Будинок на вулиці Лазурній, 40 у Миколаєві нагадує декорацію до страшного фільму-катастрофи. Картина вражає: суцільна діра всередині будинку, розтрощені стіни, вікна, балкони. Будинок начебто демонструє все своє нутро. У дворі, біля вже колишнього житла, — сотні людей. Минуло кілька днів після вибуху, а жінки ледве стримують сльози, згадуючи про свої затишні квартири, улюблені занавіски та скатертини, про все, що наживали роками і важкою працею. Не завжди витримують і чоловіки, емоції всіх захльостують.
За останніми даними, в результаті вибуху ушкоджено третій та четвертий під’їзди, в яких зареєстровано 213 громадян. Загинуло семеро. Повністю зруйновано 18 квартир, підлягають демонтажу 80. До міського штабу ліквідації наслідків надзвичайної ситуації звернулося 187 осіб, яких розмістили в готелі «Турист» та забезпечили триразовим харчуванням. У перші ж години після вибуху було організовано постійне чергування всіх служб на майданчику біля будинку та в готелі. Містяни масово несуть одяг, постільну білизну, засоби особистої гігієни, речі домашнього вжитку. Обласна рада виділила 700 тисяч гривень, міська — 500 тисяч для надання допомоги постраждалим від вибуху.
Врятувала себе та онуку
Розмовляти з потерпілими дуже складно. Наталія Сергієнко проживала на 5 поверсі: «12 травня о 12.40 поклала спати онучку Лєру. Я завжди дивлюсь на годинник, щоб точно знати, скільки дитина спатиме. Сама пішла у ванну мити волосся. У цей момент пролунав вибух. Звісно, не зрозуміла, що сталося. Таке враження, що бомба влучила саме в мою квартиру». Далі все відбувалося, як у жахливому сні. Жінка побігла до спальні. Серед пилу нічого не було видно. Лєрочка заплакала. Виявилося, її вибуховою хвилею перевернуло на ліжку. На квартиру було страшно дивитися. Помітила, що замість червоних шпалер — просто білі стіни. Виявилося, що меблі провалилися донизу. Кімнату наче вирізали зсередини. Наталія Костянтинівна схопила дитину, вдягла якусь куртку і побігла сходами донизу.
Зустріла сусідку, та сказала, що в неї вітальні нема. Якимось дивом жінки вискочили на сходи. Сусіди знизу взяли з рук Наталії онучку та розтягли завали, розчистивши прохід.
«І знову паніка, — продовжує жінка, — де ж моя дівчинка? На вулиці нічого не видно. Кричу: віддайте мені Лєру. Тільки врятувала її, а тут у мене її забрали. Знайшлася, дякую дівчині, яка тримала її весь час на руках».
Жінку підвели до «швидкої», зробили заспокійливий укол, а потім уже вона зателефонувала доньці. Наталія щиро вдячна всім, хто допомагав у перші години: «Обов’язково напишіть, що рятувальники та влада спрацювали просто на відмінно. Нам усім дуже допомогли голова облдержадміністрації Микола Романчук, генеральний директор «НІБУЛОНа» Олексій Вадатурський, звичайні люди. Їхала в маршрутці, розповідала свою історію подрузі. Почула інша жінка, каже: візьміть у мене 50 гривень. Більше немає. Не взяла — соромно».
Та коли людина залишилася без елементарних речей, без одягу, про сором можна і забути.
Переміг здоровий глузд
Основна офіційна версія — саме вибух газу. Доки не отримано остаточних даних експертизи, її всі й дотримуються. Хоч на рівні чуток та розмов багато хто каже, що не міг Юрій Алфімов у такий спосіб позбавити життя себе та інших. На майданчику біля будинку зустріла його друзів — Сергія та Миколу. Хлопці в один голос заявляють, що «ніхто з товаришів Юрія не отримував так званих повідомлень про смерть. Ніхто не скаже, що він перебував у депресії. Він був спортсменом — красень, здоров’як. Любив дружину, дітей. Взагалі любив життя».
Містом поширюються й інші плітки. Їх спростував голова облдержадміністрації Микола Романчук.
«Люди кажуть, що начебто ніяких квартир надавати не будуть, — роз’яснює Микола Павлович, — а виділять кожному по 50 тисяч гривень. Це неправда. Всі мешканці будинку на Лазурній написали заяви про бажання оселитися в будинку житлового комплексу «Рив’єра». Так і буде. Кабінет Міністрів уже розробив відповідну постанову. Всі отримають і фінансову підтримку, і квартири. Щодо кожного мешканця ухвалюватимуть окреме рішення. Нікого не забудемо».
Голова Миколаївської обласної ради Тарас Кремінь продовжив: «Велику кількість проблем, які виникли відразу після вибуху, вже розв’язано. Основне — це питання постійного житла. На першому засіданні мешканців будинку, що відбулося в школі, я вніс пропозицію, щоб вони самі організувалися, обрали ініціативну групу, голову, і разом вирішуватимемо питання. Мешканці будинку показали всьому місту і всій області, що громада здатна на багато. Вони довели, що хочуть залишатися сусідами».
Очолив ініціативну групу мешканців будинку відомий в місті та області декан факультету культури і виховання Миколаївського національного аграрного університету Михайло Димитров. Через 20 хвилин після вибуху він уже був біля будинку. Шукав дружину. Вона зателефонувала йому в розпачі: щойно планувала вийти з квартири, як стався вибух. Потім зв’язок перервався. Їй вдалося вийти, а з другого поверху жінку вже знімали рятувальники.
«Коли приїхав, побачив на обличчях людей страх, відчай, розгубленість, — розповідає Михайло Федорович. — Вразив вчинок хлопців-афганців, які живуть у сусідньому будинку. Вони швидко організувалися, пробігли по квартирах, з’ясовуючи, чи є живі. Коли мені довірили керівництво ініціативною групою, я сказав усім, що здоровий глузд має перемогти паніку і страх. Мені повірили».
Запам’яталася йому і перша зустріч постраждалих із керівництвом області. Людям сказали, що не треба крику й емоцій, слід організуватися та поступово розв’язувати проблеми. Так і вийшло.
Спершу треба було відновити документи. Усі служби працювали просто на майданчику перед будинком, фотографували людей, оформляли. Протягом двох днів усі постраждалі отримали паспорти, свідоцтва про шлюб та про народження, військові квитки, посвідчення водіїв.
Наступне питання — де жити, доки не отримали постійного житла. Спільно вирішили: у готелі «Турист». І головне: де буде надано житло, чи будуть за нього платити мешканці, чи задовольнять їх нові квартири? Голова обл?держадміністрації запропонував кілька варіантів. Зупинилися на такому, що влаштував всіх. У цьому мікрорайоні, на вулиці Лазурній завершується будівництво житлового комплексу «Рив’єра», готовність якого — від 60 до 100%. Тож колишні сусіди сусідами і залишаться.
Щоранку та ввечері біля будинку проводять наради, зустрічі з жителями. Так, люди вже винесли за допомогою рятувальників дрібні й цінні речі. Готові до демонтажу квартир та виносу великих речей, побутової техніки. Складено відповідні графіки. Рятувальники наполягають: вхід до квартир тільки в їхньому супроводі, адже безпека — найголовніше.
У цій трагічній ситуації важливо те, що людей не залишили наодинці з бідою. Влада і всі служби спрацювали ефективно. Всі жителі відзначають професіоналізм рятувальників, що прибули з Миколаєва, Києва, Кривого Рогу. Та й самі мешканці виявили величезні організаторські здібності, перестали панікувати й боятися. І черговий життєвий іспит вони витримали мужньо.
ПРЯМА МОВА
Перша думка: війна
.jpg)
Сергій Мороз:
«Я прийшов із військкомату, отримав повістку в армію. Поїв, сів перед комп’ютером. Раптом почув сильний вибух. Знаючи про ситуацію у країні, вирішив, що почалася війна. Страшно стало. Потім будинок почало трусити. Подумав, що землетрус. Схопив документи і в чому був одягнений, побіг на вулицю. Потім згадав, що треба допомогти жінці друга, вони із тримісячною дитинкою живуть в іншому під’їзді. Піднявся до них, Валя вже стояла в тамбурі з дитиною. Я їх підхопив, і ми разом вибігли з під’їзду».
Олена:.jpg)
«І досі не можу прийти до тями. Не можу дивитися спокійно на свою квартиру. Останніх 20 років багато працювала, щоб тільки придбати більше помешкання, обставити його. Пожити нормально, для себе, для родини. А тут усе злетіло в повітря. Відчуваю себе безхатченком. Знову на дні, знову потрібно якось видиратися в цьому житті.
Я вже тричі заходила до квартири разом із рятувальниками, забрала цінні речі. Кажуть, що можна під наглядом служб починати демонтаж.
Хочу низько вклонитися всім, хто нам допомагає. Рятувальники вражають професіоналізмом, влада взяла на себе оперативне керівництво всіма процесами. Ми їм повірили. Поки що все обіцяне зроблено. Сподіваюся, що нас не обмануть, бо прийду до облдержадміністрації й там житиму».
Олександр:
«Того дня був на дачі. В момент вибуху в нас у квартирі нікого не було. Син у відрядженні, невістка на роботі, внучка в школі. Тож із родини ніхто не постраждав. Наша квартира на сьомому поверсі, вона врятувала життя деяким людям. Три поверхи «склалися» від вибуху і впали просто на стелю квартири, а вона витримала такий величезний удар. І ось чому. В цій квартирі є так звані ребра жорсткості. Коли я купував її, мені радили прибрати саме їх. Я не прибрав. Завдяки цьому вдалось уникнути додаткових жертв. До речі, й Ірину Алфімову витягали з-під завалів саме через нашу квартиру».
Юрій Костенко:
«Коли пролунав вибух, я вийшов на вулицю із сусіднього будинку. Було враження, що розірвався снаряд, — дуже сильний був вибух. Нічого не видно, стояла суцільна пелена. Самого будинку також не видно. Потім піднявся сильний шум, і на моїх очах будинок став руйнуватися. Звичайна перша думка з приводу вибуху: схоже на початок воєнних дій. Потім дізнався, що причина — в необережному поводженні з газом одного з мешканців».
До речі. Ніхто з людей, з якими спілкувалася, не сказав, що чув запах газу. Дивно, але факт. Можливо, в паніці не звернули уваги, можливо, сам газ дуже швидко розвіявся. Адже будинок стоїть на узбережжі річки, вітри тут завжди сильні.
Олена ІВАШКО,
«Урядовий кур’єр» (фото автора)