Спочатку спорт став для неї містком між війною і мирним життям. Участь в «Іграх нескорених» дала змогу боротися з відчуттям поразки, яке виникло після повернення зі сходу. А два «золота» в Сіднеї стали заслуженою нагородою завдяки зусиллям, яких доклала ця дівчина під час підготовки до змагань, і яскравим прикладом того, що успіх приходить до тих, хто не здається в боротьбі із собою та світом.
Майю Москвич на Волині знають давно, бо дівчина завжди вирізнялась активною життєвою позицією. Майже десять років тому вона вступила в обласну Всеукраїнську молодіжну громадську організацію «Національний альянс», а навесні 2013-го очолила її на два роки. Коли в Україні почалася Революція гідності, Майя була у вирі подій — і на Майдані у Києві, і в переломні моменти в рідному Луцьку. В її біографії того періоду кілька кримінальних справ за «грубе порушення громадського порядку». Через активну участь в акціях протесту на підтримку євроінтеграції у грудні 2013-го суд постановив два місяці носити їй електронний браслет за те, що забрала із приміщення облради три фотозображення тодішнього президента Януковича. «Спочатку мене впізнавали як дівчинку, яка перевернула портрет», — розповідає Майя.
У серпні 2014-го вона пішла на війну. Добровольцем. Як зізнавалася згодом, то було найлегше її рішення, бо не могла стояти осторонь, вважала за честь докласти власних зусиль до перемоги і мріяла встановити над Донецьком український прапор.
За майже три роки Майя Москвич служила в батальйонах Національної гвардії України імені генерала Кульчицького, «Гарпун» і полку поліції особливого призначення «Миротворець». Звільнилася восени 2017 року за станом здоров’я – продовжувати службу не дали постійний головний біль та проблеми зі спиною. Хоч, за її словами, було вигорання, навіть відчай, бо ворога не подолано.
А ще служба дала змогу зрозуміти, що дівчина готова заснувати власний бізнес. І не гаючи часу восени 2017-го на 25 сотках бабусиного городу Майя посадила часник. Він не потребує постійного догляду, але врожай дає добрий. І хоч це були перші кроки в сільськогосподарському бізнесі, вона мріє рости в цьому напрямі. За освітою вона економіст.
А навесні 2018-го Майя Москвич для власної реабілітації вирішила взяти участь в «Іграх нескорених». Лук у руки вперше взяла у березні, але після кількох спроб засумнівалася, чи варто продовжувати, бо боліла спина. На перших тренуваннях стріли летіли у чужі мішені, однак праця і наполегливість зробили своє — Майя виграла національні змагання, її обрали до складу національної збірної й уже восени до Сіднею проводжала вся Волинь.
Про дві золоті медалі, особисту і командну, завойовані на «Іграх нескорених», дівчина жартома каже, що то перестаралися ті, хто за неї молився. А перемогу присвятила тим, хто залишився живий після Майдану і війни. «Чому хтось загинув, а я лишилася жити? Це не нам вирішувати! Але як жити далі — вирішуємо саме ми!» — впевнена нескорена волинянка.
Після повернення зі змагань поклала медалі в шухляду і замість відпочинку вдруге посадила часник. Читає мотиваційні лекції. Живе і своїм прикладом надихає інших. А ще мріє про завершення війни перемогою і власний лук для тренувань. Майя Москвич не з тих, хто тільки загадує бажання, а з тих, хто наполегливо прямує до мети.