ПОСТАТІ
Цьогоріч минає 200 років від дня народження одного з найзагадковіших галицьких літераторів, співзасновника «Руської трійці» Івана Вагилевича
Для своїх земляків Іван Вагилевич найперше був сином душпастиря отця Миколи і священиком. Звичайно, й до Ясеня доходили вістки про «нестійкі» погляди та метушливе життя панича. Поліція прислала його під нагляд родини до рідного села за «непевне вештання поміж людей» — так означили радикалізм його висловлювань у розмовах із селянами.
Повернення в Ясень
Свого земляка ясенська сільська громада не забула — зібрала кошти на пам’ятник з нагоди 100-річчя знаменитого альманаху «Русалки Дністрової». На скромній плиті написали: «отцям Вагилевичу, Шашкевичу і Головацькому». Таких пам’ятників тисячі на наших цвинтарях. Та цей засвідчив: Іван Вагилевич, син отця Миколи, якому через сина змінювали прихід на Болехівщину та Коломийщину, могилу якого теж ще досі не знайдено, повернувся в рідне село.
Завжди незримою пам’яттю про Івана Вагилевича, якій ніхто не міг ні завадити, ні її заборонити, був вихований душпастирями дух освіченості та поміркованості в жителів — хліборобів, стельмахів, дроворубів та теслів. Тут чи не вперше на Галичині ще позаминулого століття постали два хрести безкомпромісної боротьби з неробством та пияцтвом.
Нині село має 20 магазинів і кафе, але споювати народ заради одномоментної вигоди в бізнесі навіть нині підприємці не наважуються — пам’ятають, як у свій час тут горіла корчма. А тих, хто чесно заробляє виробництвом, на лісорозробках, спорудженні будинків, більше 55.
Нещодавно справжньою гордістю села стала сільська бібліотека, яка налічує понад 12,5 тисячі видань. Тут, у гірському віддаленому населеному пункті, відкрито й Інтернет-центр. Приміщення відремонтували своїми силами та на кошти сільради. З благодійного фонду Мелінди Гейтс одержали за перемогу в проекті «Бібліоміст» 4 комп’ютери. За словами завідувачки сільської книгозбірні Галини Ільків, мають близько двох десятків доволі рідкісних видань творів славного земляка та книжок про нього.
Засновники «Руської трійці» прагнули запровадити рідну мову в повсякденний ужиток інтелегенції. Фото з сайту central.ua
Історія життя без прикрас
Зрілі роки з 55-ти Івана Вагилевича — це пошуки істини, справедливості, помережані сумнівами і випробуваннями між різними духовними берегами. Першим душпастирем і засновником села Ясень разом з 12 знатними родинами, які привіз сюди польський гетьман Степан Жолкевський, понад чотири століття тому, був його пращур — отець Андрій зі сусідніх Берлогів. Скільки мав дітей та онуків, не досліджено. Та достеменно відомо: в нинішньому чотиритисячному Ясені майже третина мешканців — з цього кореня.
Головою сільради Ясеня не вперше обирають Володимира Михайловича Вагилевича. Він, учитель і юрист, доводиться Іванові Миколайовичу далеким родичем. Навіть у сусідньому Небилові сільську громаду очолює родич Вагилевича по материнській лінії.
На батькові письменника отцю Миколі прізвище священиків Вагилевич у Ясені переривається. Після смерті Івана Вагилевича у великій бідності та забутті гілка їхього роду ще більше вкривається білими плямами. З п’яти його дітей троє померло. Доля двох, кажуть, синів — не відома. Тільки цьогоріч, запевнила нас учителька, голова сільської організації товариства «Просвіта» Руслана Годованець, встановлене вченими і дослідниками на Личаківському цвинтарі у Львові місце поховання співзасновника «Руської трійці».
Покараний наприкінці життя церковною владою за самовільно покинутий прихід заради редакторської, літературної праці, не погодившись згодом на призначену покуту, він переходить у лютеранство. Тож і місце, визначене йому на цвинтарі за ознакою конфесійності, загубилося.
23 березня цього року, додає Руслана Данилівна, на ідентифікованій дослідниками могилі Івана Вагилевича відправлена панахида, на якій були ясенці. Вони привезли землю з його рідного села.
Біля пам'ятника Івану Вагилевичу в рідному селі Ясень — його родич,
голова сільради Володимир Вагилевич (ліворуч) та директор меморіального музею Леонід Смик. Фото автора
У пошуках величі і любові
З-поміж трьох засновників «Руської трійці» Іван Вагилевич — особистість найбільш суперечлива, життя його найменш досліджене й неординарне. Сам Вагилевич вважав себе «проклятим стражденником із серцем метушливим», який і в суспільстві, і в людях, і в коханні шукав абсолютних істин. Володів кількома мовами, перекладач, поет-романтик прагнув простору, свободи і розмаху.
Після закінчення духовної семінарії, сім років його не висвячували. І не лише, як традиційно вважається, за його участь у виданні «Русалки Дністрової», дозволеної, до речі кажучи, цензурою Угорського королівства і виданої в Будапешті, але забороненої церковною цензурою. Його висвятили 1846-го, в рік одруження з родичкою священика Сологуба Амалією Пекарською. До того після закінчення семінарії він сам про своє життя пише у «Стансах до М(арії) З(арицької)», яка нібито була його нареченою, та у вірші «Зустріч»: «...На місці ангела я побачив паню, легковажну приндочку... я втратив кохану. З багатьма знавсь тоді... Без чуттів кинувся в вир життя паплюжний». Було розчарування в другові і коханій. «Були у мене любоньки-любасочки, серце в них студене, почуття лукаві і брудненькі душі. Я запраг самотності... і утратив віру...» Одруження пішло на користь його бентежній душі і вилікувало «гризоти безтолкові».
Гріхи забули йому насамперед земляки. Про славний рід Вагилевичів, розповідає голова Ясенської сільради Володимир Вагилевич, в минулому столітті гучно нагадав Кость Вагилевич, вчитель, учасник руху Січових стрільців, радник Августина Волошина, автор поетичних збірок «Непоборна Україна» та «Триєдиності», виданих в Канаді, а нещодавно й в Україні. Його слова про мужність і злагоду висічені на пам’ятнику примирення землякам, які загинули в борні Другої світової війни по різні сторони. Понад 200 імен висічені на граніті в алфавітному порядку.
Внучатий небіж того Костя Вагилевича, закрійник і кравець з Івано-Франківська Іван Вагилевич, син ясенського сільського дяка Дем’яна, подарував з десятиліття тому ясенській громаді батьківський будинок під музей поета і громадського діяча Івана Вагилевича. Батьківське обійстя письменника, мабуть, не випадково в тих історичних умовах у селі не збереглося. Зате з часів Івана Вагилевича в Ясені збереглася 250-літня дзвіниця.
Сільський голова переконаний: «200-річчя уродин Івана Вагилевича, його пам’ять зробила для села більше, ніж ми всі разом узяті». До ювілею славного земляка Ясеню виділили кошти з районного і обласного бюджету, а ясенці об’єднали свої зусилля і спонсорів та й збудували кілька кілометрів сільської дороги до музею Івана Вагилевича, впорядкували школу, збудували пам’ятник будителю галицького люду.
Тепер, додає сільський голова, треба будити вчителів та краєзнавців, щоб допомогли позбутися білих плям у біографії найактивнішого фольклориста «Руської трійці», автора першого в Галичині нарису з історії української літератури «Замітки о руській літературі», «Письменники Польщі — українці», драматичної віршованої п’єси «Марія», етнографічних розвідок про лемків, бойків та гуцулів, важливих мовознавчих праць. Рукописи і документи Івана Вагилевича зберігаються в багатьох архівах — Львова, Вроцлава, Варшави, Санкт-Петербурга. Не все розповіли й церковні книги того ж села Нестаничі тодішнього Золочівського округу, де він 2 роки мав парафію і перебував з сім’єю.
— Я зміг дійти лиш до третього коліна свого роду, — визнає нинішній голова Ясенської сільради Володимир Вагилевич. — І зрозумів: історія, людські долі так переплетені, що треба починати з часів письмових про згадок про Ясень 1597-го, просвіту і освіту, яка росла на дереві роду Вагилевичів.
ДОСЬЄ «УК»
Іван ВАГИЛЕВИЧ. Народився 2 вересня 1811 року в селі Ясень, тепер Рожнятівського району Івано-Франківщини, в сім’ї місцевого пароха. Етнограф, фольклорист, громадський діяч, один з перших дослідників історії української літератури і галицький літератор, який писав народною мовою та кирилицею. Він, співавтор знаменитого альманаху «Русалка Дністрова» (1837 р.), здобув гімназійну освіту в Станіславові (тепер Івано-Франківськ) і духовну — у Львівській семінарії, де й познайомився з Маркіяном Шашкевичем та Яковом Головацьким та разом заснували гурток прогресивної галицької інтелігенції «Руська трійця».
Під час «весни народів» Австро-Угорської імперії 1848 року редагував газети угруповання української шляхти «Руський Собор», «Дневник руський», на сторінках яких сформулював модерні засади українського націоналізму. За самовільне залишення парафії греко-католицької церкви позбавлений духовного сану, перейшов у лютеранство. Писав українською і польською мовами, перекладав з чеської. Основна його мовознавча праця «Граматика малоруської мови в Галичині», переклад зі старослов’янської українською і польською «Слово о полку Ігоревім». Був найактивнішим з-поміж «трійці» збирачем і знавцем фольклору, покорителем і дослідником жіночих сердець.
З етнографічними працями Вагилевича пов’язується початок наукового вивчення мови та культури Гуцульщини. Його праці про бойків та лемків містять цінний діалектичний матеріал.
Помер у Львові 10 червня 1866 року в бідності, працюючи міським архіваріусом. Його життя і творча спадщина мало вивчені.