Міністр екології та природних ресурсів Остап Семерак домовився з литовським колегою про співпрацю щодо утилізації відходів і реформування сфери надрокористування. Відповідне спільне рішення ухвалено в Батумі під час однієї із зустрічей, які український чиновник провів поза основною програмою міністерської конференції, що відбувалася в червні у Грузії.
Пан Семерак також домовився про візит у липні до України міжнародної делегації на чолі з директором Організації економічного співробітництва та розвитку Саймоном Аптоном і керівником Відділу співробітництва з країнами Європи, Близького Сходу і Північної Африки Федерального міністерства навколишнього середовища, охорони природи, будівництва та безпеки ядерних реакторів Німеччини Юргеном Кайнхорстом, які спільно з українськими урядовцями обговорять перехід до «зелених методів економічної діяльності».
Було чимало й інших заходів за участі українського екоміністра, які, сподіваюсь, обернуться конкретними справами і покращенням якості нашого життя та стану довкілля.
Чим дихати містянам
Доцільність участі міністра у батумській конференції питань не викликає. А от чи варто було збирати майже тисячу осіб із 56 країн світу, зокрема й чиновників національного та міжнародного рівня, відривати їх від поточних справ, витрачати кошти на оренду готелів і конференц-залів, перельоти тощо замість профінансувати, наприклад, кілька заповідників?
У 2003 році таку саму конференцію (п’яту) приймав Київ. Тоді підписали зокрема Карпатську конвенцію, яка заклала підвалини співпраці з охорони природи та культурної спадщини цієї гірської системи, а також три міжнародні протоколи: Про реєстри викидів і перенесення забруднювачів до Орхуської конвенції; Про стратегічну екологічну оцінку до Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків і міжнародних озер (Конвенція Еспоо); Про цивільну відповідальність і відшкодування шкоди, завданої транскордонним впливом промислових аварій транскордонним водам до Конвенції Еспоо та Конвенції про транскордонний вплив промислових аварій. Натомість на батумській конференції молодші колеги-журналісти щодня підходили до мене й запитували: а про що писати, де конкретика?
Справді, якихось нових зобов’язань на батумській конференції країни на себе не брали. Переважно говорили про те, що жити треба, як написано у девізі цього заходу, «зеленіше, чистіше, розумніше».
Головними темами цього зібрання стали якість атмосферного повітря, екоосвіта та розвиток зеленої економіки. Зокрема на розгляд делегатів представили доповідь ООН, в якій повідомляється, що забруднення повітря, нездоровий спосіб життя і розрив між людьми і довкіллям дедалі негативніше впливають на здоров’я європейців.
Близько 95% міських жителів регіону дихають повітрям, рівень забруднення якого перевищує допустимі норми. У 2012 році більш ніж 500 тисяч передчасних смертей спричинила якість зовнішнього повітря і 100 тисяч — повітря у приміщеннях. Уточню, що Україна, приміром, у цю статистику не потрапила. Бо інакше цифри були б набагато сумнішими.
Якщо повітря брудне, то з цим треба щось робити. Що саме? Думали, думали… і записали в п’ятому пункті підсумкової декларації: «Схвалити добровільну батумську ініціативу щодо боротьби за чисте повітря та ініціативи, спрямовані на підвищення якості повітря і захист здоров’я населення та екосистем». Справді, з конкретикою в цьому тексті скрутнувато.
А ось у рішеннях про розвиток зеленої економіки зазначили: «Провести екологізацію економік країн регіону Європейської економічної комісії». Далі в тексті наголосили на необхідності «зміцнення екосистем і розширення екосистемних послуг як частини екологічної інфраструктури, а також удосконалення сталого використання природних ресурсів». Це може бути досягнуто за допомогою «екоінновації, розвитку безвідходної економіки, прозорої і відповідальної ділової практики, впровадження чистіших і ефективніших виробничих процесів з погляду використання ресурсів». Які такі екоінновації? Як домогтися, щоб економіка стала безвідходною, а ділова практика — відповідальною і прозорою? І що воно таке оті «чисті виробничі процеси»?
Казав пан — кожух дам
Є в Україні й дошкульніша приказка: «Обіцянка-цяцянка, а дурневі радість». Саме через брак механізмів реалізації рішень і цієї, і попередніх міністерських конференцій з жорсткою критикою виступили представники неурядових організацій, зокрема координатор «ЕкоФоруму» Мара Силіна. «Що буде тим підписантам декларації, які не дотримуватимуться її принципів?» — справедливо запитували представники третього сектору.
Водночас не забуваймо про непрямі механізми заохочення грати за певними правилами. Умовно кажучи, тих, хто не хоче бути хорошим, не запрошуватимуть на чай і на дні народження. В реаліях глобального світу це означатиме відлучення країни-нечупари від участі в міжнародних інвестиційних проектах, позбавлення доступу до фінансових та інформаційних ресурсів тощо. Процес дещо повільний, але доволі дієвий.
Відомий у світі екологіст, координатор міжнародної коаліції «Річки без кордонів» Євген Симонов вважає, що конференція в Батумі таки мала певний сенс. «Провідні країни регіону, авторитетні міжнародні організації заявили, що майбутнє — в екологізації не тільки економіки, а й способу життя. Це означає, що світові лідери не лише обирають зелений спосіб життя самі, а й продаватимуть його решті світу. Так само як, приміром, США, продавало (дехто, певно, скаже «продавлювало». — Авт.) американський спосіб життя. За цих обставин завдання, зокрема неурядових організацій та ЗМІ, — не допустити, щоб під час цього продажу не відбувалися, по-перше, спекуляції, а по-друге, щоб під цими гаслами не продавали відвертий непотріб.
«УК» уже писав про такі виверти «бізнесменів». Зокрема в матеріалі «Після греблі тільки каміння» (21 липня 2015 року) ми звертали увагу на те, що прогресивний, на перший погляд, зелений тариф призвів до процвітання планів з будівництва нищівних (переважно) для річок так званих малих ГЕС.
На власній шкурі
У згадуваній доповіді ООН зазначено, що в морях пан’європейського регіону вже містяться мікропластмаси і нові забруднювачі. Наприклад, бромовані антипірени (речовини, що утруднюють займання матеріалів та знижують швидкість поширення полум’я), лікарські препарати, біоциди, які оберігають корпуси суден від обростання тощо. Але загалом хімічний склад води в Європейському Союзі поліпшується.
А як справи у країнах колишнього СРСР, зокрема в Україні? Цього в доповіді немає, але наступна вже міститиме таку інформацію — наші експерти пройшли відповідне навчання.
Але, поки її готують, доведеться покладатися на заяви чиновників. Так, на одному із засідань конференції, присвячених довкіллю у Східній Європі, на Кавказі та в Середній Азії, вони дружно запевняли присутніх у тому, що ретельно працюють над покращенням його стану в своїх країнах, тож зрушення є.
Після таких заяв я поцікавився у доповідачів: а коли ми, громадяни цих країн, відчуємо обіцяне? Коли плани, наміри, ініціативи, яким немає ліку за десятки років існування процесу «Довкілля для Європи» та багатьох аналогічних, позначаться на нашому добробуті? Коли зійдуться два світи: світ конвенцій і стратегій, у якому все гарно, і той, що у мене за вікном? У ньому знищують зелені зони Києва та інших міст. Там чи не щомісяця трапляються катастрофи на якійсь із річок, і риба пливе пузом догори (щойно повідомили про загибель усього живого на Острі). У моєму реальному світі палають торфовища і ліси (з останніх прикладів: 20 червня згоріло 2,2 гектара хвойного лісу в Новоставському лісництві, що на Рівненщині). У ньому дерибанять прибережні захисні смуги — днями вкотре переконався, що ніхто отих загарбників з берегів Десни у Вишгородському районі Київської області так і не витурив. Пересвідчиться й самі — відкрийте архів «УК» або іншої газети, там усе є.
Коли замість цих жахливих новин ми писатимемо про заквітчані галявини та цілюще повітря — отоді можна буде сказати, що конференції збирають недарма. Це і має бути відповіддю на запитання про успішність чи неуспішність таких заходів.