Звісно, хтось може заперечити, проте, як на мене, проживання у хрущовці має певні принади. Почати хоч із того, що споруда лише п’ятиповерхова і не потребує ліфта, який у висотках постійно ламається або з нього крадуть мотор. І тоді сходження на поверхи вище від десятого перетворюється для тамтешніх мешканців на спортивний марафон.
До того ж людей у такому невеликому будинку живе не дуже багато. І якщо пожити довше, знатимеш чи не всіх сусідів особисто і матимеш змогу звернутися по допомогу в разі потреби. І вони до тебе також. А ще саме в таких невеличких будинках останнім часом вже замінили вікна на сходових майданчиках на нові пластикові за рахунок міста. А мешканцям дев’яти- та шістнадцятиповерхівок, хоч більшість із них у Києві теж вже не нові, ще доведеться на це щастя зачекати. Або й узагалі робити це самостійно, коштами ОСББ.
Та в кожного плюса є мінус. Так і в нас. Два найбільші з них — застарілі комунальні комунікації і… знахабнілі орендарі підвальних приміщень, які останнім часом втрачають здоровий глузд від безкарності.
Почну з того, що, за законодавством, перед тим як орендувати в житловому будинку будь-яке приміщення, потенційний винаймач квадратних метрів мав би отримати на це згоду мешканців. Проте ОСББ в нас досі немає, отже наче й запитувати нема в кого. Тому хоч усі чотири підвали в під’їздах нашого будинку давно зайняті, зрозуміти, хто туди в’їхав і чим займається, можна лише в одному — там, де мешкаю. У решті трьох жодних вивісок немає і двері завжди зачинені.
Що ж до мого під’їзду, підвал у ньому займає начебто легальна фірма з пошиття, зберігання та продажу портьєр. Має дозвіл на це від районної адміністрації та окремий рахунок на сплату за комунальні послуги. І все було б добре, але…
Останнім часом у нас із сусідами складається враження, що, дбаючи про свої інтереси, працівники цієї фірми вирішили просто знищити наш старенький будинок. І на жаль, райадміністрація їм у цьому потурає, адже наші скарги не знаходять у неї відгуку. Торік директор тієї фірми вирішив, що його клієнтам не дуже зручно заходити до складу через маленькі двері в підвалі — непрезентабельно для залучення нових покупців. Ось і придумав, що непогано було б… прорубати окремий вхід до приміщення. Та навіть не у двір будинку, а просто на тротуар. Такий собі балкон на першому поверсі просто перехожим під ноги. Вирішив і зробив, нікого з мешканців не спитавши. Тоді на кілька місяців тротуар перегородили будівельні риштовання, а будматеріали розкидали просто під нашими вікнами. А як зняли ту огорожу, ми побачили, що у старенького будинку з’явився такий собі апендикс, під фундамент якого, звісно, рили яму, підкопуючи і нашу домівку.
Писали разом із сусідами скаргу до райадміністрації. У відповідь отримали відписку про те, що буцімто на ці роботи фірма якось встигла отримати дозвіл ще від попередньої адміністрації, скасувати якого не можна. Ось і маємо… На запитання, чи не зашкодили ці роботи фундаменту старого будинку, відповіді взагалі не отримали. Бо зрозуміло, що зашкодили. Та хто захоче за це відповідати. Але то ще не все.
Цього року в директора сумнозвісної фірми з’явилась інша забаганка — про вентиляцію приміщень його складів. А то опалювання є, і від того, напевно, взимку на складах його портьєрам надто спекотно. Запитаєте, як провітрити те, що в підвалі? Як виявилося, дуже просто — попрорубувати дірки у фундаменті! Так, на жаль, зовсім не жартую. Тож останні тижні нам із сусідами довелося чи не 24 години на добу чути гучне гудіння дрилів, яке луною розносилося поверхами. Не могли збагнути, що ж коїться, адже свердлили у підвалі із середини приміщення.
А коли врешті свердління (наших мізків!) скінчилося, побачили величезні шматки бетону, випиляні зі старого фундаменту нашої майже 60-річної хрущовки. Прорубали дірок із десять діаметром близько півметра. Сміття, до речі, не вивезли й досі. І валяється той бетон біля під’їзду — не пройти навіть здоровій людині. Що вже казати про літніх, яких у нас, мабуть, півпід’їзду, із ціпками або мам із дитячими візочками.
Отвори ж у фундаменті вже встигли накрити сталевими решітками: щоб сміття із тротуару і двору не задувало до храму портьєр. А тим, що від таких незапланованих модифікацій старенький фундамент може просто не витримати та просісти або будинок завалиться, вони абсолютно не переймаються. Аби їм було зручно.
Про те, хто дав дозвіл на такі тортури над старенькою спорудою і чи є в райадміністрації думки на тему, куди терміново відселятимуть людей, якщо будинок із дірками у фундаменті не витримає такого знущання і зруйнується, написали із сусідами черговий запит до фахівців Солом’янської районної в місті Києві державної адміністрації. Та, на жаль, щось мені підказує, що на відповідь чекатимемо довгенько. Або знову отримаємо відписку, що й тут нинішня місцева влада ні до чого, бо дозволи вже було отримано колись. Відверта брехня, але нашій місцевій владі вона зручна. Та й, підозрюю, у кишені приємно шарудить…