Цю історію Ганна Зубавленко із села Неслухів Кам’янка-Бузького району ладна б забути, але й досі не може оговтатися від пережитого. Каже, що на старості літ переконалася: від в’язниці ніхто не застрахований. Бо хіба могла подумати, що важко гаруючи на землі, вирощуючи картоплю, буряки, пшеницю, опиниться за гратами за… наркотики?
Неочікувані гості
…Був лагідний день — торік наприкінці вересня. Вшановували Воздвиження Чесного Хреста. Святковий день посеред тижня — одна з небагатьох можливостей хоч трішки перепочити від виснажливої селянської праці. Та не вдалося — відірвав шум мотора автівки, що зупинилась біля обійстя.
«Хто б це міг бути?» — подумала баба Ганна й поспішила до воріт. Побачила трьох незнайомців — то були немісцеві. Назвалися міліціонерами, але були зодягнені у цивільне. Пояснили, мовляв, у сусідньому селі Дідилові у господаря вкрали культиватор. Знають, що у Зубавленків є трактор, то мають перевірити, чи, бува, вкраденого культиватора не купили. Пані Ганна дозволила. А чого боятися — нехай собі дивляться. Однак гості до трактора не поспішали, один із них попрямував на город, усе обдивився, а тоді прямісінько до кіпця (ями, де картоплю зберігають). Почав нишпорити серед купи бур’яну. Вибрав оберемок прогнилих рослин, з чим повернувся на подвір’я.
— Наркотики вирощуєте? — єхидно посміхнувшись, кинув долі оберемок бур’яну.
— Які наркотики? — перепитала пані Ганна.
— Коноплі, коноплі вирощуєте, — повторював вдоволено.
Що то коноплі, не знали ні пані Ганна, ні її чоловік Іван Миколайович: біля компостної ями завжди ріс той бур’ян — високий і міцний. Мати і ще бабця тими смердючими гілками яму під картоплю вистеляли, аби миші урожай не з’їли! Перед тим як засипати в яму новий урожай картоплі, господар чистив копець, а господиня звільняла від бур’янів місце навколо ями, щоб до неї було легше доступитися. А вирубане зілля — у компостну яму. Там і пролежало воно, поки на обійстя не навідалися міліціонери.
Знайдені бур’яни захисники правопорядку сфотографували на мобільні телефони й поїхали. Господарів звинуватили у вирощуванні наркотичних рослин на продаж. Дали якийсь папірець, то пані Ганна, не читаючи, підписала. Звикла людям довіряти. Правоохоронці ще раз приїжджали, щось фотографували. А якось сусідка повістку принесла: викликали на 7 листопада, а принесли… 8-го. А 12 листопада листоноша віддала другу, за якою з’явитись мала 10-го. Теж було вже пізно. Пані Ганна сама з’явилася до правоохоронців — так порадили діти. Відтак за кілька днів 64-річна пані Ганна, звинувачена за статтею 307 ККУ за «незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання чи збут наркотичних засобів», опинилася в ізоляторі тимчасового утримування у райцентрі.
Навіть кип’ятку не дали
Звучить так, каже, що самій страшно: ніби вона не проста селянка, а організатор цілого наркокартелю. Що пережила немолода жінка за оті 9 днів перебування у СІЗО, без сліз розповідати не може. Дід Іван, який, до речі, був депутатом Львівської міськради трьох скликань, не витримав наруги і в передінфарктному стані опинився у кардіоцентрі у Львові.
— Ці безсоромники (в ізоляторі) резинку з рейтузів витягнули, — розповідає пані Ганна. — То мусіла постійно тримати їх рукою. Напевне, щоб, бува, не повісилася. Сиділа в сирій камері, їсти давали раз на добу. Чоловіка та дітей до мене не пускали. Просила хоча б кип’ятку дали, та вони відмовляли. Там брудно, вікно не відкривається. Холоднеча просто нестерпна.
Не могла змиритися з тим, що її та чоловіка звинуватили в особливо тяжкому злочині, якого не скоювали. А за нього, популярно пояснили бабі Ганні, їм світить до 12 років позбавлення волі та конфіскація всього майна, бо, мовляв, і вирощували, і зберігали, і… продавали наркотики у великих розмірах.
— За що мені така кара, хіба я комусь кривду зробила? — шукала відповіді й не могла знайти. А ще думала, як їй та родині людям в очі дивитися. Єдине зігрівало душу — що у Неслухові Зубавленків поважали. У селі кожна родина як на долоні: і працьовитість, і порядність кожного на виду. Через 9 днів перебування під вартою суд звільнив пані Ганну під підписку про невиїзд.
Підставні свідки
Невідомо, як склалася її доля, якби не погодився захищати досвідчений адвокат Львова Олег Мицик. Будучи, до всього, добрим психологом, він повірив Зубавленкам — цим простим, без найменшого лукавства людям і взявся за справу.
— Досить було ознайомитися з матеріалами, — розповідає Олег Мицик, — аби побачити, що звинувачення грубо «шите», а протоколи та речові докази у справі сфальсифіковані. Міліціонери стверджували, що вилучили з обійстя 50 рослин коноплі, а коли в суді відкрили коробки (в які, за словами господарів, ніхто нічого не пакував, та й понятих не було), нарахували лише 20. До того ж рослини, вилучені з обійстя Зубавленків, були прогнилі, бо зберігались у компостній ямі 39 днів, а на суді представили світлі і зовсім свіжі. Якби пані Ганна зберігала дурман на продаж, хіба тримала б його під дощами і спекотним сонцем?
Майже рік тривало слідство та судовий розгляд у справі неслухівського «наркокартелю». Та в Шевченківському райсуді Львова, де розглядалася ця справа, доказова база обвинувачення одразу розвалилася. Олег Мицик довів, що мала місце фальсифікація — чого варті маніпуляції із фотографією, яку міліціонери додали до протоколу огляду місця події, виявлено також низку інших порушень. Втім, стверджує пан Мицик, «прокололись» правоохоронці і з понятими, які у суді зізналися, що ні ящиків, ні процесу перекладання у них конопель, ні опечатування в очі не бачили.
— Мабуть, правоохоронці «забули» попередити «випадкових свідків», — пожартував Олег Мицик. — Суд у версію міліції про наркобаронів-пенсіонерів не повірив.
Здавалося б, усе закінчилося добре: Шевченківський райсуд міста Львова визнав невинною та виправдав Ганну Зубавленко. Правоохоронця, через якого стільки лиха зазнали літні люди, усунули від виконання службових обов’язків, нині триває розгляд справи проти нього. Стареньким призначили моральну компенсацію.
Втім, за словами адвоката, не відомо, яку суму отримають і чи станеться це взагалі. Та не в грошах справа. Бо та судова тяганина, каже пані Ганна, забрала у неї немало здоров’я й тепер більшу частину своїх пенсій Зубавленки до аптеки відносять. Прикро, що люди в погонах задля гарної цифри у звітах про боротьбу з наркоманією знайшли жертву з народу. Та у жінки із сільської глибинки порядності виявилось більше, ніж у деяких дипломованих правоохоронців. Ладна забути про свою кривду. Єдине, чим переймається, — не втратити поваги у своїх односельців.