КРУГЛИЙ СТІЛ
Державно-приватне партнерство — шанс для комунального господарства
Здається, сьогодні на «комуналку» собак не вішає вже тільки той, хто просто втомився це робити. Втім, від того, що всі ми періодично «випускаємо пару», не змінилося майже нічого: споживачі не задоволені послугами й не поспішають за них платити, комунальники — споживачами та неокупністю тарифів. Справжня тобі революційна ситуація: одні не можуть, інші — не хочуть. Хоч усі розуміють: «комуналка» потребує модернізації вже сьогодні. Бо завтра може наступити Алчевськ чи Тернопіль у всій Україні.
Як же врятуватися від комунального колапсу, якщо коштів у держави немає? Цю тему доволі жваво обговорювали учасники «круглого столу» в Рівному. Його головна думка, на якій, власне, і зійшлися: державно-приватне партнерство — якщо вже не панацея, то принаймні шанс, яким просто гріх не скористатися.
Навіть сміття потребує сучасних відходів. Фото з сайту zeleniymaidan.org.ua
Євген РАДЧЕНКО,
директор ДП «Центр розвитку
державно-приватного партнерства» Мінрегіону :
— У чому складності державно-приватного партнерства? Немає належної комунікації між зацікавленими сторонами (центральні органи виконавчої влади — фонди — інвестори), у нас усе ще недосконала законодавча база в цій темі: пройти процедуру державно-приватного партнерства так, як це записано в законі, може тільки дуже знаюча й наполеглива людина — в інших просто опускаються руки. Тому й позитивних прикладів такого партнерства в Україні, на жаль, одиниці. Один із них — будівництво сміттєпереробного заводу в Рівному, який поки що перший і єдиний в Україні: скажімо, Київ обговорює цю тему вже 5 років. Наше підприємство якраз і створене для того, щоб допомагати втілювати подібні проекти. До речі, цього року вперше Мінрегіон виділив 40 мільйонів гривень безпосередньо для кредитування ОСББ — адже це теж острівці державно-приватного партнерства. Об’єднання співвласників через відповідно створену фінустанову можуть узяти гроші під конкретні проекти, що розраховані до 10 років, під 3% річних. 15 мільйонів гривень уже отримали 9 ОСББ Луцька, які представили свої проекти. До речі, Рівне теж активно йде шляхом створення ОСББ.
Володимир ХОМКО,
міський голова Рівного:
— Без державно-приватного партнерства перспективи ЖКГ не існує — і це математичний висновок. Але… Річ у тім, що комунальна галузь в Україні вкрай заполітизована. Опозиція у неформальних розмовах каже: ми розуміємо, що комунальна галузь — це теж мав би бути бізнес, але з трибуни говоримо по-іншому, бо в нас така політична позиція. Влада і опозиція змінюються і в залежності від свого статусу маніпулюють «комуналкою». А МВФ та Світовий банк питають нас: куди ви йдете? Із сьогоднішніми тарифами у вас немає майбутнього.
Справді, за два роки всі обласні водоканали стали банкрутами, бо в тарифі на воду немає інвестиційної складової. Коли я людям пояснюю, що хліб неможливо спекти за гривню, а продати за 50 копійок, вони це розуміють, а от щодо комунальних послуг — ні.
Так, сміттєпереробний завод у Рівному вдалося звести, він обов’язково запрацює до кінця року. Але буду відвертим: втілити мою давню мрію, окрім того, що ми знайшли приватного інвестора, допоміг збіг обставин. По-перше, поруч із Рівним, у Здолбунові, є цементний завод, і саме це підприємство, що активно заміщує дорогий імпортний газ у виробничому процесі, використовуватиме продукти переробки сміття; по-друге, на 95% вичерпав себе міський сміттєполігон, поблизу якого й споруджено завод; і, по-третє, ми жодної копійки не заплатили за землю під будівництво — певну площу для цього виділив Рівненський район, розуміючи важливість проблеми. Все це неабияк здешевило проект.
Василь БЕРТАШ,
голова Рівненської облдержадміністрації:
— Вважаю, така співпраця дасть нам змогу уже в недалекій перспективі вирішити проблему утилізації й переробки сміття з усієї області. Ми дослідили його морфологію і знаємо, що переважна більшість твердих побутових відходів підходять для відповідної переробки. Зрештою, досвід Швеції, яка вже навіть ввозить сміття на переробку з-за меж країни, свідчить про те, що радіус 200 кілометрів — цілком вигідна відстань для переробних заводів.
Володимир ХОМКО:
— Але зауважте, поки ми будемо брати за вивіз сміття по 6 гривень з людини, як це відбувається сьогодні, заводи, подібні до нашого, як гриби після дощу, в Україні не виникатимуть: не матиме інвестор прибутку за таких умов. Не в кожного ж трапляється такий збіг обставин, як у нас.
Так, в угоді про державно-приватне партнерство ми записали, що тариф на вивезення сміття в Рівному не повинен перевищувати середній по сусідніх обласних центрах. Але ж у Німеччині та Швеції, де давно переробляється майже 100% сміття, тариф сьогодні на рівні 30 гривень з людини — 1% від середньої заробітної плати. У нас — 0,1%, і ми цю справу лише починаємо. Тобто в Рівному тариф, що окупається, сьогодні мав би становити 50 гривень, а далі, коли справи підуть і завод напрацює відповідні обсяги, впасти до середньоєвропейського — 30 гривень. Тариф — це об’єктивна реальність, вплинути на яку адміністративними методами неможливо. Пригадуєте, як в одному радянському фільмі на зборах колективу проголосували за те, щоб підвищити ККД насоса з 30 до 60%? Невже ми повертаємося у ті часи?
Що ж до кредитів для ОСББ, які запроваджує Мінрегіон, то, вважаю, що люди масово не підуть їх брати навіть під 3%. А от якщо, скажімо, місто оплатить тіло кредиту, — підуть. Така співпраця буде лише на користь.
Сергій БУЛЬБАС,
президент Всеукраїнської асоціації
приватних інвесторів у ЖКГ:
— Як не крути, а найкращий і найстабільніший інвестор — населення. Брендові закордонні інвестори — це добре. Але маємо знайти таку модель співпраці, за якої комфортно почувалися і споживачі послуг, і ті, хто їх надає, й ті, хто інвестує в ЖКГ. Причому зелене світло держава мала б увімкнути саме для українського інвестора.
Сьогодні люди його побоюються. Між тим, ніхто краще від власника управляти власністю не буде. Недаремно ж комунальна форма власності просто не витримала випробування часом і конкуренцією ні в Швеції, ні в Ізраїлі, ні в інших країнах. І про це маємо відверто говорити людям. Адже головний ризик для приватного інвестора — суспільне несприйняття. Ще один — політизованість галузі. На жаль, у нас немає поняття наступності органів влади. Тому одні віддають майно в оренду або концесію, інші — забирають. Причому тут хороші всі методи: від розриву договорів без жодних зобов’язань до кримінальних справ.
Андрій ОСАДЧИЙ, юрист:
— Головний камінь спотикання на цьому шляху — наша ментальність. Це у Рівному міський голова реально й професійно дивиться на речі. А є міські голови, які заявляють: комунальне підприємство мусить бути збитковим, нехай гроші на його утримання дає держава.
Олександр ІГНАТЕНКО,
керівник департаменту Мінрегіону:
— Таке враження, що ми всі очікуємо «кінця світу» 21 грудня, успішно проїдаючи те, що нам дісталося у спадок. Прогрес, звісно, є, але дуже повільний. Візьмемо, наприклад, сміття. Ще кілька років тому 98% його хоронили на полігонах, а тепер 92%: ще 4 утилізують на заводах і 4 — переробляють. 185 населених пунктів в Україні мають роздільний збір сміття. До речі, Болгарія захоронює 100% сміття, Румунія — 98. Це країни-члени ЄС, вони отримали величезні транші від Євросоюзу, щоб навести порядок зі своїми полігонами.
Наші ж сміттєполігони аж ніяк не відповідають екологічній безпеці. Тому якщо ми думаємо про власних дітей та онуків, іншого шляху, ніж сортування та переробка відходів, у нас немає. Ресурс засміченості Україна вичерпала. Або ми вживемо превентивних заходів, або знову буде Тернопіль чи, якщо хочете, Сицилія.
ВИСНОВКИ «КРУГЛОГО СТОЛУ»
Державно-приватне партнерство — якщо вже не панацея, то, принаймні, шанс для житлово-комунального господарства, яким просто гріх не скористатися. На цьому зійшлися всі учасники «круглого столу». Втім, вдалих прикладів упровадження засад державно-приватного партнерства, як-от будівництво сміттєпереробного заводу в Рівному, в Україні поки що одиниці.
Що треба зробити, аби подібних прикладів стало більше
♦ На рівні держави:
«модернізувати» законодавство, розполітизувати галузь, створити комфортні умови для приватного капіталу, який у неї приходить і водночас чітко виписати межі його відповідальності; встановити постійну комунікацію між зацікавленими сторонами (міністерства – фонди – інвестори).
♦ На рівні громади:
здолати радянські стереотипи несприйняття приватного інвестора, що приходить у «комуналку», усвідомити, що комунальні послуги – не безкоштовний сир, який, як відомо, буває тільки в мишоловці.
♦ На рівні місцевої влади:
встановити комунальні тарифи з інвестиційною складовою, яка дасть змогу галузі розвиватися.