Олександрові Мірошниченку 34 роки. Народився у Глухові, тут закінчив середню школу, місцевий педагогічний університет ім. О. Довженка, згодом аспірантуру Центру пам’яткознавства НАН України. Понад десять років працює у Національному заповіднику «Глухів» науковим співробітником науково-дослідного відділу.

Оскільки Глухів — порівняно невелике містечко з населенням трохи більш як 30 тисяч, то можна вважати, що більшість жителів якщо не знають одне одного, то потенційно можуть познайомитися. Олександрова робота — на видноті: на екскурсії приходять-приїжджають не тільки місцеві, а й численні гості з різних міст і містечок України. Вони захоплені глибокими історичними знаннями земляка-науковця, умінням подати матеріал так, що місто оживає в уяві слухачів, відкриває нові, досі не знані грані минувшини і сьогодення.

Несподівана нова справа

І якщо ще кілька років тому амплуа Мірошниченка-науковця полягало в цій площині, то нині — ще й у несподівано іншій. Олександр став відомим у місті як активний волонтер, що відкрив у центрі міста громадський пункт сортування… сміття. Ця тема стала своєрідним брендом Глухова, відомим у різних куточках України.

Ідеться про звичайнісіньке сміття, яке звикли виносити у кращому разі в окремі контейнери, у гіршому — на відведені чи стихійні звалища непотребу, специфічний сморід яких поширюється в радіусі кількох сотень метрів. Але тепер більшість жителів Глухова, працівників закладів харчування, магазинів, перукарень, різних торгових точок сміття доставляють до сортувального пункту поблизу історичної пам’ятки — будинку Миклашевських.

Саме сюди везуть-несуть картон, бляшанки, пляшки, корки, папір, коробки, бите скло, поліетиленові пакети, пластик — усе, що можна переробити і так підтримати місцеве довкілля. Усі виручені кошти за переробку вторинної сировини Олександр Мірошниченко використовує на ремонт сусідньої будівлі, яка має визначну історичну цінність. Дивно? Несподівано? Так, спочатку і городяни трохи насторожено зустріли цю ініціативу, мовляв, з такого починання навряд чи вийде щось путнє.

Однак за місяць-другий скептики забули про свої сумніви, натомість коло прихильників і помічників чоловіка стало неухильно розширюватися. І нині Олександр Мірошниченко щодня впродовж двох годин упорядковує надходження приймального пункту, на велосипеді доставляє сировину переробникам. Якщо ж її набирається чималенько, виручають водії вантажівок. Адже такою була первинна домовленість: привезене не може залежуватися, а на сортувальному пункті завжди має бути чисто й охайно.

Надихнув норвезький досвід

Як розповідає ентузіаст, кілька років тому разом із сім’єю гостював у Норвегії в маленькому містечку з населенням 15 тисяч жителів у колишньої однокласниці. Як і заведено в гостях, знайомилися з тамтешнім побутовим устроєм, відвідували магазини, культурно-мистецькі заклади — одне слово, проводили дозвілля. І однокласниця між іншим розповіла про давню місцеву благодійну традицію сортувати вторинну сировину, до якої причетні тисячі місцевих жителів. Виручені кошти передають лікарням, аптекам, ветеранським закладам, установам. І це в економічно сильній Норвегії.

Як наголошує Олександр, річ не стільки в зібраних коштах, а у грамотному й ефективному підході до утилізації сміття. Адже так городяни захищають навколишнє середовище від власного негативного впливу, виховують у дітей дбайливе і бережливе ставлення до природи, піклуються про місто, в якому живуть, і майбутнє.

Мимоволі Олександр згадав рідний Глухів. І не тільки згадав, а й вирішив, що колишня гетьманська столиця теж заслуговує на дбайливе ставлення до себе. А якщо і починати, то самому подати приклад.

Від ідеї до роботи

Повернувшись, розмістив оголошення в інтернеті, почав обходити торгові точки, заклади харчування, перукарні, тобто місця, де неодмінно є вторинна сировина, і пропонувати відповідні послуги. Спочатку відгукнулися окремі підприємці, згодом до них приєдналися інші, й невдовзі назбирався перший вантаж із битого скла, пластику, бляшанок, який відправив одній з переробних компаній і отримав аж 260 гривень.

Далі — більше. Про Олександрову ініціативу дізналися жителі міста, зокрема учні й студенти. Їхні батьки запропонували допомогу в сортуванні і доставці сировини. Вирішили так: якщо її обсяги перевищують можливості волонтера, то радо прийматиме допомогу, якщо ж міг упоратися сам, то робив це.

Ось тепер день у день працює його приймальний пункт, обсяги заготівлі зростають, а відповідно і виручка.

Чому будинок Миклашевських?

Із першого дня Олександр узяв за правило чітко обліковувати кошти і спрямовувати їх на відновлення будинку Миклашевських. Чому саме цієї будівлі? Замість відповіді Олександр розлого розповідає про унікальну пам’ятку житлової архітектури, відому ще із ХVІІІ століття. У цьому будинку бували представники відомих українських родів Кочубеїв, Скоропадських, Миклашевських, чиї імена — гордість України. Саме тут зароджувалося національне театральне мистецтво — історики вказують, що перші вистави відбувалися під цим дахом.

А ще варто пам’ятати, що Глухів — колишня гетьманська столиця, де шуміли-вирували такі історичні вітри, яким можуть позаздрити навіть великі столичні міста Європи. Більш як століття тому будинок Миклашевських переобладнали під поштово-телеграфну контору, із часом тут розташовувалося поштове відділення, телеграф, а до початку 1990-х — місцеве відділення Союздруку та Укрпошти, якій тепер належить будівля.

Однак за останні десятиліття він настільки занепав, що глухівська громада стала бити на сполох. Свого часу поштовики виставили будівлю на продаж, але результат виявився нульовим — ніхто не захотів її купити. А час продовжував свою жорстоку справу. І знадобилися кошти Олександра Мірошниченка за здану сировину.

Зусиллями ентузіастів на сьогодні виконано чималий обсяг ремонтних робіт. Полагоджено частину даху, бо він протікав і всередині після дощів утворювалися калюжі, встановлено віконне скло, облаштовано паркан, пофарбовано рами, навколо будинку завжди прибрано. Звісно, це косметичний ремонт, бо на капітальний потрібні значно більші гроші. Однак головне — вдалося загальмувати подальше розграбування і знищення пам’ятки, яка поки що тримається.

За словами Олександра, вдається викроювати кошти і на інші історичні об’єкти міста. На 6 тисяч гривень закупили фарби для Київських воріт Глухівської фортеці, яку не оновлювали понад десять років.

Ентузіазм знаходить послідовників

А тим часом глухівська сміттєва ініціатива вийшла за географічні межі міста, і сюди по досвід зачастили гості з Чернігова, Новгорода-Сіверського, Києва, Сум, Ямполя. Що вже казати про зв’язок через соцмережі! Олександр ледь встигає відповідати на запити і пропозиції співпраці з десятків міст України.

У місті повноцінно функціонує новостворена підприємницька структура у складі чотирьох працівників, які теж збирають і сортують вторинну сировину. А це нові робочі місця, природоохоронна допомога, виховання бережливого ставлення до навколишнього світу. Підприємці пропонували Олександрові долучитися до їхнього колективу, однак той відмовився.

По-перше, хоч як курйозно це звучить, сміттєвої сировини вистачить усім. По-друге, має на меті не стільки заробляти гроші, як навчити і привчити дорослих і дітей сортувати сміття, дбайливо ставитися до міста, в якому живуть. По-третє, нинішня волонтерська діяльність цілком його улаштовує.

Якщо кілька років роздільні контейнери були рідкістю для Глухова, то нині їх майже півтора десятка. Встановлено їх у різних місцях, зокрема на околицях. Час від часу в місті організовують щось на кшталт толок чи суботників. Якось прибирали пляж біля місцевого озера, то знаходили пляшки півстолітньої давності.

Важливо, що територія біля будинку стала місцем проведення відкритих екологічних уроків для школярів. Щоб взяти в них участь, потрібно здати бодай якусь кількість вторинної сировини, наприклад, кілька корків чи кришечок. І діти охоче приносили їх, а коли бачили, що таку сировину переробляють і це корисно, то були захоплені цим і вже самі збирали їх і здавали заготівельникам.

Не обійшлося без згаданої курйозності. Інколи на екскурсії приїжджають групи з інших міст і як презенти привозять мішки із пластиковою і скляною тарою, картонними коробками, металевими бляшанками. Мовляв, удома треба викидати на звалище, а в Глухові такому добру дадуть господарський лад. Олександр залюбки приймає вантаж.