Теорія щодо того, що світ тісний, можливо, походить з оповідання угорського фантаста Фрідеша Карінтія «Ланки ланцюга». Він був написаний ще у 1929 році. В оповіданні пропонувалося експериментально довести, що жителі нашої планети нині набагато ближче один до одного, ніж будь-коли раніше. І тому цілком ймовірно, що використовуючи не більше п’яти осіб, кожен з яких є знайомим іншого, можна зв’язатися з будь-якою людиною на Землі. Відомий жарт про те, що через п’ять людей кожен із нас знайомий з англійською королевою, пізніше підтвердили американські психологи й соціологи.
Я з моєю чотирирічною донечкою Сашею, хворою на рак крові, зрозуміла, що світ тісний, завдяки групі підтримки моєї дівчинки на Фейсбуці. Страшний діагноз Саші поставили у Києві ще торік у січні.
У боротьбі з її хворобою беруть участь не лише наші близькі та знайомі, а зовсім незнайомі люди, які допомагають за покликом душі. На жаль, у нашій країні в подібних випадках батьки стикаються не просто з великою бідою. Від їхньої безпосередньої участі залежить результат лікування. Для цього необхідні не тільки фінансове забезпечення лікування, а й донори, ліки, медичні інструменти. І все це потрібно у великій кількості й максимально оперативно. Саме через ці проблеми ми створили Сашину сторінку на Фейсбуці. І саме з тих пір ми живемо за теорією шести рукостискань. Прикладів сотні, але ось деякі з них.
У моєї доньки досить рідкісна група крові. Коли всі знайомі та знайомі знайомих стали для неї донорами, крові все одно не вистачало. У цей момент Сашина сторіночка потрапила на очі командиру однієї з військових частин Києва, який і відправив до нас у відділення солдатів з необхідною групою крові. Донорів виявилося більше ніж достатньо. Того дня ці хлопці забезпечили кров’ю все наше відділення. Приблизно таким же чином до нас надходили і ліки. Нам терміново потрібна була мазь терапевтичної дії, що запобігає запаленню слизової. Виявилося, що в Україні подібного препарату немає. Але хтось передав наш SOS дівчині, яка поверталася з відрядження з Німеччини. Вона об’їздила не одну аптеку в пошуках потрібного препарату, але таки його знайшла. На жаль, я не знаю навіть її імені.
Як тільки ми вирішили везти Сашу на лікування за кордон, почали вивчали прейскуранти й умови багатьох західних клінік, де пропонували лікування дитячої онкогематології. Цілком випадково про наше горе дізналася моя однокласниця, що живе у німецькому місті Котбус. Вона і порекомендувала дитячо-підліткову лікарню Карл-Тім-Клініку (Carl-Thiem-Klinikum Cottbus), якій ми надали перевагу і про що жодного разу не пошкодували. Виявилося, що головний лікар цієї дитячої клініки професор Ерлер має особисте ставлення до України: з 1978-й по 1984 роки він навчався у Львівському медичному інституті. Поки що ми є першими «візитерами» до цієї лікарні з України.
Попри те, що Господь послав нам таке страшне випробування, я вважаю, що нам із Сашею повезло. Адже добрі люди на нашому шляху — це наші ангели-охоронці. І батькам, які стикаються з безнадійними лікарськими вироками, раджу боротися і вірити. А професор Ерлер за допомогою німецьких спонсорів планує здійснювати допомогу українським дітям у рамках трьох проектів. Зокрема, котбуська лікарня може доставити українським лікарням медичні прилади, які добре функціонують, хоча й були у використанні. Крім того, німецькі лікарі готові ділитися новими методами діагностики і терапії важких хвороб у дітей з українськими колегами, якщо вони супроводжуватимуть маленьких пацієнтів на лікування до їхньої країни.
Коли ми з донькою ще були в київській лікарні, вона мене раптом запитала: «Мамо, ти мене врятуєш»? Я відповіла: «Так». Тоді покладатися доводилося тільки на віру. І хоч на все воля Божа, але тепер до моєї віри додалося розуміння правильності обраного шляху. І все це завдяки правилу шести рукостискань.