Бельгія — держава порівняно молода, яка де-факто стала незалежною від Нідерландів лише після революції 1830 року. До того територію сучасної Бельгії анексувала Франція, а ще раніше вона перебувала під іспанською короною. Внаслідок цих складних історичних перепитій нинішня Бельгія виявилася поділеною на три регіони: Фландрію, де говорять по-нідерландськи, Валлонію, де по-французьки, і столичний регіон Брюссель, переважно франкомовний, але з усіх боків оточений фламандськими комунами.

Єдність і суперечності

Бельгія унікальна тим, що не має власної мови, а статус державної у країні отримали нідерландська, французька та німецька. У школах Брюсселя, який позиціонує себе як двомовна столиця, нідерландська мова обов’язкова для навчальної програми середніх шкіл. У громадському транспорті всі оголошення роблять двома мовами, меню ресторанів, написи у магазинах і діловодство державних установ так само дублюють французькою та нідерландською.

Проте варто від’їхати зі столиці на 20 кілометрів на південь, і ви не почуєте жодного нідерландського слова, бо опинитеся у Валлонії. А якщо поїдете на північ, то вашої французької ніхто не зрозуміє. Бо фламандці без проблем перейдуть з вами на англійську, проте вони не знають жодного французького слова.

Населення сучасної Бельгії становить близько 11 мільйонів. Фламандців із них приблизно 60%, і Фландрія економічно розвиненіша. Рівень валового регіонального продукту на душу населення там у півтора раза вищий, ніж у біднішій Валлонії, де проживає понад 30% бельгійців. На цьому тлі у Фландрії дуже популярні крайні праві партії, які здобувають голоси виборців гаслами про відокремлення від Валлонії.

У такій ситуації у країні формування федерального уряду вже не раз розтягувалося на місяці. Та й нині Бельгія не має повноцінного чинного уряду і все ще намагається його сформувати, хоч після останніх парламентських виборів 26 травня 2019 року минуло понад 470 днів. Головним каменем спотикання у формуванні керівної коаліції стало те, що населення Фландрії переважно проголосувало за праві партії, а жителі Валлонії віддали голоси лівим політикам.

Пізнати самих себе

На тлі урядової кризи промовистий вигляд мають підсумки соціологічного опитування, яке провела неурядова організація Dedicated Institute на замовлення бельгійської газети Le Soir. Воно виявило, що один із чотирьох бельгійців підтримує поділ країни. За це висловилося 28% фламандців, 18% валлонців і 17% жителів Брюссельського регіону. Ці дані нещодавно опублікувало видання Brussels Times. 56% опитаних вважають, що у майбутньому буде неможливо зберегти об’єднану Бельгію. Таку думку висловили 58% учасників опитування у Валлонії, 56 — у Фландрії та 46 — у Брюссельському регіоні.

Дані цього соцопитування офіційно представники бельгійської влади не коментували. Проте сепаратистські настрої у країні — вже давно ні для кого не новина. Але замість того, щоб заводити розмови про особливі статуси та зміни до Конституції, бельгійська влада вдається до заходів м’якої сили.

Із 1 вересня залізнична компанія Бельгії SNCB запустила вебсайт, на якому кожен громадянин може подати заявку на отримання єдиного залізничного квитка, що дає право на 12 безплатних поїздок по країні протягом шести місяців. Щоб отримати такий квиток, кожен громадянин Бельгії, старший 12 років (проїзд до цього віку і так безплатний), заповнює заявку на сайті залізниці й через 10 днів отримує поштою іменний квиток.

Запровадити безплатний залізничний квиток було рішенням бельгійського уряду, яке підтримали представники десяти провідних партій. В уряді переконані, що в такий спосіб вдасться не лише пожвавити внутрішній туризм, який зазнав значних збитків внаслідок жорсткого карантину через пандемію коронавірусної хвороби, а й допоможе бельгійцям ліпше пізнати власну країну й одне одного.

«Мета цього кроку — заохотити бельгійців подорожувати потягами, щоб наново відкривати для себе нашу прекрасну країну і всі її найвіддаленіші куточки», — заявив федеральний міністр із питань мобільності Франсуа Беллот.

А що краще єднає державу та її громадян, як подорожі країною, завдяки яким зникають упередження й ворожість! Адже люди зазвичай не довіряють і бояться того, чого не знають. Чудовий досвід, який варто взяти до уваги і в Україні.