Упевнений, до приватизаційного списку, який нині створюють, не можна вносити сортовипробувальні станції та центри районування сільгоспкультур, хоч у цьому мене переконували заїжджі експерти та вітчизняні посадовці. Бо у разі знищення державної системи апробації й селекції сільгоспкультур наші лани окупують усілякі «монсанти», а ми втридорога платитимемо їм спочатку за насіння й саджанці, потім — за засоби догляду за привозними сортами. Ще небезпечніше для такої аграрної держави, як Україна, залишитися без власної системи створення та випробування й районування сортів в умовах значних змін клімату.
Озимим дають шанс
«Сільське господарство нашої країни — галузь надзвичайно погодозалежна», — нагадує начальник відділу агрометеорології Українського гідрометеорологічного центру Тетяна Адаменко. Якщо говорити про зміни за останні 20 років основних кліматоутворюючих параметрів (температури й опадів), то маємо і позитивні, й негативні впливи. Основна продовольча культура країни — озима пшениця. Урожайність 40 центнерів з гектара, які ми вважаємо за щастя, — лише половина її потенціалу. Найближчим часом подвоєння врожаїв може відбутися завдяки поліпшенню умов перезимівлі. Озиму пшеницю сіють восени, вона зимує, навесні відновлює вегетацію, а влітку дає врожай. До початку 1990-х Україна в середньому втрачала від 25 до 30% площ озимих — вони просто вимерзали. Останніми роками ситуація поліпшилася: збільшилися абсолютні мінімуми температури повітря: мінус 40 не спостерігали років із двадцять. Звичайно, бувають втрати в окремі роки, але вони дедалі менші.
Крім того, загальне скорочення тривалості зимового періоду приблизно на місяць започатковує більш ранні весняні процеси. Для озимих це також плюс: вони можуть раніше вийти із зимового спокою, розпочати вегетацію, й тоді менший ризик їх входження у весняні посухи. Можна говорити й про ще більші врожаї, але потрібно попрацювати селекціонерам, створити нові сорти, випробувати їх у кожному кліматичному районі. Із цим може впоратися лише державна система сортовипробування.
Кукурудза любить погрітися
Науковці підкреслюють, що за рахунок підвищення температури повітря влітку, яке спостерігають в Україні, збільшується тепловий ресурс. Це позитивний чинник, але за умови наявності достатньої вологи, опадів. Більше тепла — більші можливості для розширення набору сільгоспкультур. Зокрема, за рахунок пізніших сортів, які, до речі, майже вдвічі урожайніші.
Вплив потепління добре видно на прикладі кукурудзи. «Ще 25—30 років тому для вирощування зернової кукурудзи у західних та північних областях нам не вистачало тепла, — пригадує Тетяна Адаменко. — Тому значні площі цієї культури відводили на зелений корм. Нині цієї проблеми вже нема. Кукурудза визріває скрізь, навіть в Івано-Франківській області, де вона ніколи до того не визрівала. Тож Україна стає значним експортером цієї культури».
Західні й північні області завдяки кращому вологозабезпеченню дають колосальну для України врожайність кукурудзи, набагато більшу, ніж центр і південь. Адже якщо ранні гібриди мають урожайність 50—60 центнерів з гектара, то пізні — 120—150. Але знов-таки, потрібно створити і районувати ці гібриди.
Завдяки потеплінню Україна може стати лідером й у виробництві сої, яка має дуже великий попит у світі. Збільшення теплових ресурсів дуже корисне і для соняшнику. Якщо раніше основна зона вирощування цієї культури обмежувалася східними і південними областями, то нині соняшник росте і визріває скрізь. Цього року Україна отримала історично високий його врожай. І це не межа. Не треба тільки забувати про сівозміну й охорону грунтів — соняшник виснажує землю.
Опади — наше все
Але маємо й ті культури, для яких збільшення термічних ресурсів — смерть. Зокрема ранні ярові зернові — ячмінь, пшениця, овес, які сіють навесні. Вони втрачають урожайність і, за прогнозами науковців, через 15—20 років будуть нерентабельними. Теплові позитиви не корисні для рослинництва, якщо ресурси вологи зменшуватимуться. А в Україні простежується така тенденція. Середня кількість опадів у країні — 500—600 мм. У південній частині — 350—400. Тобто щороку нам не вистачає для ефективного агровиробництва 200—300 мм опадів, бо межа гарантованого (не ризикованого) землеробства — річна кількість опадів понад 700—800 мм.
У поєднанні з підвищеним температурним режимом незмінна кількість опадів або лише незначне їх збільшення — це колосальна загроза зростання посушливості клімату, повторюваності посух, які й так спостерігаються в нашій країні щорічно. Це загроза поширення посух у північні та західні райони, які вважали досі зонами достатнього вологозабезпечення.
2015-й став роком кліматичного хаосу. Якщо це прообраз майбутнього клімату України, то це дуже погано. Західні й північні області цього року мали таку історичну посуху, якої не було за весь період метеорологічних спостережень (80, а на деяких метеостанціях — понад 100 років). Не було такого тривалого дефіциту опадів, спеки. Якщо ця тенденція збережеться, то через кілька десятиліть Україна втратить кліматичне різноманіття. Матимемо одну посушливу природну кліматичну зону, схожу на теперішній степ, а південь без зрошення стане не придатним для вирощування будь-яких культур. Якщо не вживати дієвих заходів для адаптації до зміни клімату, неминуче падіння врожайності майже всіх сільськогосподарських культур. Можливо, це відбудеться вже через 10—20 років.
Цьогорічна посуха ще себе покаже
Метеорологи підкреслюють, що вперше цього року посуха була тривимірна. Тобто метеорологічна, сільськогосподарсько-побутова і гідрологічна, коли потерпали не тільки сільське господарство і люди, а й пересохло дуже багато річок, колодязів.
Щоб водний баланс відновився, потрібно дуже багато опадів і багато часу. Шкідливий вплив посух визначається часом настання і тривалістю. Урожай 2015 року, який отримала Україна, що цілком гарантує нашу продовольчу безпеку, врятований тим, що посуха почалась у другій половині літа. Тоді врожай основних зернових уже сформований і зібраний, а пізніх культур — майже сформований. Але збитки відчуємо в 2016 році, бо через посуху було недосіяно озимі.
Насамкінець. Ми вже писали про пожежі на торфовищах («Дощ іде, торфовища тліють», «УК» від 27. 10. 2105 р.) як один із наслідків знищення природи, зокрема боліт і річкових заплав. Тепер бачимо, як нестача вологи впливає на сільське господарство. Урядові варто негайно почати діяти. Але не стільки через побудову нових каналів та гребель, скільки через відновлення водності природних територій, бо перш ніж розподіляти воду, її треба акумулювати та зберегти, і болота й природна заплава річки це робить найкраще.
Також слід негайно відновити державну систему сортовипробувань і районування культур та почати пошук і тестування сортів, які зможуть нас прогодувати в нових кліматичних умовах.