2009 року не лише українська, а й світова історична спільнота перебували в шоковому стані: відкривши саркофаг Ярослава Мудрого, що зберігається в Софії Київській, фахівці виявили, що він порожній. Як з’ясувалося, вже понад 70 років останки славного Рюриковича перебувають у Сполучених Штатах, куди потрапили під час Другої світової війни.
Новий фільм українського журналіста Ігоря Піддубного з циклу «Незручна історія» відкриває завісу над цією майже незнаною сторінкою нашої минувшини — долі останків Ярослава Мудрого. Кропітка робота — збирання документів, розмови зі свідками, генетичні експертизи, аналіз отриманих фактів — зайняла майже півтора року. Коли почав досліджувати тему, каже автор (у цьому фільми він режисер, продюсер, автор сценарію, оператор і спонсор), був шокований кількістю культурних і релігійних цінностей, які вивези з України в різні часи.
«70% колекцій Ермітажу — це експонати з нашої території. Але найгірше, що нині, як і раніше, триває нищення нашої історії. Україна перетворюється на археологічну пустелю. Подивіться на те, що відбувається з розкопками на Подолі. Про що говорити далі? У фільмі навіть священик УПЦ МП говорить про те, де перебувають наші ікони, — в Москві», — каже у коментарі для «УК» Ігор Піддубний.
Нині, коли ми замислилися над тим, з ким і куди йде Україна, постає запитання: де той фундамент нації, правдива, а не переписана на догоду імперським інтересам історія, спираючись на яку, можна будувати майбутнє?
«На частину запитань фільм дає відповідь, інші ставить, передовсім до нас нинішніх, живих: а чиї ж ми?!» — зауважує дослідник.
Сюжет стрічки майже детективний. Виявляється, ще в 1930-х роках останки Ярослава Мудрого було наказано… просто закопати. Щось змусило тодішнього сторожа Софії Київської на власний страх і ризик не виконати наказу, а сховати скриньку з прахом. Пізніше, під час Другої світової, вже коли німці залишали Київ, єпископ автокефальної церкви Никанор зміг вивезти останки великого князя, що через Польщу, Німеччину зрештою опинилися в української громади США. Разом із прахом туди потрапила й найстаріша написана на липовому дереві руська ікона Миколи Мокрого, яку також зміг вивезти цей священик (у фільмі, до речі, про свою зустріч із тими, хто допомагав вивозити образ, говорить ще живий на сьогодні американський українець Михайло Герец).
«Виникає питання: чому в радянські часи, коли перед загрозою окупації з Києва евакуювали всі цінності, ікону ХІ (а дехто вважає ІХ) століття, старішої за яку в Україні немає, залишили у храмі? Сьогодні її виставлено в храмі Святої Трійці в Нью-Йорку, і знов-таки немає певності, чи може вона повернутися в Україну. Мабуть, може, й у фільмі є аргументи на користь цього», — каже автор фільму.
В української громади США власні застороги, зазначає він: війна, отже небезпека, що святиня може потрапити в руки агресора. Складно навести контраргумент і на інше: обидві святині вдалося зберегти саме завдяки зусиллям українських емігрантів. А скільки їх зникло за цей час в Україні? Десятки? Сотні? У фільмі, до слова, є й свідчення українського історика доктора наук Сергія Білоконя, чиє дослідження про такі наші втрати за совітів займає ні мало ні багато — 1066 сторінок.
Цінність цих артефактів далеко не лише в давності. «На сьогодні в Україні є залишки двох черепів нащадків Ярослава Мудрого, за яким можна провести генетичну експертизу: Ярослава Осмомисла й Миколи Святоші. Дослідження потрібне передовсім для того, щоб зрозуміти, звідки прийшли руські князі. Це дуже важливо з огляду на події, що відбуваються нині, коли в Москві встановлюють пам’ятник Володимиру, коли лунають відомі заяви про Анну Ярославну», — каже Ігор Піддубний. І продовжує: аналізи зуба Ярослава Осмомисла, правнука Ярослава Мудрого, отримані з канадської лабораторії, свідчать: князі мали не такий вигляд, як це намагається представити Російська Федерація. Більше того, кандидат біологічних наук Ольга Утевська, чиї свідчення також наведено в стрічці, у дослідженні довела: за гаплогрупою (своєрідною міткою роду — варіантом Y-хромосоми, що передається від батька до сина) українці дуже відрізняються від жителів РФ.
«Рано чи пізно Донбас знову буде нашим. Цю землю можна захищати по-різному. І в будь-якому разі з людьми, що там живуть, треба буде якось говорити й жити. Задля цього й було створено інший фільм «Степан Бандера. Україна між червоним і чорним», — каже Ігор Піддубний. Перший фільм із циклу «Незручна історія» — стрічка «Неугодні» — побачила світ 10 років тому.