Зовнішня реклама — це не лише додатковий дохід до місцевого бюджету, а й велика проблема для Києва. Часто вона агресивно впливає на середовище і зовсім не додає місту привабливості. Щоб переконатися в цьому, варто лише поглянути на зовнішній вигляд архітектурних пам’яток у центрі столиці, зокрема на Бессарабський ринок, обліплений лайтбоксами, брандмауерами та строкатими розтяжками. Хто і як намагається навести лад у цій галузі, ми і спробуємо з’ясувати.
В обхід закону
Спершу зазначимо, що, попри тотальну комерціалізацію сфери зовнішньої реклами, існує складний порядок її розміщення в Києві, регламентований законом «Про рекламу», рішенням Київради від 22 вересня 2011 року «Про затвердження Порядку розміщення реклами в Києві» та постановою Кабміну від 29 грудня 2003 року «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами».
— Об’єкт зовнішньої реклами мають узгодити управління з питань реклами при КМДА, комунальне підприємство «Київреклама», департамент містобудування та архітектури, управління контролю за благоустроєм, Державтоінспекція (у разі розміщення в межах червоних ліній міських вулиць і доріг, на перехрестях, біля дорожніх знаків, світлофорів, пішохідних переходів та зупинок транспорту загального користування) та управління охорони культурної спадщини, — пояснює керуючий партнер адвокатського об’єднання «Актіо» Володимир Ямпольський.
В останньому разі йдеться про її розміщення на пам’ятках національного або місцевого значення, в межах зон охорони цих пам’яток, історичних ареалів населених місць. «Усе це підштовхує деяких суб’єктів господарської діяльності до встановлення рекламних носіїв без отримання спеціальних дозволів, що й призводить до певної рекламної вакханалії. Найбільше від цього страждають об’єкти культурної спадщини, тобто визначні місця, споруди (витвори), комплекси (ансамблі), їхні частини тощо, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність», — вважає В. Ямпольський.
Які важелі впливу?
А ось тут починається найцікавіше. Управління охорони культурної спадщини КМДА нещодавно провело рейд Бессарабським ринком, виявляючи незаконно встановлену рекламу. Як наслідок винесло приписи про демонтування таких рекламних засобів. А рекламодавці ще й заплатили чималі штрафи до місцевого бюджету.
Проте не лише КМДА цікавилася Бессарабкою. Ще 5 лютого 2013 року на підставі листа управління СБУ у м. Києві від 12.11.2012 р. Міністерство культури видало наказ про здійснення позапланового заходу КП «Бессарабський ринок» щодо дотримання вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини. Було встановлено, що утримання та використання пам’ятки здійснюється з порушенням Закону України «Про охорону культурної спадщини», а саме: не було укладено охоронного договору, не відбулося погодження розміщення реклами на будинку. До того ж, частини приміщень пам’ятки передано в оренду без погодження Міністерства культури. А роботи на ній проведено без погодженої науково-проектної документації та відповідного дозволу Мінкультури.
У відповідь КП «Бессарабський ринок» надіслав лист від 21.02.2013 р. із поясненнями, що підприємство вживає заходів щодо оформлення документів для укладення охоронного договору на пам’ятку. Щодо інших порушень, виявлених під час перевірки, не находило аргументованих відповідей. Як наслідок, за порушення законодавства про охорону культурної спадщини застосовано фінансові санкції.
Нескінченні фінансові санкції
Вважаєте, це на щось вплинуло? Та ні! Через кілька місяців на підставі листа управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в м. Києві від 20.05. 2013 р. Міністерство культури
07. 06.2013 р. видало ще один наказ «Про здійснення позапланового заходу (перевірки)» на Бессарабці. І знову працює стара схема: перевірка — виявлення порушень — сплата чималих штрафів (біля 35 700 гривень).
Тобто з одного боку все начебто правильно: держава реалізує свої функції щодо охорони культурної спадщини. Тільки річ у тому, що й торік, й позаторік проводили такі рейди, а віз і нині там. Рекламу вивішують, потім її демонтують, а згодом лайтбокси, брандмауери та розтяжки знову з’являються, відроджуючись із попелу, немов фенікс.
Чому ж так відбувається, що порушники норм Закону України «Про охорону культурної спадщини», навіть отримуючи приписи про приведення об’єктів в зазначеній сфері до вимог законодавства, знову порушують їх?
— Говорити про невідповідність ситуації нормативно-правових актів не доводиться, адже відповідно до вищезгаданого закону, за порушення його передбачаються штрафи розміром до 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто 170 000 гривень). Більш-менш впорядковано й дозвільну систему: Закон України «Про охорону культурної спадщини» в статті 24-5 зазначає, що розміщення реклами на пам’ятках національного значення в межах зон охорони цих пам’яток дозволяється лише за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Тобто будь-хто не зможе видавати дозвіл на розміщення зовнішньої реклами, — наголошує адвокат Катерина Тарасова. Тож, здається нам, правда в тому, що сама громада не достатньо активно реагує на зовнішній вигляд свого міста. Адже доглядати за цими об’єктами потрібно нам усім разом.
Громадські ініціативи
Перші кроки в цій справі уже зробили юристи. Так, приміром, в адвокатському об’єднанні «Актіо» кілька років функціонує відділ охорони об’єктів культурної спадщини для надання юридичної допомоги археологічним розвідкам та пам’яткам архітектури. Ймовірно, на його базі вже почнуть реалізувати й певний напрям соціальної відповідальності шляхом надання юридичної допомоги громаді Києва щодо збереження зовнішнього вигляду культурного надбання столиці. Якби таких громадських ініціатив було більше, Київ мав би набагато привабливіший вигляд.
У цьому аспекті хотілося б звернути увагу на закордонний досвід. Так, у Британії не лише заборонено розміщення реклами на пам’ятках архітектури національного значення, а й зміст простої реклами піддається жорстокій громадській цензурі. Зокрема у цьому контексті цікавий приклад, пов’язаний з розміщенням кінокомпанією United International Pictures на щитах зовнішньої реклами зображення відомого танцюриста-репера Алі Джи поряд з роздягненою моделлю. За короткий термін Комісія з рекламних стандартів (ASA) отримала понад 100 скарг на цю рекламу від лондонців. Цього вистачило для винесення рішення про заборону такої реклами та відповідних санкцій до її розповсюджувача. Крім того, кінокомпанію зобов’язали протягом двох років подавати свою рекламу на попереднє узгодження з ASA, яка мала вирішувати, чи можна її демонструвати.
Саме така взаємодія громади та державних органів показова, вона могла б захистити історичний центр Києва від рекламного мотлоху.