Недоліки системи середньої шкільної освіти і віддаленість у часі змін, які має принести освітня реформа, змушують батьків дедалі частіше замислюватися про альтернативні школи. Якщо вашій дитині категорично не підходить графік шестигодинного сидіння за партою, якщо вона професійно захоплюється якимось видом спорту чи мистецтва, якщо вона допитлива і самостійна, то їй може підійти форма дистанційного навчання.
Учні дистанційної школи так само мають розклад занять і класного керівника, виконують контрольні та лабораторні роботи, складають розмовні теми з англійської мови і декламують напам’ять вірші з літератури, беруть уроки з малювання, отримують оцінки, вітають одне одного з днем народження і перемогами на олімпіадах, вислуховують зауваження і поради вчителів. Але все це відбувається онлайн. За потреби учень може домовитися про консультації з учителем через скайп або в будь-який час написати йому повідомлення. Учні з Києва та Київської області мають змогу приїжджати на зустрічі однокласників у шкільний офіс.
Психологи зауважують, що одним з найвагоміших недоліків дистанційного навчання може бути брак живого спілкування. Проте якщо дитина веде активне позашкільне соціальне життя, то дистанційне навчання може стати гідною альтернативою традиційній школі.
Про те, чи важко розвивати вітчизняний ринок альтернативних освітніх послуг і хто нині навчається в дистанційній школі, «Урядовий кур'єр» розпитував у директора приватного Центру дистанційної освіти кандидата юридичних наук доцента Олени КУЗЬМЕНКО.
— Олено Анатоліївно, як у вас виникла ідея відкрити таку незвичайну школу?
— Так склалися обставини, що кілька років тому я разом з доньками-школярками жила в одній із країн ЄС. Зрозуміла, що діти не були готові йти до місцевої школи і повноцінно навчатися німецькою мовою. Єдиним виходом була російська школа при Посольстві РФ. І нас спочатку обіцяли туди взяти. Але то був час, коли саме починалися події на київському Майдані, і, певно, політична складова відіграла роль, бо зрештою нам відмовили. Тоді за порадою друзів ми записалися в дистанційну латвійську школу.
Це стало для мене революцією і відкриттям у сприйнятті навчального процесу. Тому коли ми повернулися додому, я доклала всіх зусиль, щоб створити дистанційну школу, яка діє за новими принципами і підходами. Поки що наша традиційна система освіти ґрунтується на принципах Луначарського і, як на мене, нерідко не здатна задовольнити потреб сучасних дітей. Наша ж мета полягає в тому, щоб незалежно від місця, де живе дитина — у віддаленому селі Закарпаття чи в столиці, — вона отримала однакові можливості й доступ до якісних освітніх послуг.
— Як довго існує ваша школа? Чи було складно започаткувати такий проект в Україні?
— Як команда працюємо четвертий рік. Коли починали, в Україні був період піднесення і відчувалося, що є можливості змін. Тому нам певною мірою пощастило. Розуміння ми знаходили не скрізь, але я щиро вдячна фахівцям-освітянам, які не намагалися нам перешкоджати. Тоді для багатьох ми були білими воронами. Чимало й досі поводяться, ніби старовіри: «Що таке дистанційна освіта? Є тільки традиційна школ і все!»
Але ж нинішні діти інші й потребують інших підходів. Передусім вони дуже хочуть поваги до себе. Більшість приходять до нас із традиційних шкіл перелякані та з втраченим інтересом до здобуття знань. Було якось, дитина сказала мені: «Я боюся слова «вчитель». Чимало батьків розповідали, що дитина від страху перед школою починала хворіти на психосоматичному ґрунті. Як цій дитині здобувати знання? Упевнена, що родині варто замислитися про альтернативну форму навчання.
— Чи є в Україні дистанційні школи, крім вашої?
— Так, їх кілька. Але в нас існує певна термінологічна плутанина, адже чи не всі традиційні школи говорять про те, що вони також надають змогу навчатися дистанційно. Але дистанційна освіта — це не просто коли вчитель дав завдання на місяць, а учень приніс йому списані зошити. Наша школа — це повноцінна високотехнологічна освіта, коли працює навчальний сайт, розробляючи який, враховували побажання учнів, його вдосконалюють. Тож навчаючись у сучасному прогресивному форматі поєднання офлайн та онлайн, діти здобувають ІТ-навички, працюють в індивідуальному темпі.
У нашій школі учні позбавлені традиційних шкільних страхів і більше розкриваються, бо для них створено комфортні умови для здобуття знань. Наша система передбачає безперервність навчального процесу, з якого дитина не випадає через хворобу чи карантин у школі, а може у будь-який зручний для себе момент зайти на навчальний сайт, попрацювати і наздогнати весь пропущений матеріал.
— Навчання у вашій школі й спілкування учнів з учителями відбувається онлайн. Як вам вдалося створити власний електронний навчальний ресурс?
— ІТ-фахівців ми шукали за конкурсом, більшість із них — магістри з Київської політехніки. Починалося все з австралійського Moodle (система програмних продуктів, за допомогою якої можна дистанційно оволодіти навчальним матеріалом та проводити навчання на відстані. — Авт.), який ми поступово вдосконалили. Нині наш сайт уже авторського рівня, маємо авторські права на методику дистанційної шкільної освіти з урахуванням індивідуального підходу «дорожня карта учня». Наш ексклюзивний партнер — одна з перших канадських дистанційних шкіл. Консультуємося з фахівцями Центру стратегічного розвитку дистанційної освіти США, який був свого часу одним із першопрохідців у цьому.
— А як щодо вчительського колективу? Де і як шукали однодумців?
— Я сказала, що совка в доборі вчителів у нашій школі не буде. Тому було все просто і об’єктивно: через конкурс. У нас прекрасні педагоги, які прийшли з бажанням змінювася. Вони навчилися складних ІТ-технологій, пройшли і проходять спеціальні тренінги.
— Скільки учнів у школі?
— Майже 500. Третина з Києва і Київської області, ще третина — з інших регіонів, зокрема із зони АТО та окупованого Криму. Решта — діти з родин, які живуть в інших країнах. Загалом маємо учнів у 33 країнах.
Серед причин, чому було обрано саме дистанційну освіту, такі. Перша група — діти з родин переселенців із зони АТО і Криму — зробила це вимушено, бо опинилася в безвиході. Друга — діти з віддаленої місцевості, які не мають доступу до якісних освітніх послуг. Третя — учні, які вже фактично мають професію у спорті чи в мистецтві, ведуть насичене професійне життя і заробляють. Серед наших учнів олімпійські чемпіони і лауреати міжнародних конкурсів. Четверта група — ті, хто розчарувався у традиційній системі освіти і прийшов до нас у пошуках альтернативи та індивідуального темпу навчання.
— Але ж не кожна дитина може навчатися дистанційно?
— Безумовно, дистанційна освіта — не панацея від усіх бід. Більшість дітей потребують очної школи. Проте держава не має права заплющувати очі на тих, які, наприклад, живуть у зоні проведення АТО, в окупованому Криму, з родин переселенців, у багатьох з яких вже по чотири роки відставання від української шкільної програми, а вони хочуть вступати в українські виші. Ми так само не можемо забувати про українських дітей, чиї родини через різні обставини опинилися за кордоном, або з віддалених сіл. Дитині, яка не хоче вчитися самостійно, дистанційна школа не підійде.
Дві проблеми, з якими найчастіше стикається наш психолог, — це зниження мотивації до навчання, яке, як правило, діти успадковують від попереднього місця навчання, і брак навичок самостійності в навчанні та лінощі.
Перехід до дистанційної школи може стати випробуванням і для батьків. Насправді батькам зручніше відвести вранці дитину до школи, забрати після уроків і питати про оцінки. А в дистанційній школі батьки повинні приділити дитині більше часу, правильно скомпонувати її день, додавши до її навчального графіка заняття спортом, музикою, творчістю. Адже можливість приділяти більше часу улюбленій справі чи хобі — один із плюсів дистанційної школи. Ми подбали про те, щоб батькам було зручно наглядати за станом успішності своєї дитини.
— На вашу думку, в чому головна проблема системи середньої освіти в Україні?
— Річ у тім, що державні стандарти у галузі освіти досі не переглянуто. А реформа орієнтується на ті питання, які з ними пов’язані, — методики викладання, переатестація вчителів. Але ми як команда дистанційної школи дійшли висновку, що проблема полягає передусім у структурі держстандарту — набір предметів, морально застарілі підручники, недоречність частого оцінювання з певних предметів, брак можливості факультативно обирати творчі предмети та розумної профілізації у старшій школі.
Ще один момент — виховна роль школи. Навіщо вона? Дитину виховує родина і суспільство, а школа автоматично виконує виховні функції під час навчального процесу. Формат олімпіад також треба переглядати, тому що школярі стикаються з проблемами упередженості, зацікавленості вчителів у перемозі «своїх» учнів. Треба робити об’єктивні інтерактивні конкурси, щоб жоден учитель не мав змоги в них втрутитися.
Насправді коло проблем колосальне. Але все починається із законодавства. У тих нормативно-правових актах, ухвалених у галузі освіти за роки незалежності України, навіть фахівці-освітяни не можуть інколи знайти однозначну відповідь на свої запитання, бо там багато суперечностей і дублювань. Це законодавство слід систематизувати і об’єднати в кодекс законів про освіту, бажано його супроводити коментарями. Тоді будь-який учасник навчального процесу — мама в селі чи тато на заробітках, учень чи вчитель — зможе знайти відповіді на всі запитання, які його цікавлять.
Вікторія ВЛАСЕНКО,
"Урядовий кур'єр"