Радник Президента
Дмитро ВИДРІН
Нову віху в історії України започаткували стрімкі реформи. Проте політико-економічну ситуацію в суспільстві оцінюють по-різному. Відомий політолог Дмитро Видрін доводить: політика - це не мистецтво можливого, а наука оптимального.
Президенти - не герої
- Дмитре Гнатовичу, ви давали поради всім президентам України, тож напевне можете порівняти їхні сильні і слабкі сторони. А яка у них спільна риса?
- Мабуть, головна загальна риса - початкове нерозуміння складності проблем. Кожен із них приходив на своє робоче місце (а виходило так, що це часто відбувалося при мені) і в перші дні вважав, буцімто ця посада дасть йому змогу гори перевернути. Усі президенти через певний проміжок часу розуміють - вони звичайні смертні, хоча і з великими повноваженнями, але не герої та супермени. Від них, насправді, не так багато залежить, як здавалося на початку кар'єри.
Колись у відвертій бесіді з Леонідом Кучмою я запитав: "Який головний висновок ви зробили з досвіду президентської роботи?". На що почув: "Коли я став президентом, то вважав, що 90% залежить від мене, а 10 - від усього іншого. А коли йшов з посади, зрозумів: 10% залежало від мене, а 90% - від усього іншого". А все інше - це розклад політичних сил у країні, настрої та якість еліт, очікування людей, геополітична ситуація. Навіть кліматичні зміни можуть істотно вплинути на економіку, а економіка на політику...
До речі, я з власного бажання пішов від цього президента. Ми з Олександром Разумковим, мабуть, першими зробили безпрецедентний крок - написали прохання про відставку через незгоду з політикою глави держави, а точніше - його оточення. Тому що це оточення стало працювати на згортання реформ, а хотілося змінювати країну. Тоді президент перетворився на "рефрижератора", тобто почав заморожувати болісні питання. А з проблемами так вчиняти не можна - їх потрібно розв'язувати.
- Невже від лідера держави залежить так мало? Здається, він може вирішити все...
- Гадаю, від нього може залежати найголовніший момент - правильний підбір та розстановка людей на важливих у державі постах. Колись у "Дзеркалі тижня" у великій статті "Що не повинен робити президент", я написав: президент не повинен намагатися керувати економікою, змінювати політичні, економічні закони. Глобальні закони, мається на увазі. Не слід ставити перед собою такі завдання, бо це - ілюзія. Наприклад, президент не в змозі змінити формулу "гроші - товар - гроші". А от поставити розумну, ефективну, надійну людину на потрібне місце - може.
- Поговоримо про еліти. Якщо порівняти минуле з нинішнім часом, їх якість погіршилася?
- Україна вмонтована у світові процеси. А там спостерігається погіршення якостей еліт - герої у політиці зникли. Останньою героїнею в Європі, як там вважають, була Маргарет Тетчер - за силою волі, характером, інтуїцією. Світ у цілому перестав чомусь виробляти героїчних особистостей. І правлять країнами люди, які не надто відрізняються своїми якостями від людей пересічних, а іноді різняться в гірший бік. Oсь ця дегероїзація еліти характерна і для України. Не думаю, що якості еліт погіршилися катастрофічно - багато хто отримав освіту, набув потужного досвіду. Ним іноді замінюють особисті якості. Досвідчена людина може імітувати розум, якого у неї нема, а вправна та зграбна - волю. Особливо це проявляється в нашому парламенті - такій собі політичній механічній машині без яскравих особистостей.
- Якщо так, то що ж тоді очікує на країну?
- Її врятуємо ми з вами - пересічні громадяни. Будь-яка держава підкорюється двом керуючим механізмам: елітам, які намагаються керувати країною в "ручному режимі", та самоорганізації. Коли еліта не справляється, країна переходить у "режим автопілоту". І ось ця самоорганізація часто ефективніша за управлінську функцію еліти.
Акцент на якість, а не кількість
- Рейтинги всіх політиків з часом падають. Приклад - Барак Обама. Це природний процес, чи є чинники, що можуть його докорінно змінити?
- Не треба вірити абсолютним формулам. Коли я починав працювати політологом, то переглянув ті істини, які вважалися непорушними. Приміром, політика - це мистецтво можливого. А я все життя намагаюся довести, що політика -це не мистецтво можливого, а наука оптимального. Кажуть: політика - це концентрована економіка, а я доводжу, що іноді навпаки: економіка - це концентрована політика. Тому істина про те, що рейтинг усіх політиків із часом падає - це начебто істина, яка має масу винятків. Три тижні тому в Грузії я зустрічався з тамтешньою елітою. Так от, рейтинг їхнього президента рік тому становив 30%, а зараз - 60%. Хоча він припустився багатьох помилок, але в останній рік зробив кілька сильних ходів, які підняли рейтинг.
У мене є фраза, яка не подобається багатьом політикам: один необережний рух - і ви батько нації. У кожного президента завжди є в рукаві чудова іграшка, яка при правильному натисканні підвищить його популярність, а при неправильному - навпаки. Умовно кажучи, президент призначає негідника на ключову роль чи підписує закон, шкідливий для країни, - це може призвести до обвалу рейтингу. Є зворотні приклади, коли глава держави робить неочікуваний крок у геополітиці, знаходячи нових партнерів, ресурси, можливості для країни, чи сильний економічний крок, перепрофілюючи країну на виробництво нового унікального продукту. Так було в Японії, коли там керівництво вирішило згорнути суднобудування, оскільки воно надто енерго- та металомістке, а кошти, що звільнилися, спрямувати в автомобілебудування.
- Візьмемо Президента Віктора Януковича. Йому вдасться досягти того, про що мріяв Леонід Кучма - стати особистістю-реформатором?
- У реформах він може або розгубити, або примножити свій рейтинг. Висновок можна буде зробити по їхньому завершенні. Не можна оцінити реформу, зроблену на третину, наполовину чи навіть на дві третини. Робота скульптора, приміром, на 50-70 відсотковій стадії - потворна. Донині у нас багато хто з оточення Президента реформи розуміє механістично, через кількісні показники, а потрібно оперувати якісними... Ми зменшили кількість чиновників і вважаємо, що це реформи, хоча насправді це не так. Апарат можна розширити вдвічі, але при цьому економіка запрацює в 10 разів краще. Ось це реформа. Я визначаю її як ускладнення передусім всієї роботи та збільшення міцності стимулів для працівників. І саме від такого розуміння перетворень може зрости рейтинг Президента.
- Як ви вважаєте, у нас реформи впроваджуються правильним шляхом?
- Поки що ні. У 1991 році президент Леонід Кравчук відправив мене у Францію, аби я проаналізував французьку модель управління. Їхав туди з однією гіпотезою - потрібно знайти спосіб радикального скорочення адміністративного апарату, зменшити кількість чиновників удвічі чи втричі - і все буде класно. Хтось із французьких спеціалістів навів мені просту аналогію - сказати, що новозбудований літальний апарат гарний, бо великий чи малий, не можна - це характеристики розмірів, а не якостей. Літак гарний, якщо летить. Це стосується і бюрократичного апарату. У Парижі чиновників у десятки разів більше, ніж у Києві, але при цьому їхній апарат працює досконало.
Жоден держапарат не можна описувати кількісними формулами та показниками. Тому мене лякає, коли про адмінреформу кажуть, що на першому етапі скоротять 20%, згодом 40% працівників. Треба насамперед визначити, за допомогою яких інструментів змусити чиновників краще працювати, а це навіть не проговорюється. Наприклад, у США найефективніші чиновники - працівники ФБР. Вони отримують маленьку зарплатню, проте мають найпотужніший у світі соціальний пакет. А в Європі найкращий чиновницький клас має Франція. Це зумовлено бездоганною системою відбору та покращенням кваліфікації -величезна кількість іспитів, щороку проводяться переатестації тощо.
- Але ж і в Україні існує ціла система підготовки управлінських кадрів.
- Можливо, недостатньо хороша. Будь-який сигнал Президента, а він дає його у правильному напрямку, вщухає на нижчих поверхах, гальмується. І рішення глави держави залежить від того, як сигнал сприймає суспільство. Якщо булькне, як у болоті, то вже нічого не вдіє. Аби цього не сталося, потрібно створювати стимули. За 20 років в Україні утворився баласт людей, які не хочуть, не вміють та не можуть працювати. Насамперед, слід вирішити, що з ними робити: перевчити, перевиховати чи створити їм новий стимул. Oсь тут робиться поки що мало. Це головна проблема у реформах.
Не гапони, а лідери!
- В одній із книжок я прочитала, що усі державні лідери поділяються на три категорії: творці, реставратори, охоронці. Перші намагаються створити нову реальність, другі - "відродити світле минуле", треті - зберегти отримане у політичний спадок. Хто більше потрібен Україні?
- У мене дещо інша класифікація. Я розділяю політичних діячів на лідерів, вожаків і гапонів-провокаторів. Гапон або провокатор - людина, яка йде позаду свого народу і кричить: "Іди швидше!" Якщо народ спотикається і, не дай Боже, падає в безодню, провокатор сподівається вціліти, бо йде позаду. Політичний вожак крокує зі своїм народом, боїться відстати, втратити популярність і водночас випередити свій народ, бо не знає шляху і вважає, що народ сам знайде правильну дорогу. І він піде разом з іншими потрібним шляхом. Таких зараз багато в нашій опозиції. А лідер намагається бути попереду хоча б на півкроку, вказуючи шлях, ставлячи правильні цілі, та показує способи їхнього досягнення. Так ось, мені хотілося б, щоб в Україні правили не гапони і не вожаки, а справжні лідери.
- Дасте пораду для влади?
- Потрібно слухати дві субстанції. Свій народ, бо люди, коли їхня свідомість не заморочена бідністю, ненажерливістю, напевно знають, що їм потрібно, що потрібно їхній країні. Друге - прислуховуватися до себе. Усі політики загартовані конкуренцією, мають великий життєвий досвід. Кожен із політичних лідерів напрацював міцну інтуїцію, правильне бачення проблем та шляхів їх розв'язання. Тож варто не боятися почути українців до глибини душі, відчути і себе, та не давати придушувати кращі якості такими наносними речами, як заздрість, жадність, нетерпимість. Слухай народ, слухай себе - і цього буде достатньо.
ДОСЬЄ "УК"
Дмитро ВИДРІН. Народився у с. Назрань Чеченської Автономної Республіки (25 травня 1949 р.). Випускник Київського та Гарвардського університетів. Голова Міжнародного інституту глобальної та регіональної безпеки (1991 р.). Радник Президента Леоніда Кучми з питань внутрішньої політики (1994-1996 рр.). Народний депутат України 5-го скликання (2006р.). Заступник Секретаря РНБО (2009 р.). Радник Президента Віктора Януковича (2010 р.).
АФОРИЗМИ ВІД ДМИТРА ВИДРІНА
► "Лідер - це той, хто йде на півкроку попереду народу. Той, хто на крок попереду - відщепенець. Той, хто разом - прилаштувальник. А хто позаду - мародер...".
►"Порада політику: не реформуйте те, що ще працює...