Навесні минулого року по усій країні прокотилася хвиля мітингів проти фашизму, що нібито почав відроджуватися в Україні. Зігнані на них під страхом звільнення з роботи бюджетники слухали палкі промови про те, що кляті фашисти, мовляв, уже піднімають голову. На луцькому меморіалі Вічної Слави, що наприкінці 1970-х був споруджений для увіковічення пам’яті полеглих у Другій світовій війні, людиноненависницьку ідеологію ганьбила, зокрема, добра частина керівників органів місцевої виконавчої і представницької влади Волині. Ясна річ, під пильним поглядом керманичів від єдиної на той момент «керуючої і спрямовуючої».
Серед волинян, які хоч трішки знайомі з історією, ця ідеологічна промивка мізків викликала реакцію, яку народ влучно сформулював у фразі «як Пилип з конопель». Бо фашизм (від італ. fascio — «зв’язка», «об’єднання») — це ідеологія, що народилася в першій половині минулого століття в Італії. Суть її, як стверджує всезнаюча Вікіпедія, в тому, що в суспільстві набирає силу правління, яке сповідує радикальну націоналістичну ідеологію. Характерними її ознаками є сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм.
Чогось подібного на Волині навіть і близько не було. Про це я при зустрічі не посоромився сказати керівнику управління внутрішньої політики облдержадміністрації Андрію Мельнику, який цю посаду, як ви вже здогадуєтеся, посів за рекомендацією вже згаданої вище Партії регіонів.
— Не смішіть народ! — не стримався тоді я від неприхованого кепкування. — Бо на Волині навіть натяків немає ні на нацизм, ні, тим паче, на італійський фашизм! Та й георгіївські стрічки, які так охоче чіпляли деякі учасники того мітингу, недоречні. Це — відзнака Російської імперії. Востаннє її широко використовували бійці власовської Російської визвольної армії. Україні яке діло до чужої символіки?!
Хіба ж міг я тоді подумати, що прояви фашизму незабаром таки вдасться побачити. І не де-небудь — у своїй столиці!
Картинка звірячого побиття «беркутом» мирних протестувальників, які після відмови від курсу на євроінтеграцію скористалися своїм конституційним правом на мирний протест, не залишила, мабуть, в Україні жодного байдужого. За винятком, припускаю, хіба що тих, хто дуже вже хотів поставити оту саму «йолку».
А відеокадри, як правоохоронці(?) фотографуються з трофеєм — захопленим у полон і роздягнутим догола козаком Гаврилюком, — і взагалі нагадали про кінофільм видатного режисера Михайла Ромма «Звичайний фашизм». Есесівці теж любили фотозйомку з роздягнутими догола людьми. Перед розстрілом тих чи відправкою в газові камери... Та й чи можна назвати правоохоронцями тих, хто згідно із Законом «Про міліцію» має захищати майно платників податків, а фактично плюнув на Конституцію, інші закони і разом із найнятими гопниками нищив машини протестувальників?
Далі — ще страшніше. Продовження так званої антитерористичної операції — не тільки ущемлення в правах сотень тисяч і мільйонів законослухняних громадян, а й прицільний вогонь з бойової зброї… По тих, хто вже вголос почав говорити не про видуманий політтехнологами ПР фашизм в Україні, а про реальну корупцію, небаченим апофеозом якої стало Межигір’я, самозакохана розкіш маєтку генерального прокурора, засилля інших членів президентської «сім’ї», члени якої на очах стали мільйонерами і мільярдерами…
Найвища посадова особа держави та іже з нею, яких ми при напівжебрацькому житті у небачених досі розкошах утримували на свої податки, побачила: людей, як худобу до стайні, загнати не вдається! І тоді за її командою в «роботу» включилися снайпери… Хлопці, яких за наші ж з вами гроші довго готували боротися з нашими ворогами чи злочинцями, виявилися добре навченими. Кривавий, небувалий в новітній історії нашої Вітчизни результат їхньої «роботи» — відомий тепер усьому світові!.. Майже сотня вбитих і сотні поранених…
Ми з вами — мільйони і мільйони людей — стали свідками цього. І це нас, кожну нормальну людину, спочатку катували — разом із Гаврилюком, Булатовим, Вербицьким, іншими героями Майдану… А потім — і вбивали! Ця травма залишиться в наших душах назавжди!
…«Для своїх — усе, для ворогів — закон!» — один із принципів, що сповідує фашизм. З точки зору тих, хто донедавна керував нами, це, мабуть, виправдано. «Воля фюрера — ось наша конституція!» — так, здається, говорив свого часу рейхсляйтер Ханс Франк — один із 24 головних нацистських злочинців, засуджених у Нюрнбергу.
Думаю, тепер має бути ще одна судова оцінка — кривавого придушення мирного протесту на Майдані. І підключитися до неї, мабуть, має Гаагзький суд.
…Вибач мені, Андрію, мій однофамільце! Навесні минулого року я ще не знав пророчих слів Вінстона Черчілля: «Фашисти майбутнього будуть називати себе антифашистами!»