Прошу надати роз’яснення про таке: 1) чи діє аксіома «Закон зворотної дії не має»? 2) Який порядок розрахунку податку фізичним особам на власне нерухоме нежитлове майно відмінне від земельної ділянки? 3) В яких випадках не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина, а застосовується величина прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого згідно із законодавством України?
Н. Кулік
.jpg)
1) У науковій правознавчій літературі зміст поняття «правові аксіоми» тлумачиться як загальновизнані істини, які не потребують доказування, та прямо чи опосередковано відображені у нормах права. Юридична наука визначає зворотну силу закону, як поширення дії закону на випадки, що мали місце до набуття ним чинності. Юридична наука виходить з того, що закон, як правило, зворотної сили не має, тобто не поширюється на правовідносини, які виникли до його видання.
Згідно зі ст. 58 Конституції України — закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Також у цій статті вказується, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх учинення не визнавалися законом як правопорушення.
Свою позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.
Проаналізуємо кілька з них. Уперше офіційне тлумачення змісту статті 58 Конституції України Конституційний Суд надав у своєму рішенні від 13 травня 1997 за № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата, в якому зазначив, що стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права — закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 за № 1-рп/1999 вказано, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
В резолютивній частині рішенні Конституційного Суду України від 19 квітня 2000 за № 6-рп/2000 (справа про зворотну дію кримінального закону в часі), зазначено, що положення статті 58 Конституції України з урахуванням вимог пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України треба розуміти так, що виключно законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється кримінальна відповідальність за їх вчинення. Такі закони мають зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують кримінальну відповідальність особи.
Рішенням Конституційного Суду України від 5 квітня 2001 за № 3-рп/2001 (справа про податки) встановлено, що закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.
Отже, враховуючи вищевикладене, за загальним правилом, закон зворотної дії не має, крім винятків наявності вказівки в законі про надання йому зворотної сили та у загальному правилі про неодмінне надання зворотної сили кримінальному закону, який скасовує або пом’якшує кримінальну відповідальність.
2) Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України (далі — ПКУ), в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. Ст. 10 ПКУ встановлено перелік місцевих податків, який включає, зокрема, податок на майно (пп. 10.1.1). Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 за № 71-VIII, набрав чинності з 01.01. 2015, було запроваджено місцевий податок на майно.
Відповідно до ст. 265 ПКУ, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю. Таким чином, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з Податковим кодексом України, є місцевим податком.
Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 ПКУ, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Згідно з п. 12.3 ст. 12 ПКУ, сільські, селищні, міські ради та ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.
Отже, враховуючи вищевикладене, місцеві ради мають обов’язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості.
Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 ст. 12 ПКУ регламентовано, що у разі якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та/або зборів, сільська, селищна, міська рада або рада об’єднаних територіальних громад, створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що є обов’язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та/або збори справляються, виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких місцевих податків та/або зборів.
Положеннями п.п.14.1.1291п. 14.1 ст. 14 ПКУ встановлено, що саме віднесено до об’єктів нежитлової нерухомості.
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПКУ платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Положення пп. 266.2.1 п. 266.1 ст. 266 ПКУ визначає, що об’єктом оподаткування є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування відповідно до пп. 266.3.1 п. 266.1 ст. 266 ПКУ є загальна площа об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
За правилами пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПКУ база оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Положеннями пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПКУ визначено, ставки податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об’єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПКУ закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Обчислення суми податку з об’єкта/об’єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості, виходячи із загальної площі кожного з об’єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ).
Відповідно до п.п.266.7.2 п.266.7 ст. 266 ПКУ податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з п.п. 266.7.1 п. 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПКУ).
Органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов’язані щокварталу у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем розташування такого об’єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. (пп. 266.7.4 п. 266.7 ст. 266 ПКУ).
Отже, власники об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за виключенням випадків, визначених пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ.
Враховуючи вищевикладене, при обчисленні податку на нежитлову нерухомість береться до уваги загальна площа кожного об’єкта нежитлової нерухомості та відповідна ставка податку. У разі, якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені п.п. 266.7.2 п. 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов’язання. Податкове зобов’язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу. (пп.266.10.2 та 266.10.3 п.266.10 ст. 266 ПКУ).
3) Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 за № 1774-VIII викладено в новій редакції визначення поняття «мінімальна заробітна плата» у Кодексі законів про працю України та Законі України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР.
Отже, мінімальна заробітна плата — це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» регламентовано, що прожитковий мінімум — це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Розмір мінімальної заробітної плати й прожиткового мінімуму встановлений Законом про держбюджет на відповідний рік (ст.ст.7,8 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік»).
Положеннями розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 за №1774-VIII (далі — Закон) встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року (п.3 Закону).
Пунктом 4 Закону встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг. До внесення змін до законодавчих та інших нормативно-правових актів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг вона застосовується у розмірі 1600 гривень. Також положеннями цього закону передбачено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, необхідно у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб ( п. 5 Закону).
Отже, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VIII — запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум. Згідно з п. 9 Закону до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Наслідком ухвалених змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VIII стала зміна розрахункової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися до розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також до розрахунку інших платежів та санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВС/КАС від 17 березня 2020 у справі № 826/7286/18; від 18 березня 2020 у справі № 826/5518/17; від 18 березня 2020 у справі № 805/2360/17-а.
Запитання можете надсилати на електронну адресу expert@ukcc.com.ua
Матеріали рубрики «Запитайте в експерта» захищено авторським правом