У неї одразу три автори. Це академік Іван Дзюба, поетеса Ліна Костенко та її донька професор Римського університету «Ла Сап’єнца» Оксана Пахльовська. Науково-популярне видання побачило цього року світ у державному видавництві «Либідь», яке тривалий час плідно співпрацює з кожним із творців книжки.
У передмові Оксана Пахльовська знайомить читача з обставинами, що передували реалізації видавничого проекту. Ще 2011 року з нагоди ювілею Ліни Костенко «Либідь» підготувала до друку збірку «Є поети для епох» Івана Дзюби, до якої увійшли літературознавчі розвідки про її творчість. Ці есеї включено і до «Гармонії крізь тугу дисонансів…», яку видавці доповнили кількома розлогими розділами. Серед них «У майбутнього слух абсолютний» Розмови Оксани Пахльовської з Ліною Костенко», «За вашу і нашу свободу» Інтерв’ю і виступи Ліни Костенко», «Наша драма опору» Голоси друзів і колег», «Мама Ліна і ми».
Івана Михайловича пов’язує з Ліною Василівною щира багаторічна дружба, яка зародилася у далекі 1950-ті. Відтоді інтерес критика до самобутньої лірики поетеси ніколи не згасав. У книжці представлено 14 статей, у яких простежується генеза становлення Ліни Костенко як майстра художнього слова.
Справжній тріумф на поетесу чекав, коли в українській літературі з’явився історичний роман у віршах «Маруся Чурай», відзначений Шевченківською премією. У розвідці, присвяченій твору, Іван Дзюба стверджує, що роман став «найкоштовнішою перлиною усієї української поезії». Так само має рацію поважний критик у наступному есеї, підводячи читача до думки, що віршований роман «Берестечко» претендує на роль своєрідного ідентифікатора, завдяки якому іноземці судитимуть про весь український народ і його давнину. Підтвердження цього — численні переклади творів Ліни Костенко, які в останні десятиліття регулярно почали з’являтися у країнах з високим читацьким потенціалом, як Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія, Іспанія і, звичайно, США та Канада.
У вітчизняному літературному середовищі відомо, що Ліна Костенко вже давно уникає публічності. І причин цього кілька. Якщо за радянського режиму письменниця своїм мовчанням демонструвала зневагу до тих, хто втілював на практиці колоніальну політику Кремля, то з набуттям Україною незалежності вона не могла змиритися з аморальністю, хамством і клептоманією, що вразили постсовкову політичну еліту. Своє ставлення не лише до політики і політиків, а також до літератури, мистецтва і культури загалом поетеса дуже чітко артикулює у діалогах з донькою Оксаною Пахльовською. Чи не вперше Ліна Костенко докладно розповідає про маловідомі сторінки з біографії, проливає світло на події, учасником яких була сама, розкриває великі й малі секрети літературної творчості. Є в розділі «У майбутнього слух абсолютний» і надзвичайно цікаві спогади поетеси про людей, які ще за життя одягли терновий вінець мучеників, — Василя Стуса, Івана Світличного, Аллу Горську, Євгена Сверстюка, Миколу Холодного та інших. Не оминула письменниця і болючої теми Чорнобильської катастрофи. Чимало творів було написано саме під враженням побаченого в зоні, яку Ліна Костенко об’їздила вздовж і впоперек.
Зовсім не випадково наступний розділ книжки має назву «За вашу і нашу свободу», в основі якої гасло польських революціонерів, які повстали проти російського самодержавства у 1830—1831 роках. Адже польська культура мала колосальний вплив на формування світогляду Ліни Костенко. Надзвичайно цікаві паралелі у розмірковуваннях письменниці, коли вона порівнює минуле, теперішнє і майбутнє двох східноєвропейських слов’янських країн, долю українського і польського народів. В інтерв’ю «Усе було в польській історії. Не було руїни духу» нинішньому головному редакторові газети «День» Ларисі Івшиній та докторові історичних наук Юрієві Шаповалу, що увійшло до згадуваного розділу, поетеса вказує на одну колосальну проблему, без розв’язання якої не вдасться зцементувати націю, відкрити історичну перспективу для найактивнішого суспільного прошарку — української молоді. Йдеться про мовне питання.
Напевне, ще одна цінність рецензованої книжки — те, що вперше в ній оприлюднено рідкісні документальні матеріали із власного архіву літератора. Хочеться рецензію на книжку «Гармонія крізь тугу дисонансів…» закінчити такими рядками:
І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Не звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра — ви.
Їх поетеса написала власною рукою на форзаці однієї із книжок, яку в межах гуманітарної акції «Другий фронт АТО», організованої столичними часописами, надіслали разом з іншими виданнями для поповнення польових бібліотек наших воїнів. Знову вістря поезії Ліни Костенко спрямоване проти ворога, який вдерся у наш дім з півночі. Віриться, що загарбника буде остаточно знищено і словом, і кулею.
Тарас ГОЛОВКО
для «Урядового кур’єра»