ЗНОВУ ПРО РЕКЛАМУ
Читач закликає обходитись без отрути, яка вбиває не лише шкідників
Добрий день, шановна редакціє!
На жаль, мушу говорити про погане. Хто контролює роботу нашого радіо і телебачення? Доки їх будуть використовувати ділки для реклами сільськогосподарських препаратів, які викликають ряд захворювань, в тому числі — рак?..То чи не пора прикрити цю лавочку?
З повагою Павло ФРАНЧУК
Київ
Справді, отрута, яка використовується проти бур’янів і шкідників, несе певну загрозу й людям. Особливо при невмілому її використанні. Тим більше нині, коли в селах немає навіть агрономів, а селяни і дачники використовують препарати за порадою реклами, вимірюють дози на «око», не користуються засобами захисту дихальних шляхів. Одне слово, повна анархія, яка обертається бідою не лише для нинішнього, а й для майбутніх поколінь.
Є в медалі дві сторони
Про все це реклама мовчить. Кричить, а то ще й співає про користь отрути. Воно й зрозуміло. Рекламодавцям треба збути товар і отримати прибутки. Врахуймо і таку особливість: український ринок заполонили засоби захисту рослин зарубіжного виробництва. Транснаціональні компанії скидають в Україну часто застарілу продукцію, яка не має попиту в країнах-виробниках. Якщо її там утилізувати — дорого. Реалізація в Україні принесе надприбутки. Ось і не шкодують коштів на рекламу. Це той випадок, коли копійка десятки, а то й сотні гривень принесе, точніше, винесе за кордон.
То чи не час прикрити таку лавочку, запитує читач. Не все так просто. Радіо й телебачення рекламують продукцію, реалізація якої офіційно дозволена уповноваженими на це службами. Купувати чи ні — вибір споживача. Засилля реклами зарубіжного товару фактично позбавляє такої можливості. Зокрема колорадський жук змушує його обирати одне з багатьох зло. Городники й садівники знають, скільки в того жука є спільників, охочих знищити все посіяне і посаджене. Тому отрута ллється на поля рікою. Підприємці мішками збирають гроші, а любителі господарювати на землі — разом з урожаєм ще й небезпеку для здоров’я.
Якщо не можна заборонити, то що робити…
…аби звести до мінімуму можливу післядію для людей отрути проти шкідників? Спеціалісти дадуть стільки порад, що перерахувати всі не вистачить газетної площі. Однак їх можна звести до єдиного знаменника: населення має більше знати не лише про плюси, а й мінуси того, що використовує на грядках і в садах. Переваги пропагують рекламодавці. Хто ж має роз’яснювати можливу шкоду? Про неї на упаковці кожного препарату пишуть таким шрифтом, що навіть під лупою не розібрати. І тут, мабуть, доцільно згадати про галузеве міністерство. Воно має чітку вертикальну структуру, яка забезпечена кадрами на державному, обланому і районному рівнях. Оскільки нині вони, ті спеціалісти, практично відлучені від розв’язання конкретних господарських проблем, звісно, мали б більше займатись просвітницькою роботою. Але знайдіть хоча б одного міністерського представника, який би цим опікувався. Вакуум намагаються заповнювати так звані дорадники, які прагнуть не стільки городнику допомогти, як заробити на ньому. При цьому ще й державного фінансування вимагають. А чи витримає платник податків утримання ще однієї структури, яка заявляє про намір виконувати функції Мі?ністерства аграрної політики та продовольства? Нам не збільшення кількості контор потрібне, а підвищення ефективності роботи.
Тут читач цілком логічно може зазначити, що прислужитись цій справі може й преса. Правильно. Але ті радники-порадники, що пишуть закони і контролюють працівників, зробили все для того, аби ЗМІ відлучити від пропаганди досягнень вітчизняної науки і донесення до населення альтернативних шляхів боротьби зі шкідниками і хворобами рослин. Скажімо, в Інституті сільськогосподарської мікробіології успішно створюють нехімічні препарати для допомоги городникам і садівникам. Чи багато з нас про них чули? Ні. Причина проста: на телевізійну рекламу наукова установа не має коштів. Газета про напрацювання інституту теж не все може повідомити. Щоб інформація була повною, треба сказати назву препарату. А робити цього не можна, бо прийде ревізор, заявить, що це реклама — чому за неї не заплачено? Абсурд? Так. Але такі реалії життя. Тому нам з усього світу звозять отруту для укорочення віку. А зарубіжні фірми намагаються отримати право на виробництво у себе винаходів українських вчених.
Як бачимо, тема, порушена нашим читачем, глибша і складніша, ніж здається на перший погляд. Розв’язання проблеми вимагає комплексного підходу. Турбота про здоров’я нації має об’єднати представників міністерств і відомств, політиків і бізнесменів. Нині умови ведення боротьби із хворобами і шкідниками рослин на українському полі задають інтереси зарубіжному бізнесу. Як колорадські жуки, вони обгризають не лише нашу економіку, а й здоров’я. Тому проблема в тому, як повернути справу, аби ми підтримували не зарубіжних виробників, а розвиток власної держави і здоров’я власної нації.