У поточному році Фонд державного майна України (ФДМУ) покладає великі надії на реалізацію планів так званої малої приватизації. Заступник голови Фонду Костянтин Кошеленко пояснює необхідність подальшої приватизації державних підприємств тим, що навколо кожного з них є осередок інтересантів, зацікавлених у неефективному використанні та різних способах розкрадання державного майна та коштів.

У ФДМУ стверджують: ефективності продажів об’єктів державної власності сприяло запровадження електронних торгів через систему ProZorro. Завдяки цьому торік виручка від продажу об’єктів порівняно з попереднім роком зросла майже вшестеро (з 561 млн грн до 3 млрд 30 млн), приблизно таке саме зростання ціни на аукціонах — від 37 до 191% (зауважимо, що це зростання залежить не лише від привабливості об’єкта, а й від того, наскільки добре підготовлено аукціон). Нинішнього року ФДМУ покладає великі надії на нарощування малої приватизації (так називають продаж об’єктів, стартова ціна яких нижча 250 млн грн). Це дуже різні об’єкти: є й недобудови, і допоміжні приміщення, і майнові комплекси, які можна використовувати за різним призначенням.

Мала — не означає неважлива

Нині таких об’єктів налічують близько 900, але це не остаточна цифра, перелік постійно оновлюється. Більшість таких об’єктів, за словами Костянтина Кошеленка, не відповідає навіть назві й призначенню: фактично це просто занедбана нерухомість або недобудовані об’єкти, які за теперішнього власника ніхто добудовувати не збирається.

З гірким гумором заступник голови ФДМУ зазначає: якщо пройтися будь-яким містом України, державне майно легко визначити за його станом. Якщо передивитися фінансові показники цих об’єктів, то вони збиткові, або на нулях. У багатьох є борги, а то й накладено арешти… Це об’єкти дуже проблемні, якось довести їх до пуття можна, лише залучивши приватного інвестора.

Відпочинок на руїнах

Наприклад, коли казати про літній відпочинок, то є в Україні 365 державних рекреаційних об’єктів, що перебувають в управлінні різних міністерств та відомств. Їхня площа — понад 600 тис. квадратних метрів (без урахування тих, що перебувають на тимчасово окупованих територіях). Розташовані вони як на узбережжях морів, так і на решті території України, а поєднує їх одне — занедбаність, поганий технічний стан, часто вони простоюють.

Скажімо, це занедбаний, непрацюючий санаторій Державної фіскальної служби у Ворзелі під Києвом. Збитковими не менш як останніх чотири роки є три готелі Міністерства оборони в різних містах України. У порту Чорноморськ є готель «Моряк» — неподалік пляжу, 7 тис. квадратних метрів площею, але не працює вже понад рік!

І таких прикладів можна навести чимало: лише за 2019—2020 роки було виявлено об’єктів державної власності, які не використовують, загальною площею 28 млн квадратних метрів! Це як площа Шевченківського району Києва, а вона чимала й доволі щільно забудована…

Щоправда, зауважує Костянтин Кошеленко, не всі ці об’єкти дійсно не використовують — частина перебуває в так званій сірій оренді. Тобто хтось користується ними неофіційно з відома місцевого чиновництва, за що воно одержує хабарі, а держава не отримує нічого.

Декого треба притиснути

Тут треба зауважити, передати майно на приватизацію можна лише за згоди того органу, який нині керує об’єктом. А таку згоду отримати буває нелегко. Доводиться, як висловився Костянтин Кошеленко, знаходити об’єкти, що аж просяться на приватизацію, і працювати з їхніми утримувачами.

Тому, наголошує заступник голови ФДМУ, створено територіальні робочі групи з приватизації при кожній обласній державній адміністрації. Вони працюють із місцевими державними підприємствами та закладами, на балансі яких перебуває проблемне майно, цікавляться, що ті надалі збираються з ним робити, і висувають свої пропозиції, зокрема передати на приватизацію.

Додатковим учасником такого процесу є місцеві громади — їхня роль тепер істотно зросла, вони зацікавлені в розвитку своїх територій, зокрема коштом інвесторів, які викуплять проблемні об’єкти. Тож вони можуть зі свого боку чинити вплив на управителів державним майном з метою домогтися його раціональнішого використання.

Як приклад Костянтин Кошеленко навів базу відпочинку в місті Приморськ — у державній власності вона не працювала жодного дня, бо так і не була добудована. Натомість зараз інвестор вклав гроші, місто отримало привабливий туристичний об’єкт і робочі місця. І такий приклад не поодинокий. Так що підтримка з боку територіальних громад може стати потужним двигуном малої приватизації.

Об’єкти Міноборони — але не оборонні

Щодо приватизації об’єктів стратегічних галузей, зокрема концерну «Укроборонпром», голова StateWatch (громадська неурядова організація, що здійснює нагляд за перебігом реформ в Україні) Гліб Канєвський зауважив, що йдеться про оборонні об’єкти, ті, на яких давно вже нема працівників, крім охоронців, не здійснюється жодної діяльності. В оборонній сфері вони вже не згодяться, навпаки, на їхнє утримання витрачають бюджетні кошти. Натомість інвестори можуть знайти їм більш раціональне застосування.

Інші об’єкти начебто працюють, але доходу не приносять, скажімо, відомий киянам готель Міністерства оборони «Козацький». Неймовірно, що готель може бути збитковим, але це так: лише за 2020 рік — 12,2 млн у мінус. Це треба вміти! Тепер у міністерства нема можливості надалі його утримувати: або приватизувати, або втратити через процедуру банкрутства…

Назагал у підпорядкуванні лише міністерств (не кажучи вже про інші державні структури) перебувають 64 непрофільні об’єкти, в основному заклади оздоровлення та відпочинку, переважна більшість — у відомстві Міністерства енергетики. Їхній загальний прибуток за 2020 рік становив аж 149 тис. грн, тоді як загальний збиток — 22,4 млн, кредиторська заборгованість — 115,2 млн.

Воно й не дивно, адже, на думку Гліба Канєвського, людина, що поважає себе й цінує своє здоров’я, навряд чи погодиться відпочивати в умовах, які пропонують згадані заклади. Навіть у Львові, який дуже популярний у туристів і готельні номери там доволі дорогі, Міністерство оборони примудрилося довести відомчий готель до банкрутства: 251 тисяча гривень збитків лише за минулий рік і 7,3 млн кредиторської заборгованості. Або у віданні МВС є державне підприємство «Аптека» (до чого тут взагалі МВС?), весь дохід його за 2020 рік — 22 тис. гривень, натомість на кінець року його кредиторська заборгованість сягнула 530 тисяч.

Не державна власність, а родинний бізнес

То чи велика користь державі від таких об’єктів? Утім, не можна стверджувати, що певну користь ніхто взагалі не отримав. Тому, запевняє Гліб Канєвський, для організації, яку він представляє, приватизація — найперше спосіб припинити корупційні зловживання на державній власності, відсікти деяких посадових осіб названих та багатьох інших відомств від тіньового бізнесу. Адже насправді, за його словами, кожним із проблемних об’єктів ще з 1990-х років керували певні родини на свою користь, звісно.

Підсумовуючи сказане, перший заступник міністра економіки у 2019—2020 роках, а нині керівник з політичних питань Київської школи економіки Павло Кухта наголосив: ті 12 мільярдів, які ФДМУ сподівається отримати від приватизації цього року, — це сума чимала, але не вирішальна для державного бюджету. Тут є два важливіших питання — боротьба з корупцією та залучення інвестицій.

Про корупцію ми вже сказали, а щодо інвестицій — покупці приватизованих об’єктів у своїх витратах не обмежаться ціною, за якою придбали об’єкт. Адже в наявному вигляді його використовувати здебільшого неможливо, тож значно більше грошей піде на реконструкцію, модернізацію, перепрофілювання… Так місцеві бюджети отримають кошти, а місцеві мешканці — нові робочі місця.