поділлі розпочав роботу з присто-сування до нових умов цих красивих рослин. Він випробував майже сотню різних видів, форм, гібридів рододендронів і створив унікальну колекцію. 

Зізнаюся, ця зустріч з видатним ученим садівником-дендрологом дала поштовх моєму власному захопленню вирощувати різні малопоширені дерева, кущі, квіти. Іноді консультувався з цього приводу з маестро флори. Нині на моєму подвір’ї росте й навесні тішить бутонами великих білосніжних квітів магнолія. Її маленький саджанець подарував мені Василь Григорович і сказав набратися терпіння аж на цілих вісімнадцять років, коли зможу побачити перші квіти на дереві. Так і сталося. Майже через два десятки років магнолія вперше зацвіла. Тепер вона теплий спогад про великого садівника, добру, щиру, доброзичливу людину, душа якої була наповнена красою та поезією.       

Праця, невтомність Василя Корчемного й справді залишили незгладимий слід і світлу пам’ять. 1972 року Василь Григорович заходився в місті Хоростків посадити дендропарк. Ще з дитинства любив слухати розповіді про таємниці дерев, загорівся бажанням посадити власний сад. Тож після закінчення семирічки в рідних Киселях Старокостянтинівського району на Хмельниччині Василь Корчемний вступив до Кам’янець-Подільської школи садівників, навчався у Житомирсь-кому сільськогосподарському технікумі на відділенні плодоовочівництва, а завершив навчання в Уманському сільськогосподарському інституті на садівничому факультеті. З дипломом садівника приїхав 1954 року у Хоростків, де став працювати на місцевій сільськогосподарській дослідній станції. На землях цієї станції під його керівництвом посадили 150 гектарів садів та ягідників. Заклали колекційні та маточні сади.

Із часом захопила Василя Григоровича й дендрологія. Загорівся створити дендропарк.  І взявся за роботу. Навів зв’язки з ботанічними садами й дендропарками Києва, Львова, Одеси, Сухумі, Тбілісі, Батумі, Риги, Владивостока, Ташкента. Звідти привозив насіння й саджанці. Їх і садив, сіяв на відведених 18 гектарах. Щоправда, вирощувати рослини, експериментувати з окремими з них — одна річ. Задум Василя Корчемного був більшим — створити пам’ятку садово-паркового мистецтва. А тут треба було виявити глибокий художній смак і багатство фантазії, аби створити затишні красиві алеї, посадити квітники, подбати про витонченість форми чагарників, розмістити альтанки, павільйони, водограї, басейни, водойми, скульптурні прикраси. 

І цього домігся. Спланував дендропарк у двох стилях: регулярному, або французькому, і ландшафтному, або англійському. 1983 року Хоростківський дендрологічний парк отримав статус державного.

Свого  часу цей парк відвідували численні делегації з різних областей та країн, відомі люди, серед яких артисти, письменники, науковці, державні та громадські діячі, священнослужителі. Багато з них охоче ділилися власними враженнями від побаченого у книзі відгуків. Академік Костянтин Ситник записав: «Кожен з нас бачив чимало шедеврів садово-парково-го мистецтва. Але щоб за десять років одна людина з небагатьма помічниками створила таке чудо — такого ще не бачили».

І справді, парк Корчемного свого часу був королівством дендрофлори. Майже 2 тисячі видів,  різновидів і форм рідкісних дерев, чагарників, трав’янистих рослин ростуть тут. Зокрема релікти третинного періоду: ліродендрон (тюльпанове дерево), тис ягідний, метасеквоя, інші. Василеві Григоровичу вда-лося роздобути й випестити предка рослинного світу — гінкго дволопатеве. Безперечно, виростив королеву садів магнолію (майже 20 різних видів і форм). Заклав магнолієвий сад, десятки років займався інтродукцією й акліматизацією цього дерева-букета.  Піднялися в дендропарку ввись десятки видів ялин, кипарисовиків, ялівців, платанів, кали-ни, бука, липи, клена, дуба, самшитів. У теплу пору року милують око різнобарв’ям буз-ки, жасмини, чубушники, вейгели, деревоподібні півонії, барбариси.

Василь Корчемний дбайливо, з любов’ю не лише вирощував, облаштовував дендропарк. Він заснував у Хоросткові музей природи, зібрав багато робіт художників, сам писав картини, подбав про кілька тисяч книжок для власної бібліотеки. Плекав, гранував красне слово. Написав і випустив у світ майже 30 книжок і бро-шур. Серед них «Дендрологічні скарби Тернопільщини», «В краю, де царство дендрофлори», «Зелені скарби Поділля», «Отчий край», «По-дільський храм екзотичної флори». Садівник-дендролог оспівував природу. У власних віршах стверджував, що людина перед Богом і природою, перед людьми й Батьківщиною завжди в боргу.

Громада готова дбати про дендропарк 

У боргу перед світлою пам’яттю Василя Корчемного нині залишаються ті, хто мав би належно дбати про його парки й добрі справи. Пригадую, як з болем він розповідав мені, що в 1990-х роках деякі місцеві господарники у меморіальному парку на честь сторіччя смерті Тараса Шевченка вирубали модрини. Це теж було дітище Василя Григоровича, він його садив. Коли взявся за створення дендрологічного парку, захопився створити колекцію цікавих тропічних і субтропічних рослин для закритого ґрунту і представити її у закритому просторі. Кажуть, зібрав понад 370 їхніх видів і форм. Розміщував цей зимовий сад у теплиці дослідної станції. Але теплицю захотіли орендувати, отже, на жаль, знищили всю цю унікальну колекцію. 

Я пам’ятник зелений
спорудив
З дерев, кущів, 
розмаяного квіття,
Стоятиме віки, 
шумітимуть завжди
Зелені крони й віття.

Автор цих поетичних рядків — Василь Корчемний. Чи стоятиме віки Хоростківський дендропарк, який він створив, питання радше риторичне. Фонтани, штучні водойми вже роками не ваблять тут срібно-блакитними водограями, хіба вражають сміттям. Водонапірну башту, яка живила їх водою, міська влада вирішила взяти у власне користування ще наприкінці 1990-х. Усе це засмучувало серце Василя Григоровича. Але тоді на це не зважав ніхто. 

Нині долею своєрідного зеленого музею просто неба перейнялася Хоростківська територіальна громада. Її очільник Степан Гладун каже, що дендропарк перебуває на балансі Національної академії аграрних наук України. Для його збереження й догляду останніми роками немає належного фінансування. Огорожу всю зняли, сторожів немає, не докладають жодних зусиль для омолодження зелених насаджень і поповнення їх новими рослинами. 

Переймається долею парку місцеве дослідне господарство «Подільське», для якого головна справа — вирощування зернових і зернобобових культур, соняшнику. 

«Багато дерев усохло, чимало з них зрізали. Є дерева, вражені хворобами, що потребують невідкладних профілактичних заходів, аби запобігти подальшому їх поширенню, — каже Степан Гладун і наводить інший приклад: минулими зимами не обтрушували снігу з туй, під вагою природних опадів рослини зігнулися. — Якщо порівняти стан дерев і чагарників за життя Василя Корчемного й тепер, то відсотків на сорок їх знищено або занедбано».

Пасивно спостерігати, як занепадає дендропарк, громада, звісно, не може.  Упродовж трьох років Хоростківська міська рада неодноразово зверталася до президента НААН України про передачу дендрологічного парку на баланс територіальної громади, але отримувала відмову. Надсилала листи навіть до вищого керівництва держави, народного депутата України. Поки що все без змін. Степан Гладун стверджує, що в громади є можливість обслуговувати дендропарк. Вона готова закласти кошти на його повноцінне утримання та відновлення, має потужне комунальне господарство, яке займалося б парковими справами.  

Насамкінець. Варто погодитися з Хоростківським міським головою, що дендропарк, який садив ентузіаст Василь Корчемний, слід зберегти для нинішнього й майбутніх поколінь. Колись стародавні римляни казали: похвально робити те, що годиться, а не те, що доз-волено. Василь Корчемний ціле життя й робив те, що годиться людям. До того ж годиться на віки.