Поспішайками називають малюків, що народилися передчасно. У моїй родині таких двоє — двоюрідні племінники-хрещеники. Коли вперше побачила меншого, тритижневий крихітний поспішайчик тихенько сопів, надійно примотаний до маминих грудей шматом полотна. Сестра казала: «Відчуваю, що йому так ліпше, спить краще. І мені спокійніше».
Контакт, що творить дива
Не пам’ятаю, чи згадувала вона тоді про метод кенгуру, а чи спрацював материнський інстинкт. Але науково доведено, що саме цілющий контакт із мамою «шкіра до шкіри» творить дива. Передчасно народжені діти мають біологічну потребу в присутності мами: від цього залежить, наскільки добре дозріє головний мозок і сформуються рефлекси.
Торік в Україні передчасно народилося майже 20 тисяч дітей. У світі кожна 10 дитина — поспішайко. «Рух кенгуру почався 1996 року. Методиці знадобилося багато років, аби довести, що вона безпечна, ефективна, проста, геніальна в можливості адаптації до рівня медичної допомоги в будь-якій країні», — каже доктор медичних наук Інституту педіатрії, акушерства та гінекології Тетяна Куриліна.
З методом вона ознайомилася ще 1998 року на його батьківщині — в Колумбії. Тамтешній педіатр Едгар Рей ризикнув на таку новацію й отримав приголомшливі результати: смертність та інфекційні захворювання серед дітей різко скоротилися. «На той час колумбійці вже мали віддалені результати впровадження методики: зменшення інвалідності й кращий розвиток таких дітей. Коли нас першого дня привезли в приміщення амбулаторії, де ми побачили три десятки жінок із дітьми від півтора до двох з половиною кілограмів, котрі лежали в мам на грудях, щиро кажучи, злякалися за цих немовлят. На той момент ми свято вірили в чудодійні високі технології», — зізнається вона.
Нині метод кенгуру запроваджено в понад 50 країнах, зокрема Швеції, Голландії, Італії, Німеччині, Франції, США. Останні прорахували, що кожен долар, вкладений в дитину, що передчасно народилася, після її 18-річчя обертається 17 доларами доходу завдяки збереженню трудового потенціалу.
У міжнародній медичній термінології вже давно прижився термін «кенгуритися»: доліковувати дитя власним теплом і грудним молоком. Основний інструмент для застосування методу — спеціальний бандаж, що надійно тримає дитину біля маминого тіла. «Це може бути будь-який шмат тканини завдовжки приблизно чотири метри й завширшки півметра», — каже завідувач відділення інтенсивної терапії глибоко недоношених дітей лікарні «Охматдит» Тетяна Орлова. Єдине протипоказання — нестабільний стан дитини. Найкрихітніше кенгурятко, яке було у відділенні, важило приблизно 700 грамів.
Чому не потужний суперкювез із потрійними стінками та підігрівом, а затишок маминого тіла спричиняє такі результати: краще серцебиття, стабілізацію температури в немовляти тощо? Наукової відповіді щодо дивовижної дії такого контакту фахівці відповіді не мають. Але результати спільного дослідження колумбійських, французьких і канадських фахівців, яке ґрунтується на результатах нейромоніторингу, недвозначно показали: під час застосування методу краще розвиваються волокна мозолистого тіла мозку, що об’єднує обидві півкулі, і вже в трирічному віці мозок поспішайок відповідає мозкові вчасно народжених дітей. Те саме стосується певних зон кори головного мозку, яка відповідає за мовний і поведінковий розвиток, каже Тетяна Куриліна.
Одна команда
Найбільше говоримо про мам, але це можуть бути татусі чи бабусі або старші сестрички. У Сполучених Штатах цим займаються навіть медсестри, бо це підтримка в агресивному середовищі, яке оточує немовля: шум кювеза, яскраве світло, тактильні больові стимуляції. Сам цей стрес вбиває білу речовину мозку, яка відповідає за зв’язки й розвиток асоціативного мислення і сіру речовину. Нам треба показати, що є шлях успішного материнства, навіть коли дитина передчасно народилася, а не через сльози на шляху до кювеза», — розповідає доктор медичних наук.
Поки що повний цикл методу кенгуру впроваджено лише в «Охматдиті». «10 років тому була в цьому відділенні зі старшою донькою і теж користувалася цим методом», — пише під фото з поспішайкою у Facebook Ганна Венедчук. «Це не просто метод. Це серйозна перинатальна технологія, — каже Тетяна Орлова. — Найефективніше вона працює, коли є контакт між трьома учасниками: дитиною, мамою і медперсоналом, коли вони одна команда. Багато вкладаємо у комунікацію між лікарями й батьками. Це величезна праця, бо щосекунди у мам-татів виникає мільйон запитань: чи правильно лежить? чи правильно дихає? чи досить поїв?», але саме тоді батьки і медики стають однієї командою, борючись за здоров’я малечі».
І тоді настає час філософії взаємної вигоди. У виграші не тільки дитина: за дослідженнями психологів лікарні, зауважує медик, родини, що кенгуряться, стають на порядок міцнішими. Це особливо важливо для сімей, де народжуються поспішайки, бо, на жаль, саме в таких ситуаціях мами часто залишаються самі. «Коли родина застосовує метод кенгуру, переоцінюється роль і матері, і батька. Тато, допущений до догляду за дитиною, інакше ставиться до дружини, усвідомлює свою відповідальність. Бачили б ви, які горді вони ходять нашим відділенням зі своєю малечею», — каже вона.
«Еге ж, раніше так і було, а нині лежить це диво 98 см, і я думаю, як воно раніше на грудях поміщалося», — пише на своїй сторінці у Facebook мама поспішайки Людмила Васильченко.
Нині є вже й українські дані нейромоніторингу виходжених за методом кенгуру дітей. За словами Тетяни Орлової, в поспішайок краще формуються патерни, вони ліпше сплять (саме сон є біомаркером функцій головного мозку), раніше дозрівають функції, відповідальні за смоктання, дихання тощо. «Це дає змогу раніше виписувати таких дітей додому і не тримати їх у лікарняних умовах, де є загроза інфекцій і стресу», — каже вона.
Кенгуріння не закінчується після виписування з лікарні. «Діти, народжені передчасно, лише тоді отримають усі бонуси цього методу, коли протягом критичного терміну розвитку (до 3 років) одержуватимуть специфічну медико-психологічну допомогу. Медична ще у нас є. Але так само важливо спостерігати за дитиною впродовж цих трьох років, коли її мозок особливо пластичний до втручань, допомогти їй реабілітологами, логопедами, щоб уникнути хронічних захворювань і затримки розвитку — того, від чого найбільше страждають такі діти», — наголошує Тетяна Куриліна.
Що гальмує кенгуру?
Наказ МОЗ, який запроваджує цей метод як обов’язковий, чинний з 2006 року. У перинатальних центрах застосовують лише окремі елементи. Чому? «Кенгуру — це нова філософія життя, спрямована на гуманізацію сучасних перинатальних технологій. Це поворотний момент для всіх. Зміна мислення — чинник, котрий гальмує процес упровадження», — каже Ольга Лакша, доцент кафедри неонатології НМАПО імені П.Л. Шупика.
Фахівці одностайні: важливі підтримка й розуміння суспільства. «Часом можна почути: «О, метод кенгуру — це в Австралії?» І там теж. А в Індії, небагатій країні, де пологи проходять поза стаціонаром, емблема — мавпочка. Бо еволюція закладає в дитини потребу бути біля мами — це запорука, що вона буде нагодована, зігріта й виживе.
Методика кенгуру ґрунтується на тисячолітній людській еволюції. Тому соціальна підтримка — не кпити, а говорити про те, що мама, згідно з Декларацією прав дитини, має право бути поруч і доглядати за нею», — зазначає Тетяна Куриліна.
Насамкінець. Можливо, знайти гроші на нові кювези чи мегакруте інше обладнання для передчасно народжених легше, ніж поширити нову філософію, перебороти страхи і паралельно з технологічними досягненнями впроваджувати (по суті, повертати) природний простий метод. І річ не лише в лікарях. Наприклад, на початку наступного місяця в Києві пройде перший семінар з комунікацій між медиками і батьками. Іспанську авторку книжки про передчасно народжених дітей, зміну світогляду і взаємодію між батьками й лікарями Мерче Галлего привозить в Україну мама колишньої поспішайки Олександра Балясна (Асоціація батьків передчасно народжених дітей «Ранні пташки»). Говоритимуть про емоційний стан, почуття провини, догляд медсестер, новий погляд на підтримку родини у відділенні, взаємодію з батьками, командну злагоджену роботу. Така ініціатива — справжнє громадянське суспільство.