ПЕРСПЕКТИВИ
Україна увійшла до складу країн-розробників глобального моніторингу цін на ринках нафтопродуктів
Відповідне рішення ухвалено в рамках п’ятого засідання міжнародної робочої групи з вивчення питань ціноутворення , що днями відбулося у Києві. Ідея створення такої компанії належить фахівцям австрійського і російського антимонопольних відомств. Сформувати єдину базу даних, а також єдину методологію оцінювання ризиків у процесі ціноутворення на ринку нафтопродуктів — таке головне завдання.
Як побороти монополію
«Такі системи дають змогу оцінювати стан ринку на предмет домінування кількох господарюючих суб’єктів на ринку — як на локальному рівні, загальнодержавному, так і на світовому ринку», — зазначив один зі співавторів ідеї, заступник керівника Федеральної антимонопольної служби Росії Анатолій Голомолзін.
Він також звернув увагу на те, що динаміка світових цін так чи інакше позначається на внутрішньому ринку. «Проте, такий вплив нерівномірний у тому разі, якщо на внутрішньому ринку конкуренція не розвинена. При належному рівні конкуренції ціни корелюються швидко і адекватно. Якщо ж ціни не корелюються, то це перша ознака монополізації ринку або змови господарюючих суб’єктів», — наголосив він.
У свою чергу, представник вітчизняного Антимонопольного комітету України зазначив, що участь України в таких базах даних і в загальній платформі моніторингу ціноутворення на ринку нафтопродуктів була б дуже корисною для держави. «Ринок нафтопродуктів — це приблизно 10% ВВП України. Будь-які проблеми на ньому позначаються на економіці всієї країни. Крім прямої дії, ринок має ще й непрямий вплив. Ціни на бензин — найважливіший індикатор ціноутворення на інших ринках», — сказав він. Якщо в Києві конкуренція на ринку нафтопродуктів очевидна, то в регіонах — навпаки. Загалом по країні поширена ситуація, коли в регіонах домінують одна-дві-три компанії. Крім того, характерно для України, що близько 80% всього обсягу пального продається у великих містах і на максимально пожвавлених трасах. Фактично весь цей обсяг продається вертикально інтегрованими компаніями, що спеціалізуються як на торгівлі імпортним бензином, так і на торгівлі бензином власного виробництва.
Чому виникає така ситуація? Тому, що між компаніями активно розвивається своя система обміну інформацією, що так чи інакше може вести до утворення картельних змов. Водночас момент монопольного або картельного ціноутворення відстежити в таких умовах дуже складно — через закритість самих компаній, а також брак інформації про торгову маржу, показник якої господарюючі суб’єкти також не розкривають.
При цьому за даними Державної служби статистики, споживання бензинів в Україні минулого року скоротилося на 2,2% (на 95,2 тисячі тонн) — до 4,197 мільйона тонн. Виробництво бензинів усередині країни зменшилося на 42,4% — до 1,635 мільйона тонн. Згідно з митними деклараціями, у вільний оборот в 2012 році було відпущено близько 2,33 мільйона тонн імпортних бензинів, що на 9,2% менше за аналогічний показник за 2011 рік. У свою чергу, умовні обсяги недонадходжень акцизного податку і ПДВ внаслідок скорочення легального імпорту і використання окремими господарюючими суб’єктами схем ухилення від сплати податків у 2012 році становили понад 4 мільярди гривень.
Участь у ціновому моніторингу — рішення, звичайно, правильне і потрібне, але коли ж ми почнемо думати і про якість пального?
Прокоментувати розвиток подій «УК» попросив заступника директора НТЦ «Психея» Геннадія Рябцева. «Переділ ринку тут ні до чого, — зазначив він. — Якість того, що наливають нам у баки, знижується зовсім з іншої причини. Його просто ніхто не контролює. Ніхто, ніяк і ніде. Споживачі на заправках змушені довіряти чи не довіряти окремо взятому постачальнику, оскільки тільки від нього залежить, чим саме буде заправлений бак авто. Очевидно, платити ми будемо за «бодягу» до тих пір, поки проблема не почне розв’язуватися на рівні держави. Адже чиновникам немає потреби напружуватися, оскільки акциз однаково сплачується як з якісного, так і з неякісного бензину, держава свої гроші отримує, а далі — проблеми водіїв.
До слова, про те, що слід впроваджувати європейську систему контролю якості пального, говориться вже не перший рік. Але віз і нині там — на це немає ні копійки. Зараз переймаються ідеями маркування пального (у нього намагаються вливати додаткову рідину — маркер). Нібито це дасть можливість відстежити якість. Але на практиці такі ідеї спрямовані лише на те, щоб стригти купони. А про вітчизняного споживача на авто ніхто не думає. Скрізь говорять: підтримаємо вітчизняного виробника! Виробника —так, а де ж споживач? Адже тільки й треба — виділити 0,3% від надходжень з акцизу з цільовим призначенням: на проведення лабораторних перевірок контролю якості палива. Вистачить з лишком».